WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Роль Памви Беринди в історії розвитку лексикографії - Реферат

Роль Памви Беринди в історії розвитку лексикографії - Реферат

изданнаА". Розділ, присвячений тлумаченню імен у VII томі цього видання, має заголовок: "Hebraea, chaldeaa, graeca et latina nomina virorum, mulierum, populorum, idolorum, urbium, fluuiorum, montium, caeterorumque locorum quae in Bibliis utrisque Testamenti leguntur in veteri interprete, cum aliquot appellatiuis Hebraicis, Chaldaicis, et Graecis vocibus: adiecta eorum expositione et explicatione..."
Більшість тлумачень, власних імен, поданих у II частині "Лексикона", базується на вказаному вище джерелі.
Але разом з тим у "Лексиконі" зустрічаються тлумачення власних імен, що, як вважає Я. Янів, вказують на зв'язок словника Беринди з вірменським ономастиконом . До пояснення імені І?анъ, наприклад, відповідник є тільки у вірменському ономастиконі. Я. Янів вважає, що Беринда черпав етимології з якогось східного джерела. Яким шляхом це джерело потрапило на Поділля, на думку Я. Янова, може пояснити тільки орієнталіст.
Памво Беринда був обізнаний також з іншими лексикографічними джерелами XVI і початку XVII ст., зокрема з латинськими; греко-латинськими і латино-польськими словниками.
Питання про джерела "Лексикона" Беринди вимагає дальшого дослідження. Щоправда, тепер уже можна твердити, що Памво Беринда творчо використав надбання української ("Лексисъ" Лаврентія Зизанія, "произвольники" та ін.), російської (твори Максима Грека, азбуковники тощо) і білоруської (глоси Ф. Скорини) лексикографії, а також розробки західноєвропейської, візантійської і, можливо, вірменської лексикографії в галузі тлумачення імен.
Але праця Беринди оригінальна і самобутня. Вона е підсумком і разом з тим дальшим кроком у розвитку не тільки української, а й всієї східнослов'янської лексикографії.
Якщо в попередніх лексикографічних працях, що були переважно невеликого розміру, перекладались і пояснювались здебільшого випадково зібрані слова, то Памво Беринда перший в історії української лексикографії уклав систематичний порівняно великий словник, що вийшов окремою книгою.
Реєстр першої частини словника Беринди складають церковнослов'янські, а також староруські слова, які були малозрозумілими або незрозумілими для тодішнього читача, в тому числі й слова, що відрізняються від відповідних українських лише фонетично. У "Лексиконі" протиставляються слова з неповноголосними церковнослов'янськими формами українським словам з повноголоссям, слова з жд, щ < *dj, *tj - українським словам з ж, ч, староруські слова з е - українським з так званим новим Ђ та ін. Наприклад: вранъ: воронъ, крукъ, гайворо(н) (25); влеку: веду, волоку, торгаю (23); врагъ: ворогъ, непрїатель (25); врата: ворота, брона, двери (26); межда: межа (116); свЂща: свЂча (216); камень: камінь (96) та ін.
У реєстрі першої частини "Лексикона" зустрічаються також слова з інших мов: російської - кудесъ, кудесникъ, клАпина, чеської - знаменай, німецької - друкую, грецької та латинської - дідаґма, епітафїон(н), стадїонъ, море тощо; сакраментъ, сvллАва та ін.40 Значний процент серед нецерковнослов'янських слів реєстру складають українські слова (деякі з них іншомовного походження): колиба, нетАгъ, порекло, ныра, шалка, рожа, менший, волею та ін., а також польські слова, що потрапили в реєстр словника через українську книжну мову XVI - XVII ст.: же, келихъ, обшлАгъ, презъ, тенкїй. У реєстрі поряд з супъ наводиться польське семпъ.
