WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Мовний дискурс - Курсова робота

Мовний дискурс - Курсова робота

парцельованість і складна ієрархічна впорядкованість фрагментної будови тексту. [20,25] Виведення адресата за рамки даного комунікативного акту і звернення до позатекстової інформації здійснюється в стертій, завуальованій формі алюзій, прихованих чи трансформованих цитат без точного вказання їх адресата, що в свою чергу вуалює подібність даного повідомлення в ряд подібних до нього повідмлень.
Мегатекстова структура повідомлення, що поєднує в єдине комунікативне ціле основний текст і допоміжні повідомлення типу посилань, зносок, анотацій, додатків, властива художньому тексту в мінімальній мірі. Це ще раз підтверджує тезу про цілісність, недискретність формальної структури художнього тексту.
Загальній тенденції до цілісності і недискретності зовнішніх форм художнього повідомлення протистоїть загальна тенденція до ускладнення і подрібнення внутрішнього комунікативного статусу художнього повідомлення за рахунок введення до нього квазікомунікативних ланцюжків, наприклад, розповідь від імені доповідача або різних персонажів (що межують один з одним, чи входять один вінший за принципом "Китайської кулі"), імітація діалогів і думок персонажів, найрізноманітніших письмових текстів (щоденників, листів, і т.д.). Відправником і отримувачем цих повідомлень виявляється не адресант/адресат усього тексту, яким у зовнішній комунікації відповідають автор/читач, але різноманітні квазіфігури (від антропоморфних персонажів до потойбічних голосів [20,26].
Існує три основні підходи до трактування співвіднесенності адресанта і адресата художнього тексту:
1. Визнання адресанта - автора і образу автора - безсумнівною домінантою у взаємовідносинах комунікатів [22,21-22].
2. Розгляд взаємовідносин між адресантом і адресатом художнього тексту, як більш складних, ніж домінування першого члена корелятивної пари. [42,106]
3. Опора на співставленість реальних і текстових комунікантів: адресанта і адресата текстів [12,91]
Традиційно автору тексту приписується домінуюча роль в діалозі з читачем за слідуючими основними причинами. По-перше, в художній комунікації існує односторонній зв'язок, що дозволяє автору нав'язувати читачеві свою волю у певних лінгвістичних, історичних і культурологічних межах. По-друге, процеси породження і сприняття текста - асиметричні. Це обмежує можливості буль-якого адресата у порівнянні з можливостями адресанта, що нормується у ході інтерпретації. [64,159] По-третє, автор художнього тексту може лише гіпотетично моделювати всього адресата, що визначає, за словами Г.В. Степанова, відсутність жорсткої адресованності цього типу текстів [42,106].
І, нарешті, стверджується, що адресат - це лише об'єкт впливу автора, художнього твору і культурного контексту.
Отримувач повідомлення в художній комунікації у результаті декодування повинен подумки відтворити свій варіант квазіреальності літературного твору. Успіх комунікативного акту на даному його етапі залежить від двох факторів: естетичної компетенції читача і активного використання ним особистісних духовних ресурсів.
Формування естетичної компетенції починається із вміння диференціювати об'єктивну реальність і квазіреальність. Більш високий рівень компетенції забезпечує розпізнавання естетичного каналу по якому, відбувається створення і надходження твору. Недостатня естетична компетентність дуже часто несе відповідальність за те, що читач починає верифікувати художнє повідомлення, співвідносячи його напряму з об'єктивною дійсністю і оцінювати художні цінності твору за принципом "у житті такого не буває". Тобто, естетична компетентність означає мінімалізацію "паралакса" - розриву між активним, культурним фондом читача і автора твору. [28,29]
Другим фактором, детермінуючим успіх комунікації є особистісний потенціал читача. Чим він багатший і різноманітніший, тим точнішою і багатшою буде створена в уяві читача квазіреальність.
З вищесказаного, можна зробити висновок про те, що беззастережна віра читача в ідентичність відтворюваної ним квазіреальності і авторського замислу - це незаперечна риса комунікативної ролі отримувача художнього повідомлення. Отже, у плані типологічних характеристик можливо відмітити слідуючі риси образу автора і чинача у художньому повідомленні і тим самим узагальнити особливості адресованості художнього тексту.
1. Опосередкований характер художньої комунікації, де між реальними комунікантами (автор-читач) можливі, і більше того, неминучі вторгнення багаточисленних квазіреальних комунікантів (персонажів).
2. На відміну від наукового тексту, практично повна відсутність метакомунікативної діяльності реального відправника художнього повідомлення, особливо у жанрі оповідання.
3. Замкнутість адресата художнього повідомлення у рамках даного комунікативного акту. Вихід за ці рамки призводить до порушення власне художньої комунікації. Читач з отримувача повідомлення перетворюється на його тлумача, коментатора.
Художнє повідомлення - це явище, чітко відмежоване від текстів офіційного дискурсу. Основною, на нашу думку, характерною його рисою є експерсивність, а отже і емоційність. Саме ці риси визначають головну відмінність між цими двома видами дискурсу. Художній дискурс дозволяє адресату інтерпретувати його згідно зі своїми власними уявленнями про зображуване. Автор, в свою чергу, використовує своєрідні маніпуляції відносно реціпієнта, оскільки, створюючи свою квазіреальність у творі, він керується однією метою - вплинути на читача. Цей вплив має різну силу стосовно кожного окремого адресанта, але, в основному, найбільш очевидна реакція є передбаченою.
?
Розділ 4.
Адресованість в анекдотичному дискурсі.
Така комунікативна одиниця як анекдот, будучи досить частотним елементом масового спілкування, значно рідше потрапляє у сферу наукового спілкування. Анекдоти досить поширені у нашому побуті, та й самі анекдоти є відображенням цього побуту, відносин між людьми та ін. Анекдоти мають властивість дуже швидко поширюватись, набувають широкого застосування, деякий період часу вони у всіх на вустах, а потім ми замінюємо їх іншими, більш актуальними та влучними.
Анекдоти є видом неофіційного дискурсу, зберігаючи майже всі особливості останнього: емоційність, експресивність, суб'єктивність. Так само як автор роману чи будь-якго іншого літературного жанру, автори (а це найчастіше люди взагалі, конкретних авторів анекдотів дуже мало), переслідують мету певного впливу на реціпієнта. Практично завжди такою метою є викликання сміху, іронії. Якщо анекдот не викликає подібних емоцій, то комунікативна мета не виконується Це, у свою чергу означає, що таке повідомлення зразу ж забувається, не є популярним або й взагалі анекдотом його назвати не можна.
У нашій дипломній роботі ми будемо використовувати приклади анекдотів, що є зразками американського та англійського гумору. Матеріали є
Loading...

 
 

Цікаве