WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Деякі риси ідіостилю Н.Казандзакіса - Реферат

Деякі риси ідіостилю Н.Казандзакіса - Реферат


Реферат на тему:
Деякі риси ідіостилю Н.Казандзакіса
Для новогрецької мови характерними є явища диглосії та гетероглосії. До 1976 року писемною мовою була катаревуса, яка не допускала діалектизмів і містила переважно книжні слова та зархаїзовані елементи, у той час як народ у своєму спілкуванні користувався димотикою, що є природним результатом історичного розвитку давньогрецької. Довгий час таке функціонування двох варіантів мови сприймали як традицію. Лише у ХІХ столітті проблема набула громадського та політичного характеру і навіть переросла у мовну громадянську війну. Прихильники димотики вважали, що вона має стати офіційною мовою держави. Першим кроком на шляху до цієї мети було впровадження димотики у початковій школі. Окрім того, у системі новогрецької мови виділяють кілька діалектів та місцевих говірок.
Процес входження димотики у літературу був дуже повільним. Якщо на островах Греції поезію та прозу писали димотикою вже десь з XV століття, то на материковій Греції - з другої половини ХІХ ст. Входження димотики у прозу материкової Греції порівняно з поезією затрималося на кілька десятиліть. Першим визначним великим прозовим твором новогрецької літератури вважають "Спогади" генерала Макріянніса, видані на початку ХХ століття,1 який будучи самоуком, писав тим діалектом, яким розмовляв2. Популярний письменник А. Пападіамантіс (1851-1911), який диктував тоді моду на малу прозу, вводив у свої оповідання діалоги, де одним з мовців був представник середнього чи вищого класу, який розмовляв катаревусою, а іншим - селянин, який говорив димотикою. До 1930 року регіональні і місцеві діалекти досить часто з'являлися у новогрецькій прозі саме у такому протиставленні.3 Лише "покоління тридцятих", тобто молоді новогрецькі письменники, які вперше заявили про себе у період між 1930 та 1940 роками,4 почало писати велику прозу5. При цьому перші прозові твори містили слова катаревуси, фонетично наближені до димотики, а також багато слів та форм, взятих з грецьких діалектів.6
Після другої світової війни новогрецькі письменники ще досить довго вживали катаревусіянівські звороти та слова. На противагу їм, Н. Казандзакіс та П. Превелакіс у своїх творах використовували літературну мову, близьку до розмовної димотики та елементи народних говірок та діалектів.7 Перш за все це обумовлено тематикою їх творів: обидва письменники часто зверталися до історії Криту, де вони народилися, тому вводили у свою оповідь слова критського діалекту.
Н. Казандзакіс починав писати катаревусою з домішками димотики. Однак поступово він віддавав перевагу димотиці, яка здатна висловити почуття людини, а не тільки абстрактні ідеї. Він вважав, що мова, якою спілкується народ, повністю забезпечує його потреби. З іншого боку, Н. Казандзакіс розумів, що з плином часу мова буде втрачати свої слова, оскільки буде змінюватися сама реальність і робив усе, аби зберегти її. Він вважав, що кожне діалектне чи розмовне слово гідне того, аби увійти до словника загальнонаціональної мови. Тому він багато подорожував, постійно переглядав етнографічні та історичні видання, збірки народних пісень та переказів тощо. У результаті цих пошуків він виробив власну мову, яка здатна висловити абстрактне (складні філософські ідеї) через конкретне (через димотику, народне слово, що зрозуміле кожному)8. Мова Н. Казандзакіса містить ідіоматичні та загальнонаціональні слова і вислови, прозорі за своїм значенням і такі, етимологію яких важко визначити навіть ученим мовознавцям9. Більше того, він часто уникав загальновживаних слів і віддавав перевагу розмовним чи говірковим словам та висловам.10
Автор художнього твору, як правило, вдається до діалектизмів з метою описати реальне життя у певному місці у якийсь конкретний час. Він може також вводити розмовні слова у пряму мову своїх персонажів, щоби дати їм не лише просторову та часову характеристики, а й визначити їх у соціальному плані.11 Н. Казандзакіс теж вводить у свою оповідь розмовні чи говіркові слова, коли описує побут та життя своїх персонажів. У його творах вони розмовляють своєю рідною мовою і оперують образами, якими багата народна поетична свідомість. У такий спосіб романи Н. Казандзакіса становлять приклад вдалого поєднання мови та змісту12. Сам автор називав це "висловлений з селянською простотою" і мав на увазі, що відтворено не лише події та факти, а смак грецького життя. Такого ефекту не можна було досягнути без особливої димотики.13
Зрозуміло, що така своєрідність мови письменника вимагає від перекладачів доброго знання рідної мови і мови оригіналу. Теоретики перекладу пропонують перекладати вжиті на позначення реалій діалектизми чи розмовні слова нейтральними відповідниками мови перекладу, оскільки важливим є відтворення семантичної та естетичної інформації всього тексту, а не конкретного слова14. Переклад діалектизмів, вжитих персонажем, діалектизмами мови перекладу вважають абсурдним, таким, що створює комічний ефект. У цьому випадку пропонують відтворювати розмовний стиль висловлювання, щоби створити відчуття ненормативного з погляду мови оригіналу мовлення персонажу.15 Особливої уваги слід приділити функціонуванню вжитих автором діалектизмів чи розмовних слів у тексті мовою оригіналу. Головним є відтворення того ефекту, якого досягає чи хоче досягти автор.16
Такі способи перекладу справді допомагають перекладачеві відтворити особливості першоджерела, але у загальному плані. Часто вживання автором говіркових слів у першоджерелі пояснюють його бажанням створити місцевий колорит. Відповідно при перекладі шукають семантичний відповідник. Однак, діалектні чи говіркові слова не лише називають предмет чи явище іншим звуковим набором. Ідіоматичні слова та висловлювання, словесні образи мають своє локально-психологічне коло: їх значення та особливості функціонування спричинені культурним середовищем та ментальністю.17 Отже, те, яким чином перекладач відтворюватиме діалектні, говіркові слова та ідіоматичні висловлювання, залежить, перш за все, від мети його праці.18
Свого розмовного забарвлення мова Н. Казандзакіса набуває на різних рівнях мови, зокрема на фонетичному, морфологічному, лексичному та синтаксичному.
Н. Казандзакіс завжди віддавав перевагу якійсь незвичайній звуковій формі слова. Для того, щоби якомога більше наблизити свою оповідь до розмовного стилю, він давав розмовний фонетичний варіант загальновживаних слів. На фонетичному рівні ми помітили деякі закономірності, серед яких можемо виділити риси, притаманні діалектизмам новогрецької мови та димотиці взагалі порівняно з катаревусою. Так, частотним є випадіння початкового ? (????????, ???????, ??, ???????), чергування ? та ? у початковій позиції (????????, ???????). У сполуках ?? та ?? випадають приголосний ? та
Loading...

 
 

Цікаве