WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Синонімія и антонімія в поезії - Дипломна робота

Синонімія и антонімія в поезії - Дипломна робота

І.Муратова.
Антоніми-дієслова, що відтворюють рух предмета у просторі. Поняття моральності пронизують і другу тематичну групу слів, які означають рух у просторі: "- Чи ти не думала, як мало Тобі дає любов моя? Прийшов - пішов... - О, це жахливо!" (168). Симетричні антоніми прийшов - пішов однокореневі і значення протилежності в них виражається не коренями слів, а афіксальними морфемами (префіксами). Антонімія такого типу найбільш властива дієсловам руху. В антонімічній парі прийшов - пішов сконцентровано концептуальний зміст уривку: за допомогою кількох влучних антонімічних штрихів художник дає змогу відчути добу, в якій живуть його герої, їхній емоційний мовно-понятійний світ.
Антоніми-дієслова, що позначають різного роду конкретні дії. Заслуго-вують на увагу також антоніми, що означають різного роду конкретні дії: "Помру і воскресну, Згнию - відроджуся стократно. Щоб світ задротований, Чорний, тюремний, загратний Заднів після ночі..." (113). Дві пари векторних антонімів помру - воскресну, згнию - відроджуся підсилюють почуття, увиразнюють контраст понять, стисло і виразно виражають конфлікт героя з оточенням. В цих словах смерть і безсмертя злилися воєдино. Поет використовує ще одну пару антонімічних слів "заднів після ночі", які виражені різними частинами мови: дієсловом -присудком заднів та іменником-додатком ночі. Ця різночастиномовна пара надає пафосу всьому текстові, бо містить у собі позитивний заряд полярних настроїв. У цьому тексті оцінювання реалій відбувається через призму психологічного авторського сприймання. Це справді вистраждані слова, яким поет знає ціну.
Антоніми-дієслова, які позначають явища природи. Послідовність контрастів, зумовлену сюжетним стрижнем, спостерігаємо в наступних рядках: "І певності ні в чому більш нема: Ні у вітрах - то дмуть, то перестануть; Ні у заметах - то ростуть, то тануть" (1969, 13). Пари антонімів дмуть - перестануть, ростуть - тануть належать до четвертої тематичної групи слів, що характеризують явища природи. Для поета стихія вітру - не абстрактний знак ідеї, а конкретний образ, який передає настрій суму, зневіри, непевності. Вітри "то дмуть, то перестануть", тому замети "то ростуть, то тануть". Ця непостійність дратує ліричного героя, від непостійності у природі змінюється і його настрій: упевненість переходить у непевність. Щоб показати змінний характер героя, поет використовує прийом неповної протилежності, вживаючи із значенням послідовності сполучники то-то. Співвідношення парадигм "природа" - "ліричний герой" у цьому вірші визначаються особливостями певних символів, зокрема зимового вітру (то дме, то перестане) та снігових заметів (то наростають, то зникають), за допомогою антонімів-контративів.
Антоніми-дієслова, що виражають емоції, почуття, волю. Аналогічний прийом використання векторних антонімів спостерігаємо і в останній тематичній групі, що включає в себе дієслова на позначення емоцій та почуттів. Наприклад: "То геть проженеш, то покличеш, Не знаючи пестощам меж, То років розлучних не лічиш, То день самоти проклянеш" (1969, 18). Ритмічний малюнок поезії створюють пари антонімів проженеш - покличеш, роки - день разом із повторюваним сполучником то. Поет ніби прислухається до вимовленого слова, чує, як відлунює воно в контексті інших слів (пестощі, розлука, самота, прокляття). Антонімічна пара проженеш - покличеш задає тон усій поезії, в якій контрастують міцний сплав аналітичної думки і палкого почуття. Ці антоніми урівноважують суперечності, закладені у смислі поетичного твору.
Таким чином, антоніми, що представляють векторну протилежність, у І.Муратова діляться на п'ять тематичних розрядів, кожен із яких має своєрідний акцептуаційний образ (починаючи з соціального і закінчуючи індивідуальним, внутрішнім світом). І водночас це рухлива, динамічна система з виразними уподобаннями у слововживанні, яка базується на пристрасті, а пристрасть поета виросла з любові до людей, до рідного краю, до рідної мови.
3.1.5. Антоніми і контекст
Поряд з антонімами, протилежність значень яких пізнається як у тексті, так і поза ним, нерідко зустрічаємо в Муратова слова, що вступають в антонімічні відношення тільки у певному тексті, тільки у визначеній ситуації. Частіше за все такі слова вживаються у переносному, образному смислі і поза текстом не мають протилежного значення, тобто в загальному вжитку не є антонімами.
Торкаючись цього питання, М.Р.Львов слушно зауважує, що "такі протиставлення використовуються вмові для створення яскравого художнього образу, тому їх називають індивідуально-стилістичними антонімами" [Львов, №3, 1970, 75]. Г.П.Мельников використовує інший термін - "ситуативні багатоаспектні антоніми" [Мельников, 1971, №5, 58]. Але більшість мовознавців називають їх контекстуальними антонімами. Так, у Л.О.Новикова читаємо: "Контекстуальними антонімами слід вважати такі слова, які за своїми первинними функціями в мові відносяться до різних тематичних груп і входять своїми вторинними функціями в загальну тематичну групу, при цьому їх значна різниця нейтралізується контекстом, стає в даному вживанні несуттєвою" [Новиков, 1966, №4, 85; Новиков, 1973, 75]. Відмежовує від "власне мовних" антонімів "контекстно протиставлювані слова" і відомий лінгвіст Д.М.Шмельов [Шмелев, 1977, 207]. Є.М.Міллер також називає "опозиції, які протиставляються в мові не за своїм головним (прямим) значенням і не входять в одне лексичне поле, контекстуальними антонімами" [Миллер, 1990, 183]. Крім того, мовознавець зазначає, що "контекстуальні антоніми... являють собою одночастиномовні опозиції, які антонімами мови як системи не виступають" [Там же, 65]. Продовжуючи цю дефініцію, Л.А.Лисиченко подає таке визначення: "Слова, протилежність значень яких пов'язана з певним текстом, певним лексико-семантичним оточенням, називаються контекстуальними антонімами... Оскільки вони виникають в одиничних текстах, то такі значення називають іще оказіональними" [Лисиченко, 1993, 97].
Беручи до уваги розглянуті теоретичні положення, зазначмо, що контекстуальні антоніми виникають внаслідок переносного вживання слова в значенні, яке не закріплене в мові, а з'являється тільки в певному контексті. Виходячи з цього, користуватимемось у нашій роботі терміном контекстуальні антоніми.
Дослідження показує, що найбільш частотними в поезії І.Муратова є контекстуальні антоніми-іменники (вогонь - крига, мир - смерть, хиби - просвітлення, яскравість - імла, вершини - прірви, тлін - памолодь), менше - прикметникові (молоді - посивілі, світлі - скорботні, підступне - чесне, справжнє - парадне) та дієслівні (ненавидів - ждав, скресає - воскресає, зроста - погаса, зрівнює - нагромаджує). Наведені пари контекстуальних антонімів набувають значення протилежності лише в контексті. Письменник у даному разі використовує смислове перетворення слів у залежності від змісту тексту, від слова, яке характеризується антонімами. Морфологічна класифікація контекстуальних антонімів відповідає співвідношенню різних частин мови в антонімах у І.Муратова взагалі.
Зазначимо, що Муратов
Loading...

 
 

Цікаве