WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Основа дієслова як інваріантна одиниця - Реферат

Основа дієслова як інваріантна одиниця - Реферат


Реферат на тему:
Основа дієслова як інваріантна одиниця
Основа слова - одне з найважливіших понять граматики, яке, однак, лишається невизначеним як щодо свого змістового навантаження, так і щодо своєї онтологічної та гносеологічної суті. Зокрема, з'ясування потребують два питання, що стосуються основи слова. Це питання про понятійну визначеність основи та питання про кількість основ у словах.
Поняття основи використовується трьома самостійними дисциплінами - морфемікою, словотвором і морфологією (словозміною, або парадигма-тикою). Визнання в сучасному мовознавстві морфеміки і словотвору окремими, самостійними дисциплінами зі своїми власними одиницями і предметом дослідження, а також різними завданнями, які стоять перед ними, досить чітко окреслило сферу застосування використовуваних цими дисциплінами понять основи. Предметом морфеміки є основи членовані й нечленовані, а завданням морфемного аналізу - виділення "живих" морфем у складі членованої основи. У словотворі оперують поняттями основи мотивуючої (твірної) та основи мотивованої (похідної), витвореної на базі мотивуючої. У морфології поняття основи пов'язується зі словозміною чи/і формотвором. Таке функціонально різне використання основи слова викликає різнобій у поглядах на її онтологічну суть та гносеологічні аспекти дослідження. Зокрема, вважається, що поняття основи, використовуючись трьома різними дисциплінами, є омонімічним, а тому пропонується розмежовувати їх як три різні, позначувані трьома різними термінами-омонімами, значення яких розкривається у процесі використання, (напр. у слові переписала можна виділити три основи: переписал- - основа словозміни, переписа- - основа формозміни, писа- основа словотвору).
Таке розуміння основи слова, з одного боку, підтримує традиційне виділення кількох основ у дієслові, а з іншого - продукує термінологічне розрізнення трьох видів основи - основи словозмінної, формозмінної та словотвірної. Ф. де Сосюр, підкреслюючи принципову важливість визначення лінгвістичних одиниць, наголошував на тому, що "у статичній лінгвістиці будь-яка основна категорія безпосередньо залежить від того поняття, яке ми маємо про конкретну одиницю і навіть зливається з ним".
Омонімія термінів, як відомо, явище небажане, проте постійно функціонуюче в мовознавстві. Щодо основи ця омонімія не фіксується сучасними лінгвістичними словниками. Так, зокрема, у двох найостанніших словниках основа визначається як:
- "ядерна частина слова, з якою пов'язане його предметне значення і яка залишається після відкидання від нього словозмінних морфем (закінчень)";
- "обов'язковий і постійний (незмінний за значенням і будовою) елемент морфемної структури слова, який є засобом вираження лексичного значення. У змінюваних словах основа протиставлена флективним (словозмінним) афіксам як змінному компоненту слова, що виражає його граматичне значення: дерев-о, ид-у, умыва-л-и-сь".
В "Русской грамматике-80" уточнення проводиться з урахуванням розмежування понять основи слова взагалі "як спільної частини ряду словоформ одного слова" і основи словоформи - "частини словоформи без флексії і постфікса -те".
Понятійна визначеність основи тісно пов'язана зі з'ясуванням перш за все "кількісного" питання: скільки основ має будь-яке слово і, зокрема, дієслово. Питання про кількість основ в іменнику і прикметнику ніколи не виникало, щодо дієслова це питання завжди було й досі є дискусійним. По-перше, тому, що основи дієслова, на відміну від основ іменника та прикметника, закінчуються і на голосну, і на приголосну. По-друге, тому, що структурою своєю основи інфінітив як в українській, так і в інших слов'янських мовах, зокрема в російській, як правило, збігається з формами основ колишніх дієприкметників минулого часу, що дістали на українському грунті значення дієслова. І, по-третє, тому, що окремі словоформи "регулярно співвідносяться і ніби "прив'язані" до певної основи", тобто, як вважається, одні дієслівні форми утворюються від основи інфінітива (минулого часу) - форми умовного способу, дієприкметники та дієприслівники минулого часу, інші - від основи теперішнього-майбутнього часу - форми наказового способу, дієприкметники та дієприслівники теперішнього часу.
