WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Розвиток української мови - Реферат

Розвиток української мови - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
"Розвиток української мови"
Вступ
Сучасна українська літературна мова склалася протягом багатьох століть. Вона виникла як окрема самостійна мова з властивими їй оригінальними й глибоко самостійними рисами тільки на певному ступені розвитку слов'янських народів.
В епоху родового ладу всі слов'яни говорили однією мовою, що поділялася на племенні діалекти. Цю мову стародавніх слов'ян називають загальнослов'янською.
В певних історичних умовах стародавні слов'яни поступово поділились на групи племен, а з відокремленням цих груп почала дробитися їхня колись єдина мова. Східна частина слов'ян, староруська народність, утворила першу східнослов'янську державу - Київську Русь і стала творцем і носієм староруської мови. Сучасних східнослов'янських народів - росіян, українців, білорусів з їх окремими мовами тоді ще не було. Ці часи є лише початком зародження і оформлення російської, української і білоруської східнослов'янських народностей, а також і формування у своїх основних рисах братніх східнослов'янських мов.
З того часу минуло понад тисячу років. З територіальних діалектів мови східних слов'ян, в силу певних соціально-історичних умов, розвинулись споріднені мови - російська, українська і білоруська. Отже, українська мова утворилася з того ж самого спільного кореня, що й російська і білоруська мови.
1. Основні етапи розвитку української мови
Наша мовна традиція сягає докняжих часів, а в період Київської Русі наше слово сягнуло державного творення: було відкрите не лише для близьких сусідів, а й для найвіддаленіших земель, збагачувалось іншими мовами і збагачувало їх. Гідно подиву, що його не задушили княжі міжусобиці, не стяла ворожа шабля, не затоптали в болото кінські копита, що воно не розвіялось у вихорі навальних орд, а залишилось сіллю землі й народу.
Ось уже два століття ведеться свідома боротьба за мову в Україні. Протягом цих 73 тисяч днів мало коли світило лагідне сонце і йшли благодатні дощі над нашою мовною нивою. Не завжди були на ній багато трудівників, а ті, що були, не завше працювали ревно. Не дивно, що густо поросла вона бур'янами, що не всі її ділянки зеленіють, що чималими місцями вона не тільки витоптана, але й заасфальтована.
Чого тільки не застосували губителі нашої мови! І офіційно забороняли, і оголошували неіснуючою чи придуманою німцями, і вважали діалектом російської чи польської мови, і тримали в мовних гетто, й оцінювали як "хлопську", "колгоспну" чи навіть "курдупельну", і підлаштовували її під іншу мову з метою прискорення її злиття в ім'я світлого майбутнього всього людства, і прославляли її "небувалий розквіт" завдяки дружнім впливам, - а вона таки живе. "Не вмирає душа наша!".
Цікавим і невирішеним питанням є встановлення часу виникнення української мови. В українських підручниках, довідкових та інших виданнях можна прочитати майже офіційну тезу, що в чотирнадцятому столітті, після падіння Київської Русі, сформувалися три східнослов'янські народності, а отже відповідно і три мови. А до чотирнадцятого століття ці народи нібито користувалися староруською мовою. Але, розглядаючи фольклор, ми говоримо, що багатюща обрядова поезія (щедрівки, веснянки, купальські пісні) виникла ще в дохристиянські "язичеські" часи, ще до виникнення Київської Русі. Прочитайте зразки обрядової поезії, і ви переконаєтесь, що вона створена чистісінькою українською мовою. А коли так, то й мова наших пращурів-язичників за тих давніх часів була українська, звичайно, чимось відмінна від сучасної.
Тому, визнаючи слушність і справедливість класичного твердження про Київську Русь як колиску трьох братніх народів - російського, українського та білоруського, слід мати на увазі той незаперечний факт, що жодне з цих трьох немовлят "ніколи не качалося по всій колисці, а кожне мало в ній чітко відведене історією своє місце", а отже, мало свою мову, відмінну від двох інших певними діалектними особливостями.
Отож, українська мова не творилася ні в XIV, ні в XV, ні в XVI, ні у XVII століттях, бо вона і її діалекти вже були створені протягом багатьох попередніх століть. Вона тільки де в чому змінювалась, розвивалась і вдосконалювалась.
Вирішальним чинником згуртування українських племен в українську народність було створення першої Української держави з центром у Києві.
Настійною потребою в умовах великої держави стало виникнення писемної мови. Живій українській мові не судилося відразу стати писемною. З прийняттям візантійського християнства Україна одержала й готову книжну мову, старогрецьку мову церковних книг. Однак в устах українського духовенства ця мова набрала окремого, українського, забарвлення. Згадаймо найдавнішу збережену пам'ятку української писемності "Слово о полку Ігоревім", Видно, що автор добре знав і книжний, і народний варіанти мови, бо крізь канву старослов'янської виразно проступають елементи живої народної мови.
З другого боку, мова церкви й духовенства впливала також на маси українського народу, які звикали до церковнослов'янських слів і висловів, свідомо й несвідомо вносили в живу мову елементи церковнослов'янської фонетики, морфології і синтаксису.
Трагічної історії України присвячені початкові слова відомої пісні:
Ой біда, біда чайці-небозі,
що вивела дітки при битій дорозі.
Ледве витримала Україна рух мадярів IХ ст., як вже в X ст. посунула печеніги, в кінці ХІ ст. почали послаблювати нашу державу своїми набігами половці, а в ХIII ст., залили українську землю кров'ю монголо-татарські орди. Ще не прийшла до себе Україна після татарського лихоліття, а вже в кінці ХV ст., почала нищити її кримська орда. Заслугою України перед історією є те, що вона захистила спокійний розвиток культури Західної Європи, бо об груди її синів розбивалися широкі хвилі кочових племен.
Цієї заслуги Європа не оцінила, а найближчі сусіди відразу кинулися на ослаблену безупинними боями Україну, щоб насититися її природними багатствами. Так вчинила Суздальщина з Київською державою, так зробили поляки і мадяри з Галицько-Волинським князівством. Таким чином, український народ жив власним державним життям недовго: вже в ХІV ст. він увійшов до складу чужих держав-Польщі й Литви.
У XIV ст. після загарбання Литвою українських і білоруських земель утворилось Велике Литовське князівство. Однак культурна вищість українців білорусів, що входили до складу Литовської державі, їх чисельна перевага робили з неї властиво Українсько-Білоруську державу з такою ж культурою і урядовою мовою. Українською ("руською") мовою було написано зведення державних законів - "Литовський статут". Нею ж велося листування, судочинство, літературна творчість. 0сь що записано В "Літовському Статуті" про мову: ''А писар земський маєть по-руську літерами і словы руськими вси листы, выписи и позовы писати, а не иным языком и словы".
У 1569 р. в Любліні був підписаний акт про унію: Польща та Литва стали об'єднаною державою- РіччюПосполитою. Після'укладення унії більша, частина українських земель відійшла до Польщі (Підлящщя, Волинь, Поділля, Брацлавщина, Київщина). Галичина і Холмщина були під владою Польщі ще з княжих часів. Становище української мови погіршується. Польська шляхта намагається силою прилучити український народ до польської мови. Люблінська унія стала для української шляхти, що до того була носієм української державної думки, містком для переходу в ряди ворогів, що політичне й
Loading...

 
 

Цікаве