WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Сучасні українські синтаксичні концепції - Реферат

Сучасні українські синтаксичні концепції - Реферат

напрям спирається і на праці О.С.Мельничука, який при аналізі речення послідовно диференціював його внутрішню і зовнішню спрямованість. Семантико-синтаксичний напрям сьогодні характеризується цілим спектром різних студій з охопленням формально-граматичних, власне-семантичних постулатів тощо.
Продуктивним також виявився власне-семантичний підхід до розгляду синтаксичних явищ, який, щоправда, менш репрезентативний у сучасній україністиці. Його вихідні позиції пов'язані з теорією породження мови (генеративна граматика), утворення тих чи інших похідних структур від базових та простеження напрямів трансформацій, варіацій тощо.
Сучасний синтаксичний континуум немислий без прагматики, яка посідаєважливе місце при розгляді усіх компонентів мовленнєвої комунікації, в якій розкриваються закономірності реалізації реченням того чи іншого об'єктивного смислу, когнітивних начал, рівня досягнення певного результату та ін. Вивчення прагматики речень становить важливу сферу мовних знань, оскільки володіння мовою передбачає не тільки уміння конструювати речення (мовна компетенція), але й уміння правильно використовувати речення в мовленнєвих актах для досягнення відповідного комунікативно-функціонального ефекту та результату (комунікативна компетенція). Речення розрізняються комунікативною інтенцією, при цьому під комунікативною інтецією мається на увазі притаманна кожному реченню спрямованість на вирішення певного мовного завдання спілкування. В силу цього варто говорити про комунікативно-інтенційний зміст речення, оскільки останній: 1) актуалізується тільки в умовах мовленнєвого спілкування, 2) співвідноситься з певною множинністю, що перебуває поза межами речення. Цією множинністю або сутністю постає мовленнєва або інша реакція адресата, регулярність зв'язку якої з реченням певного комунікативно-інтенційного змісту дозволяє диференціювати речення за комунікативною інтенцією. Комунікативно-інтенційний зміст - необхідна й обов'язкова ознака кожного речення. Без нього немає речення як одиниці синтаксису. Підтвердженням цього може бути різниця між спонукальним і питальним реченнями. Таким чином, можна чітко простежити співвідношення комунікативно-інтенційного змісту речення з особливостями його будови і самого порядку елементів у його структурі. Диференціація речень в аспекті цього змісту безпосередньо пов'язана зі способами використання й ефектом знаків, вивчення яких і являє собою предмет прагматики. Відповідно і типи речень за комунікативно-інтенційним змістом слід назвати прагматичними.
Кожне речення реалізується в тих чи інших мовленнєвих актах, що пов'язані з різними комунікативними настановами міжособистісного спілкування. Мовленнєві акти чітко окреслені і визначені суспільною практикою. Для кожної мови суттєвим буває той чи інший тип мовленнєвого акту. Так, Дж.Остин стверджує, що в англійській мові існує понад тисячу дієслів та інших виразів для найменування різновидів мовленнєвої діяльності: to accuse, to bet, to bless, to boast, to entreat, to express intention, to tament, to pledge, to postulate, to report, to request, to vow, to welcome та ін.
Речення, які є засобом реалізації відповідного мовленнєвого акту, співвідносні з певною комунікативною інтенцією мовця. Вимовляючи Я прийду як просто констатацію планованої до виконання у майбутньому дії, як обіцянку, як погрозу або попередження, мовець щоразу вимовляє речення з різною метою. У цьому разі відмінні реалізації відрізняються одна від одної ілокутивною силою.
Локутивна сила речення міститься в його коґнітивному змісті. Прикладом вияву тільки локутивної сили речення може бути його вимова заради самої вимови, при роботі над удосконаленням своєї вимови. У реальному ж спілкуванні реалізація речення безпосередньо пов'язана з наданням йому ілокутивної сили. Доцільно при дотримуванні необхідних умов реалізації речення говорити про перлокутивний ефект речення-висловлення. Так, перлокутивним ефектом речення Сперечаюся виступає стан співрозмовника, який можна передати конструкціями знаходжуся / перебуваю в суперечці / переконую та ін.
Головним для віднесення речення до того чи іншого прагматичного типу виступає характер прагматичного компонента. Пропозиція може бути тотожною в різних за комунікативною інтенцією реченнях. Зміст прагматичного компонента може бути умовно окреслений як сполучення "Я (таким чином, цим) + дієслово, що визначає ілокутивну силу висловлення + адресат". Дієслово, що характеризує реалізовуване в мовленнєвому акті відношення між адресантом й адресатом, інколи називають перформативним. Термін перформатив увів Дж.Остин для визначення таких речень-висловлень, вимова яких еквівалентна виконанню дії, названої у висловленні формою дієслова 1-ої особи однини теперішнього часу активного стану індикатива. Так, Я обіцяю, дякую, вітаю та ін. і є актами обіцянки, подяки, привітання. Цим перформативи відрізняються від констативів, які описують ситуацію, повідомляють про дію: Я обіцяв, дякував, вітав та ін. - це повідомлення про дії мовця. Перформативами називаються дієслова мовленнєвої діяльності у формі 1-ої особи однини теперішнього часу, які експлікують ілокутивну силу речення-висловлення. Очевидно, правомірним постає розрізнення таких прагматичних типів речень: 1) констатив, 2) промісив, 3) менасив, 4) пеформатив, 5) директив (ін'юнктив і реквестив), 6) квеситив.
У сучасних українських синтаксичних теоріях послідовно вирізняються кілька моделей: 1) традиційно-універсальна (аналізується логіко-граматична модель речення з опорою на елементи судження); 2) номінативно-екзистенційна (речення розглядається через призму номінації з визначенням в його структурі номінативного й екзистенційного компонентів); 3) глибинно-семантична (речення описується через встановлення смислів, їх ієрархізацію, виявлення структурної схеми та з'ясування її семантики); 4) інтерпретаційно-варіативна (речення аналізується через синонімічні структури простішого типу); 5) функціонально-коґнітивна (з'ясовуються особливості вияву базових національно-коґнітивних структур у реченні); 6) функціонально-комунікативна (вияв специфіки комунікативної настанови реченнєвої структури, співмірності її реалізації в умовах мовленнєвої комунікації (сегментація, парцеляція, приєднування та ін.).
Loading...

 
 

Цікаве