WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Павловський Олексій Павлович - Реферат

Павловський Олексій Павлович - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
"Павловський Олексій Павлович"
Одним iз піонерів, що закладали наукове підґрунтя для усвідомлення української мови як самостійної й рівноправної серед інших слов'янських мов, був відомий вітчизняний мовознавець Олексій Павлович Павловський - автор першої друкованої граматики живої народної української мови, написаної 1805 р., але виданої 1818 р. в Санкт-Петербурзі під назвою "Грамматика малороссійскаго наречія", а також важливого для її розуміння "Прибавленія къ Грамматикъ малороссійскаго наречія" (1822). В українському мовознавстві їй передували граматики учнів Львівської братської школи (1591), Лаврентія Зизанія (1596), Мелетія Смотрицького (1619), Івана Ужевича (1643), але всі вони в традиціях тогочасної філології пояснювали церковнослов'янську мову переважно в порівнянні з канонічними латинською і грецькою. Лише написана латинською мовою "Грамматика словенская..." І.Ужевича охарактеризувала граматичну будову староукраїнської книжної мови, яку в той час називали "простою мовою". Однак з огляду на призначення, обсяг, зміст і структуру саме праця О.Павловського вважається першою науковою граматикою нашої мови, бо в ній системно аналізується фонетична, граматична й частково лексична та фразеологічна будова народної української мови, на базі якої вже тоді активно розвивалася сучасна літературна форма.
Олексій Павловський не належав до всесвітньо відомих філологів, як, наприклад, його наступники О.Потебня, А.Кримський, Ю.Шевельов та інші видатні українські мовознавці, тому й свідчення про нього дійшли до нас досить обмежені й неоднозначні, а присвячені йому праці є поодинокими. Крім стислих архівних матеріалів, біографічних та енциклопедичних довідок у відповідних (переважно російськомовних) виданнях XVIII-XX ст. опубліковано і кілька мовознавчих статей в українських спеціальних виданнях. З цих джерел відомо, що народився О.Павловський у с. Шутівка Путивльського повіту Курського намісництва (тепер с. Соснівка Глухівського району Сумської області), закінчив 1789 р. філософський клас Київської академії, навчався за направленням у Санкт-Петербурзькій учительській семінарії, якийсь час жив і працював у Петербурзі, про що опосередковано можуть свідчити опубліковані саме в цьому місті праці вченого 1798, 1802, 1805, 1808, 1813, 1818, 1822 рр. Щодо його національності, то російські й радянські енциклопедичні видання ХIХ-ХХ ст. послідовно стверджують, що О. Павловський був за походженням росіянином. До такого висновку нібито спонукають і слова самого автора "Грамматики малороссійскаго наречія", який у передмові до цієї книги характеризує Україну й українців з позиції стороннього цінителя: "Коротко скажу, что я несколько летъ живучи в малой Россіи, довольно могъ примениться к національному характеру ея жителей. Я нашол въ нихъ что-то пріятно-меланхолическое, отличающее ихъ, можетъ быть, от всехъ другихъ обитателей земнаго шара. Они имеютъ природную вникательность, остроту, наклонность къ музыке и способность къ пенію. Хлебосольство и простота нравовъ составляютъ ихъ существенныя свойства" (стор. 2-3).
І все ж такий висновок є, напевно, лише формальним наслідком тогочасного адміністративно-територіального поділу. Йдеться про те, що с. Шутівка входило до складу Путивльського повіту спочатку Курського намісництва (до 1797 р.), а потім Курської губернії і лише 1926 р. разом iз повітом перейшло до складу УРСР. За таких обставин у вченого не було офіційних підстав визнавати себе "малоросіянином". Але на тогочасній і сучасній Путивльщині переважну більшість становили етнічні українці, тому правомірно припустити, що й Олексій Павловський був за національністю українцем. Про це, зокрема, свідчать кілька фактів. По-перше, вчений досконало знав граматику української мови, бездоганно володів нею і надзвичайно тонко відчував семантичні відтінки українського слова й фразеології, що для філолога-неукраїнця малоймовірне. По-друге, він чітко усвідомлював себе частинкою українського етносу, про що неодноразово публічно заявляв. Так, на критичне зауваження директора народних шкіл Полтавщини М.