WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Розвиток книгодрукування у слов’ян - Реферат

Розвиток книгодрукування у слов’ян - Реферат

його копіювання в 1575 р. "писарчуком" Дмитром із Зінькова; при початку і кінці книги Ісуса Сірахового (писаної іншим почерком) сказано про написання її в 1573 - 1576 рр.; у кінці книги Єзекиїла є запис про закінчення її "повеленієм же и пильностію богобойнаго ієрея пастыря Христовых овець в неславнЂм же градЂ МаначинЂ" (Маначин - нині с. Волочиського р-ну Хмельницької обл.). Як і копії Василя Жугаєвича та Підманастирська, маначинський список Дмитра з Зінькова має більше церковнослов'янізмів, ніж у самого Скорини. Водночас ті книги, яких нема в Скорининих друках, мають багато спільного з празькою першодрукованою Біблією. Припускають, що вони скопійовані з втрачених частин повного скорининського перекладу Біблії.
Другим після Вільна осередком друкарства у Великому князівстві Литовському стало м. Берестя на Поліссі - сучасний Брест. Берестейським старостою в середині XVI ст. був магнаткальвініст Микола Радивил Чорний, під егідою якого у Бересті виходили польські кальвіністські видання, що їх у 1553 - 1554 рр. друкував Б. Воєвудка, а з 1558 р. - С. Мурмеліус. 1563 р. у Бересті вийшов старопольський переклад Біблії, однак прізвище друкаря на цьому виданні не вказане.
У маєтку цього ж М. Радивила у м. Несвіжі 1562 р. працювала білоруська друкарня. Одним з тих, хто заохотив білорусько-литовських реформаційних діячів до заснування цієї друкарні, був, як припускають, відомий протестантський публіцист П. П. Верджеріо, який під час перебування у Вільні 1560 р. міг ознайомити Миколу Радивила, Остафія Воловича, Симона Будного з виданнями словенського освітнього діяча Пріможа Трубара. Книжки у Несвіжі виходили "накладом" несвізького намісника М. Кавечинського, проповідника Л. Кришковського і визначного реформаційного діяча С. Будного. Будний - автор обох білоруських несвізьких видань: "Катехізиса" і трактату "О оправданій грЂшнаго человЂка пред Богом". "Катехізис" настільки нагадував видання Скорини, що у XVII ст. укладачі каталога бібліотеки Львівського братства приписали книжку "докторові Францискові".
Ще більшою мірою, ніж Будний, продовжувачем Скорининих традицій став Василь Тяпинський. Він, хоч і належав до поміркованого крила социніан, був далекий від конфесійної обмеженості. Якщо Будного білоруська мова цікавила як засіб пропаганди протестантизму, то Тяпинський насамперед - патріот, палкий прибічник поширення рідномовної освіти серед народу. Василь Тяпинський таврував "значних панів" за зневагу до рідної мови, закликав їх давати кошти на заснування шкіл і розвиток науки. Віднесення Тяпинського до білоруського книгодрукування є умовним. Невідомо, де працювала його "убога друкарня", - в білоруському Тяпині чи деінде, скажімо, у тому ж Несвіжі або на Волині, де в нього були маєтки. Єдине відоме її видання - Євангеліє вийшло, ймовірно, на початку 70-х рр. Унікальна на той час риса цієї публікації - вміщення паралельно церковнослов'янського тексту і перекладу на мову "просту". Щойно 1607 р. в Острозі вийшло інше аналогічне видання - книга "Лікарство на оспалий умисл чоловічий" з паралельними текстами церковнослов'янською і тогочасною українською книжною мовами. Крім перекладу на "просту" мову, зрозумілу і білорусам, і українцям, Тяпинський подав на берегах переклади й етимологію слів, поклики, текстологічні пояснення. Ці матеріали свідчать про філологічні та загальнонаукові знання визначного літератора і видавця. Книжка збереглася лише у двох примірниках; невідомо, чи був надрукований повний текст, чи та частина, яка є у повнішому з них. Очевидно, друкарня не була великою і видала книгу малим накладом.
