WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Сучасні українські синтаксичні концепції - Реферат

Сучасні українські синтаксичні концепції - Реферат


Реферат
на тему:
Сучасні українські синтаксичні концепції
Сучасна синтаксична наука, увібравши в себе здобутки попередніх епох й акумулювавши різні концепції, постає розмаїтою за своїми напрямами і тенденціями, що й умотивовує прагнення лінгвістів унормувати синтаксичну термінологію з метою її адекватного застосування і розуміння. Синтаксична наука пройшла у своєму розвитку кілька етапів, що пов'язана з відповідними науковими парадигмами. У часи елементно-таксонімічної парадигми в основі тлумачення синтаксичних одиниць перебувало виділення окремих складників певного утворення (пор. погляди Аристотеля, стоїків, Аполона Дискова, Геродіана та ін.). Саме у цей час актуальним поставало питання про таксонімію тих елементів, які корелювали з тими чи іншими елементами судження (суб'єкт = підмет, предикат = присудок). Зміна елементно-таксонімічної парадигми системно-структурною, що постала у кінці 19 століття, актуалізувала цілий ряд питань, з-поміж яких значущими постали розмежування ієрархічних рівні мови, окреслення структурних складників кожного з них і розгляд мови у своїй внутрішній потенції як самодостатнього витвору (Ф.де Сосюр та ін.). Початок 20 ст. приніс із собою філософію екзистенції, яка актуалізувала питання взаємодії людини з природою, суспільством і Богом, що й зумовило посилення антропоцентричного фактора при розгляді синтаксичних явищ.
Кожна наукова парадигма уміщувала у собі відповідний підхід до розгляду синтаксису мови. Елементно-таксонімічний відповідав повністю завданням логіко-граматичного, в межах якого вирізняються кілька етапів (створення раціональних універсальних граматик, перехід до національно-синтаксичних пошуків з визначенням особливостей національно-мовної репрезентації певного явища). Водночас активізація порівняльно-історичного методу зумовила постання формально-граматичного підходу, коли за основу береться форма з усіма її аспектами навантаження (П.Ф.Фортунатов, Д.М.Овсянико-Куликовський, Д.М.Кудрявський та ін.). Саме кінець 19 ст. приніс із собою формування психологічного підходу до розгляду синтаксичних явищ. Його постання пов'язане з ім.'ям німецького лінгвістичного філософа В.фон Гумбольдта, який неодноразово наголошував значущість мови у духовному розвитку народу, оскільки мова описує навколо народу коло, мова - це дух народу. Саме ідеї цього лінгвіста стали відправними для поглядів О.О.Потебні, який цілком виправдано витлумачував речення як аперцепцію почуттів. Номінативно-екзистенційна наукова парадигма ґрунтувалася на трьої концептуальних засадах: 1) теорія номінації; 2) теорії референції; 3) теорії мовленнєвих актів. Номінативно-екзистенційна наукова парадигма актуалізувала вивчення прагматики речення і формування прагматичного синтаксису, який сьогодні мало опрацьовується в україністиці. Поодинокі дисертаційні дослідження присвячені аналізу тих чи інших аспектів спонукальності, банальності, питальності тощо, узагальнювальних досліджень майже немає.
Загалом українська синтаксична наука пройшла кілька етапів, які безпосередньо пов'язані з типами наукових парадигм. У ранніх українських граматиках перевага надавалася синтаксису частин мови, оскільки ієрархія останнях визнавалася домінувальною в граматичному ладі мови. У цьому позначився вплив інших граматик національних мов (німецької, польської, російської, французької та ін.). Так, І.Могильницький у четвертій частині граматики "О С нта и або о Сочиненіи" в окремі розділи виділено "О сочи неню согласованія" (перший розділ), "О сочи неню правленя" (другий розділ), "О розположеніи" (третій розділ). Автор обґрунтовує визначальні тези свого розуміння синтаксису на тому, що той чи інший тип поєднання слів основується "на логическомъ сходств або гармоніи мысли нашихъ съ част?ми мовы и на особливомъ свойств языка залежитъ". Таким чином поєднання слів різних частин мови ґрунтується на зхв'язку логіки, гармонії думок з відповідними частиномовними класами. Водночас І.Могильницький виявляв послідовну національну орієнтованість, підтвердженням чого постають його міркування про те, що порядок слів у реченні залежить від логіки (прихильність до логіко-граматичного напряму), властивостей мови і народного звичаю (але, за І.Могильницьким, порядок слів повиненн бути відповідним до елементів судження). Якщо до І.Могильницького у прескриптивних граматиках домінував традиційний укніверсально-типоглогічний компонент, то в нього викристалізовується новий індивідуальний підхід, суть якої можна зінтерпретувати в квінтесенції: українській мові притаманні власні ідіотетнічні ознаки, через призму яких і слід розглядати закономірності її граматичного ладу. При усій послідовності дотримування логіко-граматичних основ кваліфікації синтаксичних явищ І.Могильницький у своїх підходах розвивав основні положення синтагматичного синтаксису. Вчений вперше характеризував речення на матеріалі української мови. До 2-ої пол. ХІХ ст. в українському синтаксисі синтаксичні явища розглядались як мовне вираження судження ("Судъ, словами выражений, называеся предложеніе" (І.Могильницький)).
Зв'язок з мисленням при аналізі синтаксичних явищ зберігався до початку 20 ст. (І.Нечуй-Левицький, В.Сімович, П.Шерстюк, К.Тимченко та ін.).
Друга половина ХІХ ст.. пов'язана з психологізацією синтаксичних теорій. При усьому протиставленні психологічного підходу логічному на практиці такого не відбувалось, оскільки логічні поняття у цьому разі замінювались психологічними, а компоненти речення кваліфікувались як комунікативно-психологічні. Психологічному напряму належить повноправна заслуга в актуалізації комунікативних орієнтацій при аналізі речення (М.Левицький, П.Дячан та ін.).
У кінці ХІХ ст. цілком реальним постав формально-граматичний підхід, в сонові якого перебуває розгляд форми слова та особливостей її сполучувальних потенцій. Тому цілком закономірною постає кваліфікація словосполучення як ієрархічно вершинного з-поміж синтаксичних одиниць (Л.А.Булаховській).
У сучасному українському мовознавстві чітко вирізняється кілька синтаксичних напрямів, з-поміж яких слід особливо наголосити семантико-синтаксичний. Становлення останнього пов'язано з ім'ям І.Р.Вихованця, який окреслив специфіку семантико-синтаксичних досліджень, окресливі її перспективи і под. У своїх засадах цей
Loading...

 
 

Цікаве