WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → 1.Роль мови в суспільному житті. 2.Стильові різновиди української мови. 3.Текстове оформлення документів. 4.Заява. 5.Синоніми в діловому мовленні (кон - Реферат

1.Роль мови в суспільному житті. 2.Стильові різновиди української мови. 3.Текстове оформлення документів. 4.Заява. 5.Синоніми в діловому мовленні (кон - Реферат

"середня випукла частина виробу", криси "верхні краї виробу", у мові друкарів - кегль, капітель, курсив, петит (назви видів шрифту), у мові ливарників - горно, блюмінг, мартен, шихта, шлак та ін. До професійних підмов належать і підмови різних наук (підмова радіоелектроніки, біохімії, кібернетики тощо). Окремо виділяють професійний жаргон (у мові шоферів бублик "рульове колесо автомашини", двірники "рухома стрілка для механічного очищення вітрового скла").
Суспільний характер має й територіальна диференціація мови. Як правило, територіальні особливості кожної мови полягають у вимові звуків, у слововживанні, у граматичних формах і синтаксичних конструкціях. Так, скажімо, в західних областях України вживають такі специфічні слова, як стрий "дядько по батькові", вуйна "тітка по матері", файний "добрий", "гарний", граматичні конструкції типу Я ся бою, Ходив єм до него тощо. Засоби спілкування на обмеженій території називають діалектом. Чим суспільство слабше економічно й політичне, тим у ньому більше місцевих говорів. Так, на декілька тисяч аборигенів Австралії припадає 200 діалектів. Нерідко мовні діалекти настільки різняться, що це утруднює взаєморо-зуміння між членами одномовного суспільства. Наприклад, німцю, що розмовляє нижньонімецьким діалектом, важко зрозуміти німця, який розмовляє верхньонімецьким. Між діалектами китайської мови різниця більша, ніж, скажімо, між чеською і словацькою чи українською і білоруською мовами. Діалекти і незначні територіальні відмінності в мові - говірки - вивчає лінгвістична наука діалектологія.
Діалекти протиставляються літературній мові. Літературна мова - це мова, оброблена майстрами слова, письменниками. Від діалектної мови вона відрізняється тим, що має певні кодифіковані (зафіксовані у словниках та підручниках) норми щодо вимови, слововживання, граматичних форм, яких повинні дотримуватися мовці. Це своєрідний зразок, еталон правильного користування мовою.
Літературна мова виступає в усній та писемній формах і характеризується стилістичною диференціацією. Стилі різняться стійкими особливостями у використанні мовних засобів. Існують розмовно-побутовий, газетно-публіцистичний, професійно-технічний, офіційно-діловий і науковий стилі. Деякі вчені як окремий стиль розглядають ще мову художньої літератури, хоч у ній можуть виявлятися ознаки всіх стилів. Кожен стиль має лексичні та граматичні особливості. Так, зокрема, яскравою
ознакою наукового стилю є спеціальна термінологія, офіційного - мовні штампи, газетно-публіцистичного - публіцистичні слова та вирази. Функціональні стилі мови ще раз засвідчують, що мова залежить від потреб суспільства.
Стосовно взаємовідношення між мовою і такими соціальними поняттями, як базис (сукупність виробничих відносин, що становлять економічну структуру суспільства) і надбудова (сукупність політичних, юридичних, релігійних, філософських та інших поглядів, що характеризують певний базис), слід зазначити, що мова не змінюється зі зміною базису, як то характерно для надбудови. Отже, мова не належить до надбудовних явищ. Вона обслуговує різні базиси і різні надбудови, тоді як надбудовні явища (ідеологія, культура тощо) обслуговують лише один певний базис. Тому неправильним було поширене в марксистській філософії положення про те, що мова є формою національної культури. Культура, по-перше, належить до надбудовних явищ, які змінюються зі зміною базису (правда і тут є винятки: високохудожні твори мистецтва та літератури, створені ще в рабовласницькому суспільстві, і нині є дійовим засобом виховання високих моральних і духовних якостей людини), тоді як мова існує доти, доки існує певний етнос. По-друге, кожне суспільне явище має свою форму і зміст. Мають форму та зміст і культура, і мова. Формою вияву культури є живопис, опера, балет тощо, змістом культури є та інформація, яку вона несе. Формою мови є звукова оболонка слів, граматичні форми тощо, а змістом - семантика її одиниць,
Отже, мова і суспільство перебувають у тісному взаємозв'язку. Немає жодної суспільної сфери, куди б не проникала мова. Вплив суспільства на мову і мови на суспільство вивчає спеціальна лінгвістична дисципліна - со-ціолінгвістика.
2. Стильові різновиди української мови
Стильові різновиди української мови - суспільно усвідомлені видозміни літературної мови, що об'єднують:
1) структурно-функціональні стилі;
2) експресивно-стилістичні варіації мови;
3) підсистеми структурно-функціональних стилів, тобто типи мовної організації, які сформувалися як жанри відповідної літератури (офіційно-ділової, наукової, публіцистичної, художньої).
Стильові різновиди української мови відбивають, з одного боку, більш загальний, ширший, ніж структурно-функціональні стилі, погляд на сфери використання української мови.
Йдеться про книжно-писемний і усно-розмовний різновиди української мови. Книжно-писемні та усно-розмовні виражальні засоби, які використовуються у функціональних стилях, зумовлюють більший чи менший ступінь їхньої книжності, розмовності або нейтральності щодо перших двох ознак.
Неперехідних меж між стильовими різновидами української мови не існує: книжні елементи, поєднуючись із розмовними, легко переходять у засоби емоційно-експресивної виразності художнього стилю; усно-розмовне джерело живить жанри публіцистичного стилю, який загалом належить до книжно-писемного різновиду мови.
З іншого боку, стильові різновиди української мови виступають як одиниці вужчого плану порівняно з структурно-функціональними стилями. Останні диференціюються залежно від типів текстів, об'єднаних у відповідні жанри. Книжність, нейтральність, розмовність - ознаки, властиві всім типам текстів, стильові різновиди яких залежать від співвідношення відповідних мовних засобів. Взаємопроникнення і перехрещення книжнописемних і усно-розмовних джерел - основа для виникнення експресивно-емоційних колоритів мови. Книжні за походженням засоби, які вживаються у художніх. текстах у сполученні з розмовними, зазнають стилістичного зниження і зумовлюють перехід тексту в інший стильовий різновид.
На прийомах зіткнення книжних і розмовних засобів та їх співвідношенні із стилістично нейтральними елементами будуються емоційно-експресивні різновиди художніх та розмовних структурно-функціональних стилів. Найбільшою мірою книжності відзначається у сучасній українській літературній мові офіційно-діловий стиль.
Його жанри, або підстилі, охоплюють тексти, в яких визначальну роль відіграє книжна лексика (мова меморандумів, комюніке), а також щоденне ділове спілкування громадян (документи з лаконічним викладом суті справи без оцінних компонентів передаваного змісту). В обох випадках стильовими показниками виступають усталені формули, ділова фразеологія, активізація книжного джерела укр. мови. До книжних належать також науковий стиль та його підстилі або жанри:науково-популярний і науково-навчальний, власне наукові тексти (монографії, статті), мова навчально-методичної літератури, підручників, посібників. Різняться між собою науково-технічні і науково-гуманітарні праці; в перших увиразнюються своєю функцією формально-символічні системи
Loading...

 
 

Цікаве