WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Синкретичні другорядні члени речення з об'єктно-просторовим значенням - Курсова робота

Синкретичні другорядні члени речення з об'єктно-просторовим значенням - Курсова робота

критеріїв розмежування ЧР веде до непослідовного використання їх формальних і семантичних ознак, сприяє появі різноманітних класифікацій ДЧР. Так, залежно від морфологічних форм вираження ЧР поділяються на морфологізовані (виражені словами тих частин мови, для яких дана синтаксична функція є первинною, основною) і неморфологізовані (виражені словами тих частин мови, для яких дана синтаксична функція є вторинною) (Бабайцева, 1975).
В.В. Лущай розрізняє три комплекси словоформ:
- морфологізовані ЧР (які трактуються у традиційному плані, тобто як конкретні форми конкретних частин мови у їх основних синтаксичних функціях);
- функціональні еквіваленти морфологізованих ЧР (як конкретні словоформи конкретних частин мови у їх вторинних, похідних функціях);
- синкретичні ЧР (такі словоформи, які одночасно займають дві синтаксичні позиції і виконують дві синтаксичні функції (Лущай, 1981).
У роботах більшості учених однією з головних є проблема ярусного розмежування ЧР з урахуванням їх відмінностей в утворенні синтаксичної структури речення.
В.І. Фурашов виділяє типові і власне - синкретичні ЧР, вважаючи, що типові ДЧР формуються на базі морфологізованих способів їх вираження і мають одинарні відношення в реченні. Власне - синкретичні ЧР формуються на базі неморфологізованих способів вираження і в реченні мають подвійні зв'язки і відношення. Проміжне положення між типовими і власне - синкретичними ЧР займають ДЧР, які мають різні відтінки значень. Цей підклас формується в основному за рахунок неморфологізованих ДЧ з одинарними відношеннями (Фурашов, 1977, 95).
Дехто з лінгвістів виходить із поняття "структурної повноти", або обов'язкового мінімуму речення, який, залежно від валентності дієслова, може бути двокомпонентним і трикомпонентним (Гузь, 1973). "Увага до такої ознаки, як "обов'язковість - необов'язковість" того чи іншого члена речення в завершеності конструкції" (Никитин, 1969) забезпечила віднесення до основи речення, крім головних членів (двокомпонентного мінімуму), також і деяких другорядних, зокрема додатків, а при неперехідних дієсловах - обставин (Ломтев, 1979).
Н.Л. Іваницька, виходячи з того, що ЧР поділяються за ознакою обов'язковості - необов'язковості, говорить у своїй статті, що можуть бути такі ЧР: підмет; присудок; обов'язковий ДЧ первинної залежності; обов'язкові ДЧ, які поширюють члени первинної залежності; обов'язкові ДЧ, залежні від інших ДЧ; необов'язкові (факультативні) ДЧ (Іваницька, 1986).
В.В. Бабайцева послідовно проводить ідею "багатоаспектності" ЧР, що передбачає "поєднання всіх аспектів членування речення, в тому числі логічного, структурного і комунікативного" (Бабайцева, 1975, 4). Член речення розглядається автором як своєрідний конденсатор, який дозволяє доповнити раніше відкриті ознаки елементів, що складають речення, новими властивостями, побаченими й описаними з погляду нових позицій, нових синтаксичних напрямів. Таким чином, вчення про ЧР останнім часом зазнало певних змін. З погляду сьогодення традиційне вчення має здобутки та суперечності. До основних здобутків відносимо обгрунтування поділу ЧР на головні і другорядні (особливо детальний опис головних), високий ступінь граматичної абстракції ЧР (формальний поділ ЧР на другорядні і головні спрямований не на речення як мовленнєву одиницю з конкретним лексичним наповненням, а на речення як абстрактну конструкцію).
До основних недоліків традиційної моделі ЧР Н.Л.Іваницька відносить такі:
