WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Розвиток книгодрукування у слов’ян - Реферат

Розвиток книгодрукування у слов’ян - Реферат


Реферат на тему:
"Розвиток книгодрукування
у слов'ян"
ПЛАН
1. Друкарня Ш.Фіоля
2. Франциск Скорина та його послідовники
3. Виникнення та розвиток друкарства в Україні
Використана література
?
4. Друкарня Ш.Фіоля
Упродовж тривалого часу першим виданням, друкованим в одній із слов'янських країн, вважали чеський переклад "Троянської хроніки" Гвідо делла Колонна. Помилка виникла тому, що наявну наприкінці книги дату (1468) розглядали як рік видання книги. Дослідження останнього часу переконливо довели, що ця книга надрукована після 1476 р. Тому найдавнішим нині відомим друком, що з'явився у слов'янському світі, слід вважати видану у Кракові латиномовну листівку-календар на 1474 р. Надрукував її, ймовірно, наприкінці 1473 р. Каспар з Баварії, якого ідентифікують із згадуваним у пізніших документах Каспаром Штраубе. Незабаром з тієї ж друкарні вийшли три невеликі книжки: "Тлумачення Псалтиря" Іоанна Туррекмати, юридичні трактати Франческо де Платеа (з датою 1475 р.), "Менші твори" св. Августина. Хорватське друкарство започаткував церковнослов'янський "Місал" 1483 р., видрукуваний глаголичним шрифтом.
Склалося так, що східнослов'янська кирилична друкарня була заснована не на території однієї зі східнослов'янських країн, а в столиці і найбільшому економічному центрі тогочасного Польського королівства - Кракові, де в той час мешкало багато українців і білорусів. Саме тут наприкінці XV ст. вийшли перші чотири книжки, надруковані кирилицею церковнослов'янською мовою. Дві з них - Часослов і Осмогласник (тобто Октоїх) - мають позначення про закінчення їх друку в Кракові 1491 р. міщанином-німцем Швайпольтом Фіолем. Тим самим шрифтом надруковані Тріодь пісна (в усіх примірниках відсутні вихідні дані) і Тріодь цвітна (сторінка з позначенням прізвища Фіоля збереглася лише у примірнику, який нещодавно виявлений у румунському місті Брашові).
У колофоні Осмогласника читаємо: "Докончана бисть сія книга у великом граді у Кракові при державі великого короля польського Казимира і покончена би[сть] міщанином краковским Швайполтом Фіоль, із німець, немецького роду, франк". Аналогічний запис є і на Часослові.
Ще 1887 р. відомий польський бібліограф та літературознавець К. Естрайхер опублікував свій здогад, що Фіоль був слов'янського походження, і цілком довільно іменував його Святополком. Текст колофону Естрайхер коментував так: мовляв, книгу видали дві особи - Фіоль "і з німець німецького роду франк". Однак таке припущення втратило будьякий сенс після виявлення архівних документів про проживання в 1478 - 1499 рр. у Кракові Швайпольта Фіоля, який називав себе франком (франконцем), оскільки прибув з містечка Нейштадт у центральній Франконії, поблизу Нюрнберга. Попри це й надалі публікувалися статті, в яких відроджувалася гіпотеза Естрайхера 4. Прибічники її вважають, що у Кракові могло одночасно жити кілька осіб з прізвищем Фіоль; згаданий в колофонах кириличних першодруків Швайпольт Фіоль - це не той франк (франконський німець) Швайпольт Фіоль, який виступає в тогочасних джерелах як виходець з Нейштадта у Франконії, а зовсім інша особа - слов'янин ("найімовірніше, українець-лемко") Святополк Фіола, який, начебто, друкував книги спільно з якимсь Франком з Німеччини. Однак ніякої згадки про "лемка Святополка Фіолу" в джерелах немає. Оскільки й архівні джерела засвідчують, що саме друкар Швайпольт Фіоль був франком (франконцем), це зайвий раз підтверджує, що в колофоні Осмогласника і Часослова слова "із німець, німецького роду франк" стосуються одного й того самого Фіоля. Українізми в мові його видань найприродніше пояснити тим, що Фіоль користувався допомогою українських книжників і, ймовірно, був виконавцем їхніх замовлень.
