WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Мовний дискурс - Курсова робота

Мовний дискурс - Курсова робота

selection of a trial junction. [52,185].
Now we take the important step, even though the particle number in the real systems is fixed. [67,108].
Досить часто вживаються метафори зі словом "clue/key" у значенні відгадки, розуміння чогось. Наприклад,
It gives us the first clue to the relative strength of electrical and gravitational forces. [67,40].
Ми вважаємо, що мета застосування автором у науковому дискурсі таких метафор - допомогти адресату побудувати логічну картину запрпонованих подій, фактів, підвести під висновок, бажано ідентичний авторському.
Інтерпретація вищезгаданих експліцитних та імпліцитних маркерів, а також співставлення їх за значимістю у плані участі уреалізації адресованості наукового дискурсу надає нам певні підстави для того, щоб спробувати окреслити образ передбачуваного адресата наукової комунікації. Ми прийшли до висновку, що оскільки усі наукові тексти є жорстко адресованими, то розраховані на прямого, множинного, істинного адресата. Урамках наукової комунікації ведуча роль віндивідуально-особистісному потенціалі реціпієнта належить його загальнонауковому тезаурусу. Модель адресата надперсонального наукового повідомлення повинна дуже чітко враховувати не тільки особистісну, але й трансчасову частину читацької аудиторії. Автору не слід обмежуватися викладом наявних у нього фактів і спостережень, які з часом можуть застаріти і виявитися "поза межами застосування", але у першу чергу слід зробити на їх основі теоретичні узагальнення, які з часом можуть пояснити нові факти.
Наукова комунікація передбачає безпосередній вихід адресата за рамки даного повідомлення максимально широкої інформаційної бази, на основі якої реціпієнт може судити про повноту, несуперечливий та переконливий характер висвітлюваної концепції. Мегатекстова структура наукового повідомлення сприяє такій комунікативній діяльності адресата. Про це свідчить обов'язковий для таких текстів апарат бібліографічних посилань, прийнятих у науковій комунікації правил коректного цитування джерел із вказанням їх точної адреси, що імплікує можливість звернення реціпієнта до відповідних видань. [20,27]. Традиційна система зносок, перехресних відсилань, анотацій, таблиць і додатків максимально експлікує як допоміжну комунікативну діяльність адресата, так і повідомлення per se як продукт основної комунікативної діяльності адресанта. Дане повідомлення починає сприйматися не тільки саме по собі, але й як феномен, що стоїть поряд з онтологічно однорідними комунікативними феноменами, з якими він перебуває у різноманітних парадигматичних зв'язках. Сила переконливості наукових текстів полягає в логіці і послідовності викладу, несуперечливості фактів, що повідомляються, аргументованості авторських висновків і коректності залученої ззовні інформаційної бази. Найбільш оптимальною формою подібних повідомлень є парцельована та експліцитно маркована текстова форма, яка сприяє однозначному сприйняттю денотатної структури повідомлення, безперешкодному виходу адресата в текстову парадигму і адекватно відбиває неоднорідність дискурсивної діяльності адресанта: його текстову/мегатекстову діяльність, а також створення основних/допоміжних повідомлень у рамках єдиного комунікативного цілого(мегатекста).
Інформація, що вилучається реціпієнтом із наукового повідомлення має двоякий характер. Це, перш за все, інформація про референтний простір, що відбивається за допомогою дискурса, але такожй інформація про самий дискурс:про ті різновиди, в яких він існує.
Відправник повідомлення в науковій комунікації є досить відчуженим від своєї особистісної іпостасі. Функціонально-комунікативний статус, що приймається автором науковоготекста, придушує або значно обмежує прояви майже всіх особистісних характеристик, за виключенням інтелектуальних.
Фінальна стадія сприйняття заключного повідомлення, процес його верифікації базується на більш високому рівні читацької компетенції: на науковій функції, тобто сумі відповідних дисциплінарних знань про відповідний фрагмент об'єктивної реальності.Як бачимо, комунікативна роль отримувача наукового повідомлення - це, перш за все, інтелектуальний потенціал особистості читача. Навіть його емоційні та естетичні реакції заломлюються крізь призму інтелектуальної оцінки: "естетика в науковій творчості - це естетика понять і абстракцій, це головна естетика, не адресована безпосередньо до почуттів ". [37,12]. Етичний потенціал особистості в науковій комунікації частково використовується відправником повідомлення (наукова етика не дозволяє, наприклад, видавати бажане за істинне, нехтувати фактами, що суперечать запропонованій концепції і т. д.). Інша комунікативна роль отримувача в науковій комунікації інкорпорує етичні настанови особистості, так само, як і багато інших.
Вищенаведені особливості дозволяють нам стверджувати, що роль отримувача наукового повідомлення базується на обмеженій частині особистісного потенціалу при домінуючій функції інтелекту, а також передбачає володіння читачем комунікативною нормою.
Реконструкція образу отримувача наукової комунікації дозволяє виділити типи адресатів наукового повідомлення. На нашу думку, що найбільш повною є типологія адресата художнього тексту, запропонована О. П. Воробйовою [12,107-161] , яка є побудованою на основі трьох груп параметрів: комунікативно-текстових, соціально-типологічних та індивідуально-особистісних. Стосовно наукових дискурсів, ми підтримуємо наступну класифікацію адресатів: реальний, гіпотетичний, формальний, "критичний", обізнаний, союзник/опонент. Окрім цього ми виділяємо й інші типи адресатів: жорсткий, прямий, істинний, множинний, адресат-дослідник, неупереджений/упереджений,інтелектуально-логічний, раціональний.
Отже, хоча образ адресата не є настільки експліцитно вираженим, як образ адресанта, проте, як показав аналіз, за допомогою мовних засобів, які використовуються в науковому дискурсі, можна реконструювати образ реціпієнта наукового повідомлення. Правильне врахування автором фактора адресата і конкретна (інформативна, мовна ) орієнтація на останньому сприятиме досягненню адекватного прагматичного ефекту (стимулюванню запрограмованої реакції адресата).
До офіційного дискурсу, окрім текстів наукового стилю, належать іще тексти офіційних документів. Ми звернулися до цього підвиду офіційного дискурсу для того, щоб його розгляд і аналіз був якомога повнішим і вичерпним.
Тексти офіційних документів мають деякі спільні риси з науковими: це сухість, логічність, лаконічність, об'єктивність, яскраво виражена форма-кліше, відсутність конотативності та неідіоматичність. Згідно принципів, сформульованих Н.М. Разінкіною [37] , офіційно-документальний стиль є гармонійним, впорядкованим, єдиним цілим, яке характеризується певною неоднорідністю. Ця неоднорідність виявляється у багатоманітності таких ознак, як жанровість, фактор
Loading...

 
 

Цікаве