WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Павловський Олексій Павлович - Реферат

Павловський Олексій Павлович - Реферат

жертвою русифікації в умовах великодержавницької політики царизму, хоч і робиться загальний позитивний висновок, що "книга сия, как первая в своем роде, заслуживает всякое уважение", але міститься й низка подекуди некваліфікованих зауважень, які були підхоплені в офіційних наукових колах. Як реакція на рецензію й упереджені відгуки виходить у світ остання праця О. Павловського"Прибавленія къ Грамматике малороссійскаго наречія" (1822), в якій роз'яснюються деякі положення граматики, що викликали дискусію. Разом з тим несприятливі умови й гнітюча офіційна атмосфера навколо української граматики негативно позначилися на творчій діяльності вченого, який після 1822 р. перестає друкуватися на українську тематику, що виявилася забороненою аж до поч. ХХ ст. Згадаймо Валуєвський циркуляр 1863 р., Емський акт 1876 р. та інші репресивні укази й інструкції самодержавної влади. Тому не дивно, що наступні граматики української мови на теренах Східної України з'являються аж після революції 1905 р., хоч у Західній Україні, яка була в цей час під владою Австро-Угорщини, вийшли у світ українські граматики І. Могильницького (1822- 1824), М. Лучкая (1830), Й. Левицького (1834), Й. Лозинського (1846), Т. Глинського (1845), Я. Головацького (1849), П. Дячана (1865), С. Смаль-Стоцького й Т. Гартнера (1893) та ін.
Сама "Грамматика малороссійскаго наречія" є відносно невеликою за обсягом книгою - всього понад 120 сторінок. Вона включає: вступ, що називається "Вместо предисловія"; частину першу "О буквахъ и о произведеніи словъ", присвячену питанням фонетики й морфології української мови; частину другу "О сочиненіи и о стихотворстве малороссійскомъ", в якій подається короткий словник з найуживанішими словами, природничою термінологією, християнськими іменами, фразеологізмами й приказками, а також окреслюються питання синтаксису й наводяться уривки з розмовного мовлення та фольклору; узагальнення, поміщені під назвою "Общія замечанія". Її фактичний матеріал і життєвий досвід автора свідчать, що граматика написана на базі південно-східних говірок тодішньої Київщини.
Не менш переконливо підтверджується відокремленість "малоросійського наріччя" від російської мови загальноукраїнськими фонетичними, граматичними й лексичними ознаками та одиницями. Серед них відзначимо: характерні для української мови чергування приголосних, що виникли ще в праслов'янську добу внаслідок так званої другої палаталізації (пом'якшення) задньоязикових: рука - руці, нога - нозі, заверуха - заверусі; звук "і" на місці "о" в новозакритих складах, у тому числі і в назві Бігъ, що розвинулася із староукраїнського Богъ (див. регулярне використання Бігъ у складі фразеологізмів на стор. 80, 83, 85 та ін.); згадувані форми давального відмінка на -ові/еві на зразок панові, коневі, які в сучасній українській літературній мові стали для відповідних іменників чоловічого роду основною нормою; збережений в українській мові праслов'янський з походження кличний відмінок, який у граматиці О.Павловського називається "звательным" і подається після знахідного: грубо, пане, панове, дурне або дурню та ін; використання специфічно українського суфікса -енко для творення патронімійних назв людей і прізвищ з первісним значенням недорослості на кшталт Грыценко, Хведоренко, Онопріенко, Карпенко, Павленко; відповідний склад характерних для української мови власних імен людей та їх неофіційних форм: Горпына, Горпыночка - Агрипина; Грыцько, Грыцыкъ, Грыць - Григорій, Дмытро, Дмытрыкъ, Дмытрусь - Дмитрій та ін.; великий прошарок специфічно українських лексем і фразеологізмів: борошно, вирій, пугач, "бісыка пускать", "куры строить", "баба зъ воза, кобылі легше" та ін.; переважне використання на місці поширених у російській мові дієприкметників сполучень із займенників і дієслівних форм: Подай, панычу, мыні тую свічку, що на столі стоїть; специфічні за фонетичними, лексико-граматичними й стилістичними ознаками уривки українських розмовних текстів і народної творчості та ін.
