WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Основні норми української літературної вимови - Реферат

Основні норми української літературної вимови - Реферат


Реферат на тему:
Основні норми української літературної вимови
Розділ мовознавства, який вивчає правила єдиної літературної мови, називається орфоепією (від грецьк. orthos - правильний, рівний і epos - мова, слово). Орфоепічні норми регулюють правила
вимови звуків і звукосполучень, правила наголошування слів, їх форм при словозміні тощо. Орфоепічні норми сучасної української літературної мови склалися на основі вимови, властивої центральним українським говорам - полтавським і київським. Досить часто в усній мові спостерігаються відхилення від орфоепічних норм, що пояснюється впливом діалектів, а також впливом правопису на вимову в тих випадках, коли слово вимовляється не так, як пишеться.
Розглянемо основні норми вимови голосних і приголосних звуків в українській мові, правила наголошування слів, а також деякі засоби творення милозвучності.
При характеристиці особливостей вимови звуків використовується фонетична транскрипція, зокрема такі знаки:
(') - відображення м'якої вимови;
(;) - позначення подовженої вимови приголосних.
Основними нормами української літературної вимови є такі:
1. Під наголосом усі голосні звуки української мови виголошуються чітко, виразно, відповідно до написання, наприклад; буря [бур'а], закон [закон], макет [макет], людина [л'удина], лямка [л'амка].
2. Голосні [а], [у], [і] в ненаголошеній позиції вимовляються повнозначно і ясно, відповідно до написання; валюта [вал'ута], твору [твору], розмір [розм'ір].
3. Ненаголошені [є], [и] часто у вимові взаємно зближуються і вимовляються як [є11] або [ие], наприклад; реквізит [ре"кв'ізит], підпис [п'ідпи'с], цензура [це"нзура], викладач [ви'кладач], клавесинний [кла-ве"син;ий].
4. Ненаголошений [о] здебільшого вимовляється виразно і чітко, він ніколи не наближається до [а], як це властиво російській мові: охорона [охорона], польоти [пол'оти], сторін [стор'ін]. У позиції перед наголошеним складом з [у] ненаголошений [о] часто вимовляється як [оу]: костюм [коус'тум], полуда [поулуда].
5. Дзвінкі приголосні перед глухими та в кінці слів вимовляються дзвінко: хліб [хл'іб], досвід [досв'ід], сторож: [сторож], мороз [мороз], об'їзд [обйізд], книжка [книжка], рідко [р'ідко], могти [могти]. Зміна приголосних на глухі у цих позиціях, поширена в деяких українських говорах (а також властива російській мові), є порушенням орфоепічних норм української літературної мови.
В окремих випадках перед глухими приголосними дзвінкий [г] вимовляється як [х]: нігтик [нуітиек], кігтя [куіхт'а].
6. Глухі приголосні перед дзвінкими в середині слів вимовляються дзвінко: вокзал [воґзал], молотьба [молод'ба].
7. Губні приголосні [б], [п], [в], [м], [ф], а також звук [р] вимовляються твердо майже в усіх випадках, зокрема послідовно в кінці слова або складу: осіб [ос'іб], кров [кров], ], верф [верф], повір [пов'ір], секретар [сеикреитар], серйозний [сеирйозний]. Напівпом'якшені вони перед [і]: біржа [б'іржа], пінта [п'інта], мінус [м'інус], ефір [еиф'ір], гіркий [г'іркий], в іншомовних словах: бюро [б'уро], Мюнхен [мунхеин], пюре [п'уре]) та у словах на зразок свято [св'ато] цвях [ц'в'ах], тьмяний [т'м'аний].
8. Задньоязикові приголосні [г], [ґ], [к], [х], як правило, тверді: гиря [гир'а], геолог [геиолог], ґанок [ґанок], килим [килим], хиткість [хитк'іс'т']. Пом'якшуються вони тільки перед [і] та в деяких іншомовних словах: кіоск [к'іоск], хірург [х'ірург], енергія [еинерг'ійа], кювет [к'увет], гюйс [г'уйс].