1) нездатність у межах існуючої системи ЧР охопити й класифікувати всі мовленнєві елементи речення;
2) відсутність однозначних критеріїв розрізнення ЧР і неможливість, виходячи з існуючих критеріїв (формально-граматичних і семантичних), розмежовувати ЧР в конкретних висловлюваннях;
3) характеристика ЧР безвідносно до виявлення ознак обов'язковості - необов'язковості в синтаксичній структурі речення;
4) відсутність опису суті означальних відношень, покладених в основу ДЧР (Іваницька, 1982).
У зв'язку з цим у сучасному мовознавстві склалося різне ставлення до традиційної моделі ЧР: одні вченні відстоюють систему ЧР у тому вигляді, як вона склалася в традиційному синтаксисі; інші мовознавці роблять спроби підійти до цієї проблеми з урахуванням багатоаспектності речення, деякі вчені відмовились від самого терміна ДЧР, замінюючи його іншим поняттям; ще інші науковці, враховуючи багатий досвід вивчення різних сторін цієї моделі, використовують її як інструмент для дослідження синтаксичної структури речення, доповнюють і уточнюють окремі поняття, конкретизують їх, тим самим до деякої міри згладжуючи вразливі місця цієї моделі речення, і виділяють проміжні групи ЧР, а саме - синкретичні члени речення.
Для розвитку сучасної лінгвістики характерним є підвищений інтерес мовознавців до проблем синкретизму в системі ЧР, що визначається як синтез в одному членові речення диференційних ознак різних ЧР, різних їх функцій (Бабайцева, 1989, 86). Ряд праць присвятила В.В. Бабайцева проблемі синкретизму ЧР, вказуючи на причини синкретизму та різновиди синкретичних ЧР (Бабайцева, 1975, 1988).
Л.Д. Чеснокова в основі наяви синкретизму вбачає явище так званих "вторинних синтаксичних функцій" (Чеснокова, 1988, 42).
О.А. Дубова детально аналізує власне - означальні та обставинно-означальні відношення, характеризує способи їх вираження. Визначальним фактором при класифікації ЧР, на думку мовознавця, є їх відношення до вираження основної граматичної ознаки речення - предикативності - і типу зв'язку (Дубова, 1989, 21).
І.Л. Іваницька теж торкалася питання синкретичних ДЧР, відзначаючи, що в них поєднані ознаки різних синтаксичних значень, а причина появи синкретичних ДЧР, на думку автора, - це економія мовних ресурсів (еліпсис) (Іваницька, 1982).
З.І. Іваненко детально аналізує систему прийменникових конструкцій адвербіального значення, місця, просторової близькості, із значенням кінцевого пункту руху, часу і т.д. (Іваненко, 1981). Аналіз теоретичного матеріалу дозволяє зробити висновок про те, що проблема синкретизму ДЧР в українському мовознавстві недостатньо висвітлена, що дає підставу вважати за необхідне її вивчення. Але в українському мовознавстві є праці, що знайомлять нас з проблемою синкретизму у сфері об'єктно-адвербіальних відношень (Вихованець, 1987; Плющ, 1978 та ін.); у сфері атрибутивних відношень (Бабайцева, 1983, 35-42; Ващук, 1965; Степанюк, 1972; Чопик, 1991 та ін.).
Структурно-семантичний аналіз синкретичних об'єктно-обставинних відношень інструментальності та каузальності дає у своїй дисертації Л.В. Шитик (Шитик, 1995).
Отже, об'єктом дослідження в дисциплінарній роботі є синкретичні ДЧР зоб'єктно-просторовим значенням як найбільш різноманітні і поширені в сучасній українській літературній мові.
Актуальність дипломної роботи зумовлена необхідністю описати, дотримуючись основних принципів традиційної класифікації ЧР та враховуючи характер зв'язку між елементами синтаксичної структури двоскладного речення, синкретичні ДЧР з об'єктно-просторовим значенням. Порушена проблема є досить цікавою і до кінця не з'ясованою.
Матеріал дослідження. Для вирішення поставлених у дипломній роботі завдань добирався лексичний матеріал з творів О.Гончара та П.
Loading...

 
 

Цікаве