Час від часу повторюється версія, що Фіоль після від'їзду з Кракова розпочав друкарство у Грушеві на Закарпатті. Однак ніхто з фахівців-книгознавців грушівських стародруків не бачив, нема згадки про них в жодному з тогочасних архівних актів. Якщо не рахувати тверджень аматорів-краєзнавців, які були впевнені, що в такому значному культурному центрі, як Грушів, обов'язково мусила бути друкарня, єдиним доказом її існування вважалися слова ігумена мукачівського монастиря А.Кралицького, начебто мармароський вікарій Георгій Кисегій наприкінці XVIII ст. "бачив і в руках мав книжечку буквар, видану для хлопчиків-учнів монастирською грушівською друкарнею" .
Однак філолог АЛ.Генсьорський незаперечно довів, що Кралицький ґрунтувався на рукописному трактаті "Monumenta chalcographiae veteris in Marmatia" (1804) директора Сигітської гімназії Інокентія Симончича, який, в свою чергу, помилково вважав "грушівським" буквар надрукований в м.Трнаві. До речі, взагалі необережно було б брати на віру будьякі спостереження авторів XVIII - першої половини XIX ст. (у тому числі укладачів каталогів монастирських бібліотек) про дати книг і належність їх тій чи іншій друкарні. Помилок у атрибуції й датуванні стародруків припускалися навіть науковці - бібліографи кінця XIX - XX ст., тим більш часті вони у авторів попереднього періоду, які переважно не мали відповідних фахових знань.
Фіоль замовив виготовлення кириличного шрифту Рудольфові Борсдорфові з Брауншвейґа, який досить скоро відлив згідно зі вказівками Фіоля 230 літер і надрядкових значків. Майстер добре впорався з цією роботою, тому Фіоль пообіцяв, що й надалі замовлятиме йому такі речі. У свою чергу Рудольф Борсдорф присягнувся, що без згоди Фіоля не виготовлятиме кириличних шрифтів ні для кого, навіть для себе, і що нікого не навчить, як їх робити. Це зобов'язання було внесено до міських книг на прохання Фіоля, який не хотів, щоб хтось інший заробляв на друкуванні церковнослов'янських книжок.
У брашовському примірнику Тріоді цвітної Фіоля збереглася найстарша в кириличному друкарстві гравюра - розп'яття. Як доводять мистецтвознавці, дереворит міг бути виконаний у Нюрнберзі; не виключено, що одним з його джерел була прикарпатська ікона 6. На стиль інших елементів оформлення (друкарські знаки, плетінчата заставка й ініціали) мали вплив як готичні зразки, так і орнаментика східнослов'янських, зокрема галицьких, рукописів.
За авторитетним визначенням П. В. Владимирова, Октоїх найбільш пов'язаний з українськими рукописами, а Часослов міг бути надрукований за українським списком з російського протографа. В обох Тріодях використано текст південнослов'янської редакції, що була дуже поширена у східних слов'ян. У правописі всіх першодруків впадають у вічі середньоболгарські риси, які на той час були особливо характерними для пам'яток українських земель.
На призначення видань Фіоля в першу чергу для українських та білоруських читачів вказує мова і зміст післямов Осмогласника та Часослова, датування їх за ерою "від Різдва Христового". Захарія Копистенський у своїй відомій Палінодії, написаній в 1619 - 1621 рр., називав усі чотири найдавніші кириличні церковнослов'янські друки, що вийшли 1491 р. з краківської друкарні Фіоля.Копистенський зазначав, що Тріодь пісна і Тріодь цвітна, видані Швайпольтом Фіолем, зберігалися "у многих при церквах і в монастирах в землі Львовской, і в монастиру Дорогобузьком, і в Городку - Монастира Печерського маєтності, і на Підляшшю в землі Більській, в Ботках на Волиню і інді по розних місцях". Осмогласник краківського друку, за його словами, був у Смидині під Турійськом, в Кам'янці-Литовському, Часослов, виданий Фіолем 1491 р. - у
Loading...

 
 

Цікаве