WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Мовний дискурс - Курсова робота

Мовний дискурс - Курсова робота

породження його автором і може переживати наступні переродження при сприйнятті його реціпієнтом. Наформування концепту тексту здійснюють вплив два фактори: ситуація та індивідуальний мовний простір автора.
На мотивованість дискурсу вказує В. Кох, на думку якого дискурс - це "будь який текст ( або частина тексту ), в якому є ознаки одного й того ж конкретного мотиву.
О. Т. Ішмуратов ототожнює дискурс з певним видом тексту. Так, дискурс - це текст, який містить міркування, тобто текст, в якому фіксується певний хід думки, а комунікативний дискурс - це текст, що містить взаємозалежні судження деяких суб'єктів.[15,171].
Англійські дослідники Р. Ходж та Дж. Кресс розглядають текст і дискурс як такі, що доповнюють один одного, акцентуючи при цьому або соціальний, або мовний рівень.
Дискурс трактується як складне комунікативне явище, що включає в себе соціальний контекст, інформацію про учасників комунікації, знання процесу продукування та сприйняття текстів. Дискурс за Т. ван Дейком,-це складна комунікативна подія,"суттєва складова соціокультурної взаємодії, характерні риси якої - інтереси, цілі та стилі.[14].
Н. Д. Арутюнова визначає дискурс як "зв'язний текст у сукупності з екстралінгвістичними, соціокультурними, прагматичними, психологічними факторами; це - текст, узятий в аспекті подій; мовлення, що розглядається як цілеспрямоване соціальне явище, дія, як компонент, що приймає участь у взаємодії між людьми і механізмах їх свідомості. Дискурс - це мовлення, занурене у життя."[2].
Дискурс також розуміється як текст,"представлений у вигляді особливої соціальної даності".[42,44] і "утворений в результаті мовленнєвої діяльності представників певної лінгвокультурної спільноти, який розглядається у сукупності його лінгвістичних параметрів та соціокультурного контексту".[45,262].
Отже, аналізуючи все вищесказане, ми можемо зробити слідуючий висновок: хоча теорія дискурсу вже досить тривалий час опрацьовується і досліджується вченими-лінгвістами, загальновизнаного підходу та універсального визначення поняття "дискурс" ще досі не існує. Воно (поняття) розглядається з точки зору найрізноманітніших аспектів: і як комунікативний процес, і як текст, і як система, і як комунікативна подія. Але , не дивлячись на те, що всі ці підходи і базуються на різноманітних рисах та харектеристиках, вони не виключають одне одного. Тому, на базі вищенаведеної інформації ми вважаємо за доцільне спробувати дати узагальне визначення дискурсу. Дискурс - це комунікативна подія,що обумовлюється взаємозв'язком між мовцем та слухачем і передбачається мовленнєвою поведінкою останніх.
Основні характеристики дискурсу.
Дискурс розглядають і як підсистему текста. У нашій роботі ми будемо досліджувати дискурс як одну з підсистем (макрознак, комунікант, дискурс) у просторі текста. Текст - більш загальне поняття, ніж дискурс. Дискурс - це "мовлення, занурене у життя", тому термін "дискурс", на відміну від терміна "текст", не застосовується до древніх текстів, зв'язки яких із живим життям не відновлюються безпосередньо. Якщо під текстом розуміють "абстрактну, формальну конструкцію, то під дискурсом - різні види її актуалізації, що розглядаються з точки зору ментальних процесів і в зв'язку з екстралінгвістичними факторами." [2,136-137]. І, якщо дискурс - категорія, яка постає як особлива соціальна даність, то текст - категорія, яка належить і черпає свої сили у мовній сфері. Як про дискурс можна говорити про текст оповідання, вірша, виступу, але цього не можна сказати про текст вправи з граматики, яка є набором речень, правила, що ілюструє якесь граматичне явище. Дискурс - це текст, що містить роздуми, тобто текст, у якому фіксується деякий хід думок.[15,171]. Більше цього, дискурс можна уявити як таке складне комунікативне ціле, у якому мовлення - осмислені роздуми, представлені у вигляді тексту і звернене до іншого, виступає у єдності об'єктивних та суб'єктивних сторін, а знання, об'єктивуючи інтерсуб'єктивний досвід, замкнуте на суб'єкт комунікації і включає інтенційні структури останнього.[16,121-127].
Уцьому значенні дискурс може бути охаректиризованим як витвір мовлення і як знакове утворення, план вираження якого включає, у крайньому випадку, два шари: трансфастичний, що реалізується як впорядкована та інтегрована в єдине ціле послідовність утворюючих полотно текста висловлювань, синтаксис і семантика яких залежить від синтаксису і семантики сусідніх висловлювань, і текстономічний. Останній реалізується через семантичні і формально - граматичні відносини і зв'язки між словами чи сукупностями слів як компонентів текста, в о снові співвідношення яких лежить загальність їх функціонально - семантичної значимості в рамках дискурса.[14,121-127].
Продовжуючи аналіз дискурса, вважаємо за потрібне виділити слідуючі його аспекти: мовленнєвий та комунікативний, а також його дискурсивність.
Мовленнєвий аспект дискурса регулюється правилами міжфразового синтаксису, що включає прономінальну співвіднесеність, форичні зв'язки, узгодження часів, функціональну перспективу, пресупозитивну залежність та ін., котрі допускаючи варіювання, відносно жорстко обумовлені особливостями граматичної будови конкретної мови, характером дискурсивної залежності того чи іншого елемента і канонами побудови певного типу текста.[12,32].
Комунікативний дискурс - текст, що містить взаємозалежні роздуми кількох суб'єктів.[15,171].
Що стосується дискурсивності, то це логічна послідовність у рамках арістотелівської логіки. Якщо ж говорити більш конкретно,то це логічно обумовлена думка, тобто суворий перехід від одного твердження до іншого, що прослідковується у мисленні за допомогою логічних правил, що має за мету послідовне і систематичне розгортання думки.[16,240-241].
Судячи з вищесказаного, ми можемо стверджувати, що дискурс не є хаотичним утворенням; маючи певні особливості і характеризуючись певними аспектами, дискурс регулюється певними правилами. Вони повинні застосовуватись не до самих висловлювань, а до відносин між діями, що виконуються цими висловлюваннями, тобто у поточній мовній інтеграції акти співвідносяться з актами, часто, хоча не виключно маніфестованими в реальних висловлюваннях, і звідси витікають три типи правил:слідування, інтерпретації і породження.[6,134-135].
Правила слідування регулюють порядок слідування актів і зв'зують правила породження, контролюючі комунікативний "вихід" мовця, з правилами інтерпретації, що дозволяють слухачеві розуміти акти мовлення. Потрібно зазначити, що тут маються на увазі не висловлювання, а акти як мінімальні одиниці комунікації, так як, за словами Лабова [25], "не існує простих взаємооднозначних відносин між діями і висловлюваннями". Центральним у пропозиції Лабова є положення про те, що кожний індивід має свою власну точку зору, особистісну орієнтацію у відношенні до
Loading...

 
 

Цікаве