WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Українська літературна мова та культура мови - Реферат

Українська літературна мова та культура мови - Реферат

це володіння нормами усної та писемної літературної мови (правилами вимови, наголосу, слововживання, граматики, стилістики), а також уміння використовувати виражальні засоби мови в різних умовах спілкування відповідно до його цілей і змісту.
Предметом культури мови як галузі лінгвістичного знання є сукупність і система комунікативних якостей мови, до яких належать правильність, точність, логічність, чистота, виразність, багатство, доречність. Розглянемо ці якості докладніше.
Правильність мовлення - це дотримання літературних норм, які сприймаються мовцями як "ідеал" чи прийнятий зразок. Правильність вважається основною комунікативною якістю мови. І в усній, і в писемній мові обов'язковим є дотримання лексичних, граматичних
і стилістичних норм. Для усного висловлювання актуальним є дотримання орфоепічних норм, для писемного - орфографічних і пунктуаційних.
Точність - це відповідність мовленнєвих засобів мовленнєвій ситуації (змістові, меті, мовленнєвому рівню адресата і т. ін. мовленнєвого акту).
Можна назвати кілька умов, які забезпечують точність мовлення. Це: 1) знання предмета мовлення; 2) знання мови, її системи, можливостей, володіння стилістичними ресурсами; 3) уміння узгодити знання предмета зі знанням мовної системи в конкретному акті комунікації.
Зазначимо також лінгвістичні засоби, що сприяють точності мовлення. По-перше, це правильне слововживання, вміння вибрати найбільш точний мовний варіант, зокрема потрібне слово із синонімічного ряду. По-друге, це чітке розмежування значень багатозначного слова. Точне слововживання передбачає також розмежування паронімів, тобто слів із близьким звучанням, але різним значенням, а також слів-омонімів, у тому числі міжмовних.
Вимоги до точності мовлення зростають за умови відсутності безпосереднього контакту з адресатом мовлення, а також при спілкуванні з великою аудиторією. Точність мовлення є важливою умовою результативності наукового й офіційно-ділового спілкування.
Логічність як якість мовлення тісно пов'язана із точністю, яка є попередньою умовою логічності. Логічним називається мовлення, яке забезпечує змістові зв'язки між словами і реченнями в тексті. Якщо точність мовлення пов'язана з лексичним рівнем, то логічність мовлення виявляється на синтаксичному рівні.
Основними умовами логічності є: 1) несуперечливість поєднання слів; 2) правильний порядок слів; 3) правильний зв'язок окремих висловлювань у тексті; 4) позначення переходів від однієї думки до іншої та ін.
Чистота мовлення - це вживання елементів, які відповідають літературній мові. У чистому мовленні не використовуються діалектизми, варваризми, просторічні слова, жаргонізми, будь-які вульгарні та лайливі слова. До елементів, що засмічують мовлення, належать також так звані слова-паразити (ну, значить, ось, так би мовити, власне кажучи, взагалі, розумієш). Порушує чистоту мовлення надмірне вживання запозичених слів. Яскравим прикладом засміченого мовлення є суржик.
Виразність мовлення - це такі особливості його структури, які підтримують увагу та інтерес слухачів або читачів. Інтонація, логічний наголос, милозвучність створюють виразність на фонетичному рівні. Лексичними засобами виразності є емоційно забарвлені слова і вирази, епітети, метафори, порівняння тощо. Емоційний вплив підсилюють фразеологізми, прислів'я, приказки, крилаті вислови. Виразності сприяють і синтаксичні засоби, наприклад, повтори, антитеза (протиставлення) та ін.
Виразність мови забезпечують: 1) самостійність мислення мовця; 2)небайдужість, інтерес автора до написаного і сказаного, а також до адресата висловлювання; 3) добре знання мови та її виражальних засобів; 4)знання особливостей функціональних стилів; 5) систематичне тренування мовних навичок, вироблення мовного чуття; 6) наявність у мові виражальних засобів.
