WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Рід і особливості вживання назв осіб за професією, посадою, званням - Реферат

Рід і особливості вживання назв осіб за професією, посадою, званням - Реферат


Реферат на тему:
Рід і особливості вживання назв осіб за професією, посадою, званням
1. Багато іменників чоловічого роду, що є назвами осіб за професією, посадою, званням тощо, не мають паралельних форм жіночого роду, наприклад, такі, як адвокат, гід, маркетолог, менеджер, мер, муляр, міністр, нотаріус, прокурор, тренер, хірург, мікробіолог, педіатр. Ці слова вживаються для позначення і чоловіків, і жінок: Нараду провела декан факультету Мулинська О. І.; Декан факультету Кудін С. О. ознайомив викладачів з новими правилами вступу до інституту.
Відсутні відповідники жіночого роду у всіх складених назв посад, звань: головний бухгалтер, змінний майстер, молодший державний інспектор, старший викладач, провідний технолог, гід-переклад ач, статист-дослідник тощо.
2. Значна кількість назв осіб утворює паралельні форми чоловічого і жіночого роду: дипломник - дипломниця, журналіст - журналістка, касир - касирка, кравець - кравчиня, лікар - лікарка, льотчик -льотчиця, офіціант - офіціантка, перекладач - перекладачка, баскетболіст - баскетболістка, продавець - продавщиця, штампувальник - штампувальниця і т. ін. Наведені слова жіночого роду належать до стилістично обмеженої лексики. Для позначення осіб жіночої статі у художньому, публіцистичному, розмовному стилях саме їм віддається перевага. В офіційно-діловій мові посади, професії, звання жінок позначаються тільки іменниками чоловічого роду: Ухвалили виділити оздоровчі путівки продавцям Морозовій Т. М. і Кон-дратовській І. І.; Веселова М. Р. отримала диплом викладача біології.
Деякі назви жіночого роду із суфіксом -к(а) не відповідають нормі літературної мови: завучка, фізичка, математичка, керівничка тощо. Вони належать до сфери розмовної мови.
3. Стилістично зниженими є назви осіб жіночої статі, утворені за допомогою суфіксів -их(а), -ш(а): сторожиха, ткачиха, двірничиха, адміністраторша, дячиха, барменша, білетерша, бригадирша, редак-торша, дикторша. Ці іменники використовуються тільки в розмовно-просторічній мові. Обмежене вживання утворень із суфіксами -их(а), -ш(а) зумовлене також тим, що ці форми (директорша, про-фесорша, деканша, лісничиха, інспекторша) означають посаду жінки і назву дружини за професією (посадою) чоловіка, а двозначність слів може призвести до змістової неясності.
4. Кілька іменників жіночого роду, що позначають традиційно жіночі професії і заняття, не мають відповідників чоловічого роду, як-от: домогосподарка, кастелянша, манікюрниця, покоївка, праля, рукодільниця. Родову пару можуть утворювати іменник і описовий зворот: балерина - артист балету.
5. Іноді лексичні значення спільнокореневих назв осіб чоловічої та жіночої статі не збігаються, порівняйте: друкар - працівник друкарської справи, поліграфічної промисловості і друкарка - жінка, що працює на друкарській машинці; стюард - 1) офіціант на пасажирському морському судні, літаку; 2) в Англії - управитель великого господарства і стюардеса - бортпровідниця на літаках.
6. Якщо іменник чоловічого роду вживається на позначення жінки й ім'я особи при цьому не називається, то узгоджене означення і присудок ставляться у формі чоловічого роду: Мій опонент захворів; Доповідач навів цікаві факти. Сполучення на зразок доцент Максимишина, терапевт Соколова вимагають, щоб присудок мав форму жіночого роду. Що ж стосується означення, то воно в таких випадках узгоджується з назвою особи граматично, тобто має форму чоловічого роду: Мій шеф Василевська Ірина першою поздоровила мене з днем народження; Мій терапевт Соколова щойно повернулась із відпустки. Вирази моя стоматолог, наша бухгалтер мають розмовний характер.