"Грамматика малороссійскаго наречія" Олексія Павловського багато в чому була новаторською і мала важливе значення для розвитку українського мовознавства й усвідомлення української мови як окремої. По-перше, науково аргументований висновок автора про те, що малоросійське наріччя є "майже справжньою мовою", фактично стверджував самостійність української мови, бо базувався на системному аналізі фонетики, морфології й, частково, лексичного складу тих говірок, які лягли в основу літературної форми національної мови. І цей висновок не змогла спростувати навіть найавторитетніша наукова установа Росії, якою була й залишається Академія Наук. По-друге, відповідні підрозділи словникової частини граматики вперше в українському мовознавстві представили й описали систему ботанічних і зоологічних термінів, а значною мірою і фразеологізмів та антропонімів української мови. По-третє, усім своїм змістом "Грамматика малороссійскаго наречія", як і інші праці її автора, переконливо доводить важливість мови для збереження автентичності українського народу, а мовознавчих праць - для вивчення й розуміння його історії. Ця думка підтверджується і словами вченого: "Читая Исторію лътописца россійскаго преподобного Нестора, я во многихъ мъстахъ чувствовалъ, что надобно бы знать языкъ малороссиянъ. - Исторія древнихъ народовъ между прочим отъ того намъ кажется неясною, что мі не имъемъ подобныхъ Грамматикъ, писанныхъ въ ихъ времена" (стор. 112-113).
Оглядаючись на 200-літній шлях, який пройшла Україна від часу написання першої граматики власної народної мови, не перестаєш дивуватися талановитому відчуттю її автором тих актуальних проблем, які були й залишаються визначальними для долі українців. Пишучи про українську мову, О.Павловський усвідомив і чітко окреслив основну місію мови в житті будь-якого народу: "Речь (слово, языкъ) есть превосходнейшій даръ, изліянный въ щедротъ премудрости Божія человеческому роду... Несохранять наречій значить изъ неблагодарности отметать стезю, ведущую разумъ нашъ къ достиженію сего понятія; неговорю уже, что сія самая стезя составляетъ, такъ сказать, Аріаднину нить въ лавирине многочисленнейшихъ познаній" (стор. 114). Такі слова гідні великого вченого, пам'ятником якому стала перша граматика живої мови його народу.
Висновок
Павловський Олексій Павлович (1773, с. Шутівка, тепер Соснівка Глухівського району Сумської області - після 1822) - український мовознавець. Навчався (до 1789) у Київській академії, закінчив 1793 Петербурзьку учительську семінарію. Автор "Грамматики малороссійскаго нарєчія" (1818) - першої в укр. мовознавстві друкованої граматики живої народної української мови. Написав також "Прибавленіе кь грамматикє малороссійскаго нарєчія" (1822), що відіграло велику роль у розумінні деяких особливостей "Грамматики...".
Погляди Павловського Олексія щодо суспільної ролі української мови суперечливі: вагаючись у самому визначенні її між "наріччям" і "мовою", він схилявся до думки, що це "наріччя, яке становить майже справжню мову", вважав її приреченою на зникнення, але обстоював необхідність вивчення.
Своєю працею П.Павловський, однак, започаткував граматичні дослідження української народної мови і спричинився до усталення фонетичних, граматичних і лексичних норм української літературної мови.
Українське мовознавство XVIII ст. є перехідним етапом до нової лінгвістики, формування якої ознаменувала граматика української мови О. Павловського (1818 р.).
Використана література
" Дзендзелівський Й. О. Видатний український філолог. - К., "Мовознавство", 1968, с. 6.
" Олександрович М. Історія нового українського письменства. Станіслав, 1938.
ОБКЛАДИНКА ПЕРШОГО ВИДАННЯ "ГРАМАТИКИ" О.ПАВЛОВСЬКОГО. 1818 РІК
Loading...

 
 

Цікаве