WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Синонімія и антонімія в поезії - Дипломна робота

Синонімія и антонімія в поезії - Дипломна робота

Новиков: "Два чи більше ЛСВ є антонімами, якщо у них різні знаки (лексеми) і протилежні значення (семеми)" [Новиков, 1982, 247]. Дослідник визначає антонімію як відношення крайнього заперечення між двома лексичними одиницями, які розрізняються однією дистинкцією - протилежними семами [Там же, 246].
Проте в лінгвістичній літературі вказувалися й на інші, власне лінгвістичні ознаки, антонімів. Так, В.М. Комісаров до таких ознак відносить, по-перше, регулярне протиставлення слів-антонімів у мовленні, зокрема вживання їх поруч як однорідних членів речення, по-друге, однакову сферу лексичної сполучуваності, тобто властивість слів-антонімів сполучатися з одним і тим же колом слів [Комиссаров, 1957, №2, 55-56]. Спробу описового визначення антонімів через перерахування їх різних властивостей зробила і Л.О. Введенська у вступі до "Словника антонімів російської мови" [Введенская, 1971, 4-35].
Як видно з наведених вище та інших визначень, центральним і ключовим поняттям мовної антонімії є поняття протилежності. Однак протилежність ця семантично неоднорідна. Отож питання про те, які поняття (контрарні чи контрадикторні) утворюють логічну основу антонімії, розв'язується в науковій літературі по-різному. Так, О.В. Ісаченко вважає, що з погляду формальної логіки антонімами слід вважати "лише контрадикторні протиставлення, одержані на основі екстенсіоналу ("обсягу") понять" [Исаченко, 1963, №2, 47]. Такий підхід до обґрунтування логічної основи антонімії веде до обмеження системи антонімів, оскільки за її межами залишається велика група контрарних протиставлень.
Ми поділяємо поширений у сучасному мовознавстві погляд, що логічну основу антонімії утворюють контрарні поняття і та частина контрадикторних, у яких протиставлення перейшло в протилежність [Михайлов, 1987, 9-10; Новиков, 1966, №4, 79-87; Родичева, 1968, 284-296]. Визнання логічною основою антонімії контрарних і контрадикторних понять дає можливість відносити до антонімів як різнокореневі лексеми (смислове протиставлення в них не має формального вираження, воно передається семантикою слова), так і однокореневі (протиставлення у них має марковане вираження: заперечні частки, префікси із заперечним значенням) [Новиков, 1973, 218-219; Шанский, 1964, 62-67; Шмелёв, 1973, 131-142].
Крім різнокореневих і однокореневих антонімів, виділяється третій структурний тип - енантіосемія, під якою мається на увазі протилежність значень всередині однієї лексеми [Новиков, 1971, 58]. Явище енантіосемії, на нашу думку, недоцільно розглядати в межах антонімії, оскільки для виникнення протиставних відношень необхідна наявність двох слів. У зв'язку з цим вважаємо, що енантіосемія правильно класифікується деякими вченими як частковий вияв омонімії [Шанський, 1964, 154].
Не залишаються поза увагою дослідників і факти міжчастиномовної антонімії, яка висуває питання про співвідношення граматичних класів слів - частин мови та семантичної категорії слів-антонімів.
Систематична розробка теми "Міжчастиномовна антонімія" розпочата Є.М.Міллером у 1978 році [Миллер, 1978, 19]. Але окремі відомості про неї як про явище знаходимо у В.Д. Дєвкіна в рецензії на посібник В.М.Зав'ялової "Антоніми": "Безумовно справедливе положення про те, що слова-антоніми повинні належати до однієї частини мови. Та чи слід сприймати це так беззастережно? Хіба не антонімічні, наприклад, субстантивна прийменникова група і прислівник..." [Девкин, 1970, 81]. Л.А.Введенська в теоретичному вступі до другого видання словника антонімів пише, що "в окремих випадках антонімічну пару утворюють іменник і субстантивований прикметник..." [Введенская, 1982, 7-8]. Розглядаючи об'єм лексико-семантичних полів, Ю.М.Караулов включає в них поряд із загальноприйнятими антонімами "також ті, що потрапили у поле слова та належать до різних частин мови, але відносяться до "сфери антонімії" [Караулов, 1976, 212]. Досліджуючи факти міжчастиномовної антонімії, Є.М.Міллер стверджує, що "відмінність граматичних форм не заважає збереженню в словах загального для них лексичного значення" [Миллер, 1990, 61]. Такої ж думки дотримуються В.М.Жирмунський [Жирмунский, 1976, 76] і В.М. Мігірін [Мигирин, 1973, 50].
Об'єктивність існування міжчастиномовних антонімів виявляється також при порівнянні їх із контекстуальними: другі на відміну від перших поза текстом неантонімічні. Міжчастиномовні антоніми позначають реально існуючі протилежності, незважаючи на асиметрію граматичних форм і значень.
Цікаво, що міжчастиномовні антоніми можуть мати відповідності в одночастиномовній антонімії. Однак, як показує спостереження,така відповідність не завжди має місце, і саме тому слід розрізняти кілька типів опозицій міжчастиномовних антонімів [Миллер, 1990, 66].
Та нас більше цікавить не суперечка про різночастиномовні антоніми, а їх роль у художньому тексті як засобу вираження протиставлення.
Ми вважаємо, що антоніми - це слова, якіналежать до однієї частини мови, але не можна ігнорувати систематичне вживання у художньому тексті поряд з одночастиномовними міжчастиномовних антонімів.
До питань, які мають різне тлумачення в теорії антонімії, належить питання про належність до антонімів слів із часткою не. Такі слова, як молодий-не молодий Л.О. Новиков розглядає як послаблену протилежність, яка не виражає дійсної антонімії. Учений вважає, що антоніми "не тільки заперечують одне одного, але і характеризуються своїм позитивним змістом", тобто стверджують протилежну ознаку [Новиков, 1973, 30]. Деякі інші дослідники вважають, що завдяки частці не виникають відношення повної протилежності [СУЛМ, 1993, 125]. Автори монографії "Сучасна українська літературна мова. Лексика і фразеологія" слова, утворені за допомогою частки не, відносять до антонімів, але зазначають, що такі слова виражають протилежну ознаку пом'якшено і з меншою мірою протиставлення, ніж антоніми різнокореневі: "Антоніми - це протиставлення слів за їх семантикою, тому до антонімів не належать такі протиставлення, які утворюються звичайним додаванням заперечної частки не… Слова з часткою не вступають в антонімічні відношення тільки тоді, коли ця частка виступає не простим запереченням, а творить, як і будь-який інший префікс, нове слово з новою семантикою" [СУЛМ: ЛФ, 1973, 98]. Відомо, що ще Л.А. Булаховський свого часу звертав увагу на те, що не слід плутати протилежність значень із запереченням: "Під антонімією розуміють не просте протиставлення, яке можна передати, додаючи заперечення…, а протиставлення значень" [Булаховський, 1955, 39]. Однак пізніше стали розрізняти частку не і префікс не- і питання про належність слів-корелятивів із часткою не або префіксом не- набуло більш конкретного тлумачення: слова з заперечною часткою не до антонімів не належать, а із префіксом не- вступають в антонімічні зв'язки з безпрефіксними однокореневими словами. Таким чином, антонімія пов'язана не із запереченням, яке теж є однією із форм виявлення суперечливості явищ, а із ствердженням протилежного поняття або ознаки.
Із запропонованих дослідниками лінгвістичних критеріїв виділення
Loading...

 
 

Цікаве