WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Види і функції мови - Реферат

Види і функції мови - Реферат


Реферат на тему:
"Види і функції мови"
Види мови
Залежно від сфер застосування виділяють мови розмовну і літературну, мову засобів масової інформації, мову науки, адміністративно-ділову, мову художньої літератури, мову окремого письменника, мову села, мову міста, мову національну, М. народності, М. племені та ін. Здебільшого всі такі соціальнофункц. різновиди М. є лише структур, варіантами якоїсь єдиної загальнонародної М.
Розмовна мова - особливий різновид літературної мови, яким послуговуються мовці в щоденному неофіційному спілкуванні. Розмовній мові властиві наддіалектні, загальнонаціональні ознаки, і водночас вона має регіональні особливості. Розмовну мову вважають також окремим стилем літературної мови.
Розмовна мова характеризується вживанням розмовної лексики і фразеології, переважно короткими, простими синтаксичними конструкціями, експресивним інтонуванням фрази. Усна форма вираження, жести, міміка, спонтанність, невимушеність, швидкість реагування, імпровізація, емоційність, орієнтованість на слухача і на ситуацію - такі екстралінгвістичні ознаки розмовної мови, яка використовує не лише розм. лексику, а й стилістично нейтральні слова. Поширені також звороти, синтаксичні конструкції, що передають безпосередню реакцію співрозмовника - прохання, здивування, схвалення, заперечення, відмову щось зробити, незадоволення, радість тощо. Напр.: Диви, який! От тобі й на! Чи ти ба, як високо.
Типові для Р. м. слова - характеристики людей: вусань, гультяй, здоровань, одоробло і под. Для вираження позит. або негат. оцінної характеристики осіб вживаються лексеми, що мають переносне значення, пор.: голубонька, зайчик, ластівка, орел - баран, гадюка, цап та ін. Для синтаксису Р. м. характерні однослівні, неповні, еліптичні речення, повтори дієслівприсудків як засобу досягнення експресії, напр.: А другий біга, біга, а толку ніякого; використання згорнених, конденсованих висловів, що заступають цілі речення, зокрема у відповідях на запитання: хто куди, хто де, хто скільки; пор.: Чого ж ви розбіглися так швидко - невідомо хто й куди подався; Куди це ви зібралися? - Хто куди, а ми з кумом на село.
ЛІТЕРАТУРНА МОВА - унормована мова сусп. спілкування, зафіксована в писемній (див. Писемна мова) та усній (див. Усна мова) практиці. Л. м. - одна з форм над. мови, що існує поряд з іншими її формами - діалектами (територіальними, соціальними), просторіччям, мовою фольклору. Гол. ознаки Л. м. - її наддіал. характер, стабільні літ. норми в граматиці, лексиці, вимові (див. Норма мовна), функц.-стильова розгалуженість. Зміст поняття "літературна мова" змінюється у процесі істор. розвитку цього явища. У період Середньовіччя для багатьох народів Європи Л. м., або мовою писемної л-ри, була Чужа лат. мова; у сх. слов'ян роль такої культурної, писемної мови виконувала церковнослов'ян. мова, якою створювалася і поширювалася насамперед реліг. л-ра.
Період консолідації нації супроводжується виникненням Л. м. на живій народнорозм. основі. Л. м. об'єднує представників нації безвідносно до місця їх проживання чи соціального стану. Використання Л. м. в усіх сферах комунікат. практики сусп-ва (засобах масової інформації, держ. установах, у системі освіти, науки, культури, худож.-літ. творчості) забезпечує її поліфункц. характер.
Л. м. зазнає свідомого впливу носіїв нац. мови, які дбають про дотримання літ. норм, розширення її функцій. Л. м. - це не лише мова писемних пам'яток (див. Пам'ятки української мови), хоча становлення її відбувається саме через писемну практику - рукописні та друк, тексти. Із зростанням консолідуючої функції Л. м. зростає вага її усного різновиду, який поширюється через тех. засоби інформації. Л. м. не можна ототожнювати з мовою худож. л-ри, в якій використовуються позаліт. мовні засоби худож. зображення.