7. У деяких назв осіб за професією або місцем проживання відзначаються паралельні словотвірні форми. Як взаємозамінні вживаються, наприклад, такі іменники: арфіст і арф'яр, вальцювальник і валь-цівник, зварник і зварювач, розкрійник і розкроювальник, полтавець і полтавчанин, полтавчанка і полтавка, жашковець і жашківчанин, жашківка і жашківчанка, черкасець і черкащанин, черкаска і черкащанка, уманець і уманчанин, у манка і уманчанка.
8. Частина простих (однослівних) назв осіб за ознакою місця проживання або місця роботи належить до розмовних форм: сільчани, городяни, кримчани, освітяни, зв'язківці, річковики, консерваторці, циркачі, естрадники і под. Як їх нейтральні відповідники в офіційно-діловій мові вживаються складені найменування: мешканці села, мешканці міста, мешканці Криму, працівники навчальних закладів, працівники відділень зв 'язку, працівники річкового транспорту, студенти консерваторії, артисти цирку, артисти естради.
9. Деякі професії позначаються в українській мові словами і перифразами (описовими зворотами): педагоги - майстри педагогічної
ниви, геологи - розвідники надр, залізничники - господарі сталевих магістралей, гумористи - майстри веселого цеху. Перифрастичні назви осіб використовуються у публіцистичному і художньому стилях. Хоча слід мати на увазі, що вони швидко втрачають образність і перетворюються у штампи.
10. В українській мові поширені назви осіб, які мають значення спільного роду. Іменники на -а виступають як слова чоловічого і жіночого роду залежно від статі особи, яку вони називають: Десятки разів я обіцяв цьому бідоласі Корецькому завітати до нього в гості і завжди підводив (Ю. Прокопенко); Де вона тепер, бідолаха? - задумався Григорій (М. Стельмах); Узяв та посватав таку ж сироту, як і сам - Мотрю, що служила у тому ж таки дворі за доярку (М. Ле-вицький); А цього сироту, Левка, узявши на свої руки, [Горпина] кріпко жалувала... (Г. Квітка-Основ'яненко).
До іменників спільного роду належать і деякі назви осіб на -о: агакало (ч. і а), доробало (ч. і а), ледащо (ч. і а), базікало (ч. і ж.), сонько (ч. і ж.), чванько (ч. і ж.). У формі середнього роду іменники вживаються стосовно осіб двох статей: він (вона) - велике ледащо, страшенне доробало. Іменники спільного роду використовуються в розмовно-побутовій мові.
Як слова жіночого і середнього роду функціонують назви осіб жіночої статі, утворені за допомогою суфікса -ищ(е) на означення згрубілості: така (таке) бабище, відьмище, дівчище, свекрушище. Ці іменники також належать до стилістично зниженої лексики, вживаної лише у розмовному стилі.
Список використаної літератури
1. Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо. - К.: Либідь, 1991.
2. Бабич Н. Д. Основи культури мовлення. - Львів: Світ, 1990.
3. Ботвина Н. В. Офіційно-діловий та науковий стилі української мови. - К.: Артек, 1999.
4. Волощак М. Неправильно - правильно: Довідник з українського слововживання: За матеріалами засобів масової інформації. - К., 2000.
5. Глущик С. В., Дияк О. В., Шевчук С. В. Сучасні ділові папери. - К.: А. С. К., 2000.
6. Гнаткевич Ю. Уникаймо русизмів в українській мові. - К.: Видавничий центр "Просвіта", 2000.
7. Головач А. С. Зразки оформлення документів: Для підприємств і громадян. - Донецьк: Сталкер, 1997.
8. Головащук С. І. Словник-довідник з українськоголітературного слововживання. - К.: Рідна мова, 2000.
9. Гринчишин Д. Г., Сербенська О.А. Словник паронімів української мови. - К.: Рад. шк., 1986.
10. Ділова українська мова: Навч. посіб. - К.: Т-во "Знання", КОО, 2000.
11. Ділова українська мова: Посіб. для студентів вузів / За ред. Н. Д. Бабич. - Чернівці: Рута, 1996.
12. Ділові папери та документи підприємницької діяльності / Упоряд. В. -Л. Кулініченко. - К.: Український центр духовної культури, 1996.
13. Караванський С. Пошук українського слова, або Боротьба за національне "я". -К.: Видавничий центр "Академія", 2001.
14. Коваль А. П. Ділове спілкування. -К.: Либідь, 1992.
15. Коваль А. П. Практична стилістика сучасної української мови. - К.: Вища шк., 1978.
16. Кочан І. М., Токарська А. С. Культура рідної мови. - Львів: Світ, 1996.
Loading...

 
 

Цікаве