Незважаючи на те, що теорія інваріантних-варіантних відношень одиниць мови в сучасному мовознавстві набула значного поширення, за традицією вважається, що у процесі словозміни дієслова беруть участь дві основи, які визначаються як основа теперішнього часу й основа минулого часу, або основа інфінітива й основа теперішнього часу, або перша (презентна) та друга (інфінітивна).
Вчені, які, слідом за С. Карцевським, обстоюють двоосновність дієслова, визнають при цьому існування таких дієслів, у яких виділяються й більше ніж дві основи: "У словозміні важливу роль відіграють зміни дієслівної основи. У різних формах дієслова виділяється ряд основ, які розрізняються за фонемним складом, усі вони групуються навколо двох формотворчих основ, із яких одна в більшості випадків закінчується на голосну, а інша на приголосну: це основа минулого часу та основа теперішнього часу".
Прихильники протилежної точки зору вважають, що дієслово має лише одну основу. Ця думка простежується у працях Р.О. Якобсона, Ф. Паппа, М. Халле, Т.М. Лайтнера, Т.П. Ломтєва, Т.В. Булигіної, О. Кржижкової, Н.О. Янко-Триницької, Є.В. Клобукова. "Незадовільність методики, що склалася, вивчення дієслівної структури, - зауважує Є.В. Клобуков, - стане очевидною, якщо згадати той курйозний факт, що морфологічна класифікація російського дієслова базується на визнанні існування кількох різних основ одного й того ж дієслова, хоча це явно суперечить положенню, яке не викликає сумнівів, про те, що різні основи притаманні різним словам".
Цю суперечку граматистів можна розв'язати, якщо розмежовувати основу слова та основу словоформи - основоформу (варіант основи). Таке розмежування стало можливим в останні роки, коли в сучасній граматичній науці усталилося розуміння мовної системи як упорядкованої сукупності одиниць, найважливішим інструментом опису яких є поняття інваріантності-варіантності, усвідомлене вперше в Казанській школі в кінці 70-х рр. на позначення фонеми як одиниці інваріантної, а її звукових реалізації - як одиниць варіантних, й екстрапольоване на одиниці інших мовних рівнів.
Усвідомлення мовної системи як структурованої єдності одиниць мови, які виступають у двох взаємопов'язаних сутностях - абстрактній, інваріантній, і конкретній, варіантній, стало зручним і ефективним засобом опису різних типів мовних одиниць. Інваріантність-варіантність характеризує дихотомію усіх одиниць основних мовних рівнів:
фонема
морфема слово
алофони морфи/аломорфи словоформи.
У цій дихотомії інваріантності-варіантності все ще не зайняла належного місця основа слова.
О.О. Реформатський відзначав, що у флективних мовах "основа на відміну від кореня є особливою одиницею і вимагає свого місця у відповідних морфологічних рядах".Таке місце для основи знаходить Ю.С. Маслов, який вважає, що між морфемою і словом можна виділити проміжний рівень, одиниці якого - основа і форматив - не можуть розглядатися як одиниці морфемного рівня, як такі, що лежать в іншій площині, ніж морфема, мінімальна, далі не членована одиниця.
Ці одиниці - основа і форматив - як і одиниці основних рівнів, підлягають правилам рівневої сполучуваності та рівневої організації, тобто вступають у парадигматичні й синтагматичні відношення з одиницями того самого рівня та ієрархічні відношення з одиницями вищих і нижчих рівнів.
Основа як
Loading...

 
 

Цікаве