WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Лінгвоцит (знищення) української мови - Реферат

Лінгвоцит (знищення) української мови - Реферат

мов, можна виокремити дві парадигми пояснень; мовна смерть і мовне вбивство (лінгвоцид). Перша з них припускає, що мови вмирають природною смертю; друга демонструє: мови просто так, природним шляхом, не зникають "Здійснення самогубства" для мов не є властивим. Більшість зниклих мов є жертвами лінгвістичного геноциду.
Отже, ця книжка - атлас, за яким у хронотопі української історії можна простежити, коли нашу мову намагалися залишити напризволяще, щоб відродити (не російську), а великорусі, ку мову. Штучно в українську мину вводили деривати, не притаманні нашій мові; залишалися слова, схожі з російськими, натомість питому українську лексику було заборонено. Як пишуть упорядники, "сплановане владою втручання в лексичний склад і внутрішню структуру української мови, спрямовування її в бік максимального зближення з російською мовою мали на меті перервати досягнуту в 20-х роках цілісність української лігатурної мови, вилучити ті елементи, що ввійшли до псі із західноукраїнських діалектів".
Упорядники пишуть: "Нищівних ударів у цей же час зазнала школа термінознавства. У програмовій статті Андрія Хвилі було висунуто такі вимоги до партійних органів нагляду за термінологічною діяльністю:
1. Припинити негайно видання всіх словників;
2. Переглянути словники і всю термінологію;
3. Провести уніфікацію технічної термінології з тою термінологією, що є в Радянському Союзі і вживана й на Україні;
4. Переглянути кадри на мовному фронті і вигнати з цього фронту буржуазно-націоналістичні елементи;
5. Переглянутиукраїнський правопис тощо".
Така "чистка" була застосована до термінології, яку створила українська мова. Упорядники зазначають: "З тавром "націоналістичного словника" "Російсько-український словник", який упорядковували С.Єфремов, А.Кримський, було заборонено і видані чотири томи зникли з усіх бібліотек". "Російсько-український словник", який уклали С.Васильківський та Є.Рудницький в Інституті мовознавства в 1937 році, дістав таку характеристику віл Юрія Шевельова: "Словник цей стоїть далеко від вимог, які ставляться до академічних словників і далеко від свого попередника".
Таким чином, якщо російська мова в партійних настановах і 933 року була оголошена "братньою" і до мовознавцін було висунуто вимогу добирати в словниках усіх типів в українській частині слова "однозвучні" і "рівнозначні" з російськими, то вся самобутня українська лексика кваліфікувалась як штучно створена і вторована на польську мову..." Найкраще ставлення до української мови та українського етносу взагалі подає відомий український історик Ярослав Грицак. У передньому слові читаємо цитату з його "Нарисів історії України...": "1970-ті рр. історики визначають як період безжального викорінення всього, що містило хоча б найменший натяк неукраїнську самобутність.
Реформа освіти, проведена у 1958 році, ввела в законодавство положення про вільний вибір мови навчання і вільний вибір вивчення другої іноземної мови у російських школах, що закріпило панівне становище російської мови. Короткочасна відлига - прелюдія до темних десятиліть брежнєвщини. Політика зближення націй та злиття мов знову досягла апогею під час застою 70-80-х років. У рамках тієї політики слова, не схожі на російські, викидали з нашої мови або оголошували діалектними, застарілими, штучними, незрозумілими народові тощо.
Що ж до художньої літератури, то вола за самою своєю мистецькою природою протистоїть уніфікації... Особливо велику роль у відродженні словесного мистецтва відіграло літературне покоління шістдесятників, до якого належали Ліна Костенко, Микола Вінграновський, Іван Драч, Дмитро Павличко, Валерій Шевчук.
Це видання - дзеркало викривленої історії України, за яким - народ, - незламний і сильний. Усупереч політиці лінгвоциду українська мова залишилася жити, оскільки був і є народ.
У виступах багатьох людей досить часто можна почути посилання на цивілізовані держави. Але, на жаль, не всі усвідомлюють, що однією л ознак цивілізованості держави є її ставлення до мови її усіх проявах! Сподіваюсь, книжка "Українська мова у XX сторіччі: історія лінгвоциду", стане початком глибокого фахового дослідження трагічної історії українського лінгвоциду.
Висновок
Українська мова - національне надбання українського суспільства, вона повинна охоронятися та підтримуватися державою. Мовна політика як одна із складових частин державної має бути спрямована на забезпечення оптимального функціонування української мови в усіх сферах життя українського суспільства, їх подальшого розвитку та взаємодії. Українська мова, виконуючи інтеграційну функцію, є важливим чинником зміцнення державності, забезпечення культурного та економічного розвитку нашої країни.
Тарас Шевченко був переконаний, що поки жива мова в устах народу, доти живий і народ, що нема насильства більш нестерпного, як те, яке прагне відняти народу спадщину, створену численними поколіннями його предків. Ці Кобзареві думки перегукуються з роздумами визначного педагога К.Ушинського:
"Відберіть у народу все - і він усе може повернути; але відберіть мову - і він ніколи вже більш не створить її; вимерла мова в устах народу - вимер і народ. Та якщо людська душа здригається перед убивством однієї недовговічної людини, то що ж повинна почувати вона, зазіхаючи на життя багатовікової особистості народу?".
Нашому поколінню випало складне, але почесне завдання - відродження української мови, держави, нації. І виконати його - наш громадянський обов'язок.
Використана література
1. Ажнюк. Національна ідентичність і мова в українській діаспорі// Сучасність, 1999. - № 3.
2. Житецький П. Нарис літературної історії української мови в ХVІІ ст. - Львів, 1941. - С. 3.
3. Кримський А. Нарис історії українського правопису до 1927 року // Твори: У 5 т. - К., 1983. - Т. 3. - С. 283-301.
4. Монографія Ю.Жлуктенка "Українська мова на лінгвістичній карті світу". Київ Наукова думка. - 1990.
5. Оржехівський В. Міжетнічні взаємини // Права Людини. - Харків, 2001.
6. Освіта України. - №4 (232) від 24 січня 2001.
7. Пентилюк М. Наш скарб - рідна мова. /Матеріали сайту "Сторінки лінгвіста", 2001.
Loading...

 
 

Цікаве