9. Приголосний [ц] у кінці слів вимовляється м'яко, за винятком іншомовних слів: кінець [к'інец'], хлопець [хлопеиц'], палець [палеиц'], продавець [продавец'], але: палац [палац], шприц [шприц].
10. Розрізняються приголосні - проривний ґ (ґудзик, ґанок, ґрунт, ґрунтовний) і щілинний г (генеральний, голова, гнучкий).
11. В іншомовних словах звук [і] після іншого голосного обов'язково йотується: інтуїція [інтуйіц'ійа], мозаїка [мозайіка],/>^ша [руйГ на], Луїза [луйіза].
12. В іншомовних словах буквосполученню іє завжди відповідає звукосполучення [ійе]: гігієна [г'іг'ійена], клієнт [кл'ійент], дієта [д'ійета], пацієнт [пац'ійент]. Вживання у таких словах нейотовано-го [є] є неправильним.
Норми наголошення в сучасній українській літературній мові є нелегкими для засвоєння. Пояснюється це такими особливостями наголосу, як повсюдність і рухомість. Наголос в українській мові визначається як повсюдний, оскільки він може припадати у слові на будь-який склад (перший, другий, третій тощо), наприклад: поїзд, маркетинг, феномен, консорціум, комерсант, співіснування, самовдосконалення. Така особливість, як рухомість, означає, що в формах того самого слова наголос може бути різним, як-от: гараж: - гаража - у гаражі; гопак - гопака; брати - беремо, берете. Іноді навіть та сама форма слова акцентується по-різному, наприклад фор-ма називного відмінка множини деяких іменників (векселі, але 2 векселі, лікарі але 4 лікарі), форми родового й орудного відмінка
однини числівника один (одного але всі до одного, один за одного, один одного; одним, але один за одним, один з одним, одні одних).
Складність засвоєння наголосу посилюється також тим, що у ба-гатьох словах наголос є нерухомим, тобто при змінюванні слова за відмінками, родами, числами, дієвідмінами наголос припадає на той самий склад: гривня - гривні, гривнями; лагодити - лагоджу, лагодиш. У розмовній мові часто трапляються помилки, що виникають внаслідок змішування рухомого і нерухомого наголосу. Порушення норм наголошування іноді пояснюються впливом російської мови, наприклад у словах - бесіда, близький, верба, колесо, косий, кропива, кухонний, одинадцять (порівняйте з російськими словами беседа, близкий, верба, колесо, косой, крапива, кухонний, одиннадцать).
Іноді мовці неправильно виголошують прізвища та імена по батькові (Баран, Драбина, Дубина, Коваль, Кравець, Лопух, Співак, Лукич, Луківна, Кузьмович), географ™ я^ (Полтавщина), назви свят (Покрова, Великдень, Великодня) тощо.
Складність засвоєння норм наголошування не повинна спричинювати їх ігнорування, адже дотримання орфоепічних вимог є необхідною складовою загальної мовної культури людини. Опрацювати орфоепічні норми української мови Вам допоможе короткий словник наголосів, вміщений у додатку.
Однією з орфоепічних вимог української літературної мови є функціонування милозвучності. Ця вимога зумовлює чергування префіксів у - в, сполучників і - й, прийменників у - в - уві, з -із - зі, часток би - б, же - ж та ін. Розглянемо деякі з цих чергу-вань докладніше.
Чергування У - В
1. В українській мові чергуються як прийменники у, в, так і префікси у-, в- у словах. У вживається для того, щоб уникнути збігу при-голосних, важких для вимови:
а) між приголосними: флагман у справі роздержавлення, брати участь у різних проектах, надрукував у газеті;
б) на початку речення перед приголосним: У вступній частині договору наводятьсянайменування сторін; Усі засоби інформування про ціни повинні бути чітко оформлені; Уразі потреби фахівців запрошу-ють з інших міст;
в) незалежно від закінчення попереднього слова перед наступним в, ф, а також перед сполученням літер льв, св, еф, тв, хв і под.: поїхати у
Loading...

 
 

Цікаве