Л. м. становить культурне надбання нації, виступає важливим чинником єдності нац. мовного простору. Духовний і матеріальний розвиток народу відбивається у його Л. м. Завдяки стабільності літ. норм здобутки в галузі госп., сусп.-політ., культур., худож.-естет, життя нації зберігаються у Л. м. і передаються новим поколінням. Л. м. чутлива до сусп., культур.-істор. умов розвитку сусп-ва. Поширення її залежить від стану мовної політики в державі, освіти, культур, традицій народу. Л. м. взаємодіє з ін. формами нац. мови, зазнає впливу усної розм. практики, пристосовуючи літ. норми до адекватного вираження думки й почуттів.
Також виділяють інші підходи до класифікації мов: типологічна, генеалогічна, морфологічна класифікація (поділ) мов.
ТИПОЛОГІЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ МОВ - класифікація мов за типом, що характеризує осн. властивості структури мови. У Т. к. м. тип є особливим методол. засобом, завдяки якому можна відтворити теор. модель реально існуючої мови. Тип виступає як абстр. еталон, особливий ідеальний об'єкт, який не реалізується у дійсності в чистому вигляді, бо конкр. мова може поєднувати в своїй структурі риси різних мовних типів. Оскільки кожна мова по суті багатотипологічна, слід зважати на ступінь наявності в ній того чи ін. типу, отже, типол. характеристика мови набуває і кількісної інтерпретації.
Є різні методи типології, яка визначає істотні риси мовної структури, виявляє її взаємозумовлені і взаємовиключні характеристики на основі вивчення структури окр. мов світу та їх зіставлення. Це, зокрема, змістова, або семантична, типологія, яку розробив Е. Сепір, спираючись на дещо механічне сполучення форм. і змістових критеріїв. Удосконалив її Дж. Грінберг, запропонувавши зважати на кількісну оцінку властивостей мови, виражену типол. індексами. Інша типологія - характерологічна (розробив В. Скалічка) досліджує внутрішньоструктурні закономірності, за якими в одній мові сполучаються і взаємно зумовлюються окр. типол. ознаки. Структурна типологія, започаткована Ф. де Соссюром і розроблена ін. лінгвістами - Р. Якобсоном, Ч.-Ф. Вьоглином, Т. Мілевським, А. Мартіне, спирається на аналіз відношень між елементами мовної системи. Є ще типологія мовних рівнів (морфологічна, фонологічна і т. д.), типологія окр. мовних категорій (типологія стану, відмінка і т. д.).
Т. к. м. виникла на основі морфол. класифікації А.-В. Шлегеля, Ф. Шлегеля, В. Гумбольдта та ін., яка, визнаючи базовими у мові поняття слова і морфеми, враховувала їх співвідношення, спосіб вираження грамат. значення, характер морфем, об'єднаних у слові, а також спосіб їх об'єднання (аглютинація чи фузія) та позицію словотв. або словозм. морфеми відносно кореневої. Відповідно до цих критеріїв встановлювалися 4 типи мов: ізолюючий, аглютинативний, флективний та полісинтетичний (інкорпоруючий). Ізолюючі мови не знають словозміни, складаються з кореневих морфем, грамат. значення виражається переважно порядком слів. До мов цього типу належать китайська, в'єтнамська, йоруба та ін. Аглютинативні мови мають незмінний корінь і варіанти словозм. афіксів, які добираються за характером звучання кореня і сполучаються з ним аглютинацією, словозм. афікси тутоднозначні та є єдиними виразниками грамат. значення (це явище гаплосемії); до таких мов належать тюркські, уральські, дравідські, більшість конго-кордофанських. У флектив. мовах корінь може виступати в кількох варіантах, а словозм. афікси бувають синтетосемічними і сполучаються з коренем фузійно, одне грамат. значення може виражатися різними афіксами. До флектив. мов належить українська, як і всі слов'ян., герм., балт. та ін. індоєвроп. мови, а також мови афразійської родини. Полісинтетичні (інкорпоруючі) мови відзначаються складними утвореннями, що є водночас і словами, і реченнями, слово-речення має у своєму складі різні компоненти, що передають зміст осн. і другорядних членів речення. До цього типу мов належать деякі палеоазіатські та індіанські мови Америки.
Існує також фонол. типологія мов, за
Loading...

 
 

Цікаве