Цертелєва, який народився в сім'ї грузинського князя Церетелі в м. Хоролі, щодо неприродності дієслівних форм на кшталт "співував", "ворушував" для мовлення "единоземцев", тобто для жителів Лівобережної України, О.Павловський у "Прибавленіяхъ къ Грамматике малороссійскаго наречія" заявляв: "Я божусь вамъ, что я вашъ единоземецъ" (стор. 11-12). По-третє, кожне слово автора стосовно України, її народу, звичаїв і мови по-синівськи тепле, турботливе, проникливе, автентичне. Досить уважно прочитати хоча б наведену вище цитату із вступу до граматики. І з таким пієтетом написані всі праці вченого.
Олексій Павловський відомий насамперед як мовознавець, хоч певну вартість становлять його поетичні твори, переклади, етнографічні студії. Зокрема, на підставі власноручно зібраних у південно-східній частині Київщини матеріалів він написав цікаву статтю з української демонології "Відьма", запропонувавши як лінгвіст актуальні й донині етимологічні пояснення деяких слів (наприклад, іменник "відьма" правильно пов'язується з дієсловом "відати" як назва особи, яка "ведаетъ обморачивать, осліплять, колдовать"). Але в історію української й слов'янської науки він увійшов як автор згадуваної граматики, що мала досить показову повну назву: "Грамматика малороссійскаго наречія, или Грамматическое показаніе существеннейшихъ отличій, отдалившихъ малороссійское наречіе отъ чистаго россійскаго языка, сопровождаемое разными по сему предмету замечаніями и сочиненіями". Впадають в око два моменти: 1) протисталення як віддалених малоросійського наріччя й російської мови; 2) використання терміна "россійскій языкъ" (пор. ще словосполучення "россійскій лексиконъ" на стор. 6), який містить адекватне відносно Росії означення "россійскій", а не поширене нині "русский", що насправді співвідносне з назвою Русь (Київська).
Коли пригадаємо ще використовувані автором стосовно українців визначення на зразок "національний характер", запевнення, що малоросійське наріччя є таким, "которое составляетъ почти настоящій языкъ", та інші досить об'єктивні й сміливі як на той час дефініції національно-мовних реалій, то стає зрозуміло, що такі погляди не могли сподобатися владі й офіційним інституціям самодержавної Росії, зокрема її Академії Наук. Як наслідок, надіслана О.Павловським ще 11 березня 1805 р. граматика із супровідним листом до Російської Академії хоч і була розглянута без особливих критичних зауважень по суті, але рекомендації до друку так і не отримала. Спочатку вона була передана від мовознавців на рецензію навіть не філологу, голові товариства "Беседы любителей русского языка" І. С. Захарову, який від імені Академії Наук зробив такий висновок: "Труд сей сам по себе и похвален, но Российская Академия, имеющая главным предметом своих упражнений вычищение и обогащение языка отечественного, выдать сего сочинения в свет от своего имени не может, потому что оное ее занятийнесоответственно". Отже, за формальною відмовою надрукувати схвальну за змістом граматику О. Павловського, яка мала безсумнівне теоретичне й практичне значення для науки й суспільства в цілому, криється вияв великодержавницької політики царизму й реакційної частини російської інтелігенції.
Зрозуміло, що після такого вердикту найавторитетнішої наукової установи доля "Грамматики малороссійскаго наречія", як і творчої діяльності її автора, виявилася досить складною. Сама праця була опублікована лише 1818 р. в приватній типографії В. Плавільщікова, але шлейф офіційного негативного ставлення до неї тягнувся й після її виходу у світ. Так, у невисокого наукового рівня рецензії згадуваного М. Цертелєва, грузинське прізвище якого також стало
Loading...

 
 

Цікаве