Наявність українських слів у реєстровій частині словника свідчить про те, що діячі культури XVII ст. не завжди могли точно провести межу між церковнослов'янською і живою мовою, бо церковнослов'янська мова зазнала значного впливу живої мови, зокрема літературної мови XVII ст., а українська книжна мова широко використовувала надбання церковнослов'янської мови.
Реєстр другої частини словника складають в абсолютній більшості слова іншомовного походження - загальна лексика і власні назви. Реєстрові слова обох частин "Лексикона" перекладаються або тлумачаться українською літературною мовою XVII ст.
Українська літературна мова XVII ст. була наслідком взаємодії церковнослов'янської й української народної мов. П. Дитецький влучно писав, що вона "должна была удовлетворять как людей более книжных своєю грамматическою правильностью, так и людей менее книжных своєю общедоступностью. Писатели малорусские называли эту речь русскою мовою, россійским языком, иногда же просто - языком русским. Свод материалов этой речи мы имеем в славеноросском лексиконе Памвы Берынды".
Церковнослов'янська та давньоруська лексика органічно входила в українську мову XVI - XVII ст., тому й недивно, що у перекладній частині словника Беринди багато церковнослов'янських слів. Зустрічаються навіть випадки, коли реєстрове слово перекладається словом церковнослов'янського походження або словом, утвореним за церковнослов'янським зразком. Наприклад: неразнствїє: небреженїє (143); нечювствїє: неразумїє (145); понуждаюсА: кваплюсА, оусилуюсА, постизаю, кушу(с), оустремляюсА вседушн?, ?(т)важую здоро(в)є своє, ?плъчаюсА (167). У словнику Беринди яскраво відображений, взаємозв'язок церковнослов'янської і української книжної мови XVII ст.
У "Лексиконі" реєстрове слово перекладається одним або кількома близькими відповідниками. Наприклад: красота: (оздоба (103); кто: хто (104); кровъ: домъ, стелА, покры(т)є, драгаръ, дахъ, намЂт(ъ) (103); лЂто: времА, рокъ, часъ, годъ, годище (111).
У деяких випадках після реєстрового слова йде тлумачення, а потім перекладний відповідник або навпаки. Наприклад: птенецъ: дитА каждого птаха, голопупА, потА(т)ко (198); сотникъ: ротмистр(ъ), старшій на(д) стомъ (230); сохль: друзкъ, сушъ, хворостъ, сухїи голи або росчки (230); сноха: невЂ(ст)ка, сынова жона (229); ствердЂли: утръплины, заумерлины, ґузы на руках (233), люботрудїє: працовитость, коханьєсА в(ъ) праци (113) 42 .
Якщо реєстрове слово пояснюється видовим словом, то часто після цього слова подано конкретні приклади - приискрнїй: рАдный, порА(д)ны(й), слушный, правый, власный, рожоный, початокъ маючїй правый, покревнїй: як?, власнаА жона, власныи дЂти (186); чръта: правило, лїнЂА, як то, - . І?та, криска, я(к) то, І (304); почерпало: каждая ре(ч) що черпаю(т) нею: як? вЂдро, коно(в), ковш(ъ) (173). Переклад кількома словами та наявність пояснень зумовлені не тільки багатозначністю реєстрового слова. Культурним діячам XVI - XVII ст. була добре відома діалектна роздрібненість української народної мови. Тому, щоб читачам - носіям різних діалектів - було зрозуміле те чи інше слово, до реєстрового слова у перекладній частині старанно добиралися синонімічні й близькі за значенням слова.
В "Лексиконі" представлений словниковий матеріал різних українськихдіалектів. Наприклад: ємли: ими, поймай (63); двекую: ?жовую, румиґаю, пережовую, руменую, меризаю (49); скрань: поличо(к), щока, скронь (221); вЂжда: вЂя, повЂка (39); рака: трунна, деревище або мары (202).
Памво Беринда усвідомлював, що специфічні слова його рідного діалекту можуть бути незрозумілими для носіїв інших діалектів, тому в словнику майже немає випадків, коли б реєстрове слово перекладалось вузьким діалектизмом. Беринда тлумачить навіть займенникові енклітики, що були добре відомі в
Loading...

 
 

Цікаве