Багатство мовлення - це використання мовцями великої кількості мовних одиниць - слів, словосполучень, речень. Існує прямий зв'язок між поняттями багатства і різноманітності мовлення, адже чим різноманітніше мовлення, тим воно багатше. Джерелами багатства мови можуть бути будь-які мовні елементи. Насамперед прийнято говорити про лексичне багатство мовлення, яке виявляється у тому, що мовець здатний уникати повторення слів, користуватися синонімічними ресурсами. Для ясного і чіткого вираження думок дуже важливо мати достатній запас слів. Сьогоднішня доросла освічена людина застосовує 6-9 тис. слів, словниковий запас справжніх майстрів слова, як правило, значно багатший. Відомо, наприклад, що В. Шекспір використовував близько 15 тис. слів, М. Серван-тес - близько 17 тис. слів, М. Гоголь - близько 10 тис. слів, О. Пушкін, Т. Шевченко, І. Франко - понад 20 тис. слів. До речі, одинадцятитомний словник української мови (1971-1980) нараховує понад 130 тис. слів, "Великий тлумачний словник сучасної української мови", виданий 2001 p., містить понад 170 тис. слів, що свідчить про надзвичайно високий потенціал української лексики.
На граматичному рівні багатство мовлення створюється використанням варіантів форм і конструкцій (батькові - батьку, на вечірньому - на вечірнім, п'яти - п'ятьох, квартира професора - професорова квартира, обрати суддею - обирати на суддю, починатися прес-конференцією - починатися з прес-конференції, згідно з рішенням - відповідно до рішення). Можна говорити також і про інтонаційне багатство мовлення - використання найрізноманітніших інтонацій (розповідної, питальної, окличної).
У пошуку оригінальних засобів висловлення думки завжди необхідно орієнтуватися на ті, що забезпечують чіткість і зрозумілість висловленої думки. М. Рильський зазначав: "...Бідність лексики, штампованість фразеологічних зворотів і синтаксичних структур - біда, з якою треба боротися так само рішуче, як і з усяким трюкацтвом і штукарством у мові, з усякою вишуканістю, що веде до малозрозумілості, з усяким милуванням словом, як самоціллю".
Доречність мовлення - це добір мовних засобів відповідно до цілей і мети спілкування. Так, слова, що створюють специфікуофіційно-ділового стилю (канцеляризми), не повинні фігурувати в публіцистичній чи розмовній мові, звичайна сфера використання термінів - науково-технічний, спеціальний текст, усна мова спеціалістів, неприпустимим є вживання емоційно-експресивної лексики у документі чи підручнику тощо. Висловлюючи думку, необхідно дбати про обґрунтоване використання мовного матеріалу.
Отже, поняття "культура мови" містить чимало вимог, як-от: багатство словника, уміння говорити точно, уживаючи слова у властивому їм значенні, здатність говорити просто, доступно, логічно, не порушуючи змістових зв'язків між частинами висловлювання, вміле використання виражальних і зображувальних засобів, емоційність, вміння впливати на почуття, доречність, добирання засобів залежно від мети і сфери спілкування. Але, зрештою, усі ці комунікативні якості мовлення визначаються відповідністю до норм - лексичних, граматичних, стилістичних та ін.
Список використаної літератури
1. Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо. - К.: Либідь, 1991.
2. Бабич Н. Д. Основи культури мовлення. - Львів: Світ, 1990.
3. Ботвина Н. В. Офіційно-діловий та науковий стилі української мови. - К.: Артек, 1999.
4. Волощак М. Неправильно - правильно: Довідник з українського слововживання: За матеріалами засобів масової інформації. - К., 2000.
5. Глущик С. В., Дияк О. В., Шевчук С. В. Сучасні ділові папери. - К.: А. С. К., 2000.
6. Гнаткевич Ю. Уникаймо русизмів в українській мові. - К.: Видавничий центр "Просвіта", 2000.
7. Головач А. С. Зразки оформлення документів: Для підприємств і громадян. - Донецьк: Сталкер, 1997.
8. Головащук С. І. Словник-довідник з українського літературного слововживання. - К.: Рідна мова, 2000.
9. Гринчишин Д. Г., Сербенська О.А. Словник паронімів української мови. - К.: Рад. шк., 1986.
10. Ділова українська мова: Навч. посіб. - К.: Т-во "Знання", КОО, 2000.
Loading...

 
 

Цікаве