Особливу групу кириличних стародруків становлять так звані безвихідні ("анонімні") книги - група порівняно недосконалих друкованих книг середини XVI ст., які не мають вказівок про місце видання. Свого часу російські бібліографи приписували їх "південним друкарням" - південнослов'янським, румунським або українським. Лише в наш час було доведено, що ці книжки призначалися для збуту в Росії, і наймовірніше надруковані в Москві. Однак до публікації "анонімних" видань могли бути причетні і майстри з Вільнюса 35. Зокрема, деякі риси тексту і правопису так званого середньошрифтного Євангелія зближують його з українськобілоруськими рукописами. Це дало підставу для припущення, що воно було надруковане у Вільні, або - ймовірніше - що в друкуванні книжки брав участь майстер білорус Петро Мстиславець.
Висловлювалась думка, що анонімна друкарня була власністю відомого учасника політичних реформ у Росії священика Кремлівського благовіщенського собору Сильвестра, а пізніше його сина Анфима Сильвестрова. Ми не бачимо достатніх підстав вважати їх власниками підприємств, але зв'язок цих осіб з видавничою справою дуже ймовірний. У цьому контексті заслуговує на увагу та обставина, що Анфим мав відношення до політичних та торговельних зв'язків Росії з Великим князівством Литовським 38. Попри наявність специфічних російських рис, в цілому, московські анонімні видання вміщують тексти південнослов'янського походження у тому варіанті, який був на той час загальноприйнятим у східних слов'ян. Анонімна друкарня стала безпосередньою попередницею Державної московської друкарні, в якій Іван Федоров та білорус Петро Мстиславець надрукували найстарші в Росії точно датовані друки - Апостол (1564) ідві версії Часовника (1565). Після їхнього виходу в світ обидва друкарі були звинувачені в єресі - за що саме не відомо - і змушені втікати з Росії. Роботу вони знайшли у друкарні, власником якої був "найвищий гетьман" Великого князівства Литовського, нащадок київських бояр Григорій Ходкевич. До його маєтків належали два містечка на Підляшші - Супрасль і Заблудів, недалеко від Білостока. Задумавши створити освітньокультурний осередок, гетьман Ходкевич обрав для нього Заблудів. Це може свідчити про прагнення здійснювати видавничу програму незалежно від супрасльських монахів, що не виключає ймовірності залучення їх до співпраці. Грамотою, виданою 1567 р. (раніше її датували 1563 р., уточнення датування обґрунтував І. 3. Мицько), Ходкевич надав матеріальне забезпечення церкві, шпиталеві, костьолові і при ньому "містрові" (вчителеві). Щоб дати Федорову засоби існування на час роботи в новозаснованому видавничо-друкарському підприємстві, Ходкевич передав йому в користування (оренду) маєток у Мізякові Брацлавського повіту (Східне Поділля), а згодом с. Малинку "с фольварком друкаровским".
У заблудівській друкарні Г. О. Ходкевича Іван Федоров та Петро Мстиславець з липня 1568 р. до березня 1569 р. друкували Євангеліє учительне - церковнослов'янський переклад збірки казань, укладеної, як гадають, константинопольським патріархом Іоанном IX Агапітом 39. Незабаром після видання цієї книги Петро Мстиславець виїхав до Вільнюса, де зайнявся друкарством у співпраці з багатими білоруськими купцями Мамоничами. Натомість Іван Федоров від вересня 1569 р. до березня 1570 р. друкував свою першу самостійну працю - Псалтир з "Часословом". Помічником його був Василь Гарабурда, якого в тогочасних документах при описі події, що сталася 27 березня
1570 р. у Володимирі на Волині, називають "слугою друкарні" Г.О.Ходкевича.
Попри всю вже неодноразово відзначену нами спільність культурного розвитку України і Білорусі, Франциск Скорина і Симон Будний належать, у першу чергу, до білоруської культури. їхні зв'язки з Україною були спорадичними, хоч, без сумніву, видання були орієнтовані на всіх "руських"
Loading...

 
 

Цікаве