WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Мова і держава. Державність мови - Реферат

Мова і держава. Державність мови - Реферат

кваліфікуватися як мовний націоналізм чи навіть шовінізм?
Держава є потужним чинником не лише соціальної, а й мовної інтеграції. "У межах держави посилюється соціальна взаємодія, яка обумовлює мовну взаємодію і в писемній, і в усній формі існування мови. В останньому випадку діє тенденція до одно-однозначної відповідності між соціумом, соціалемою і лінгвемою- тенденція до утворення єдиної мови на території єдиної держави".
Держава часто започатковує формування загальнонаціональної мови: німецька літературна мова почала формуватися в імперській і князівській (саксонській) канцеляріях, іспанська - в королівській канцелярії Толедо. Шведська і норвезька літературні мови мають назву "державна мова". Держави піклуються про збереження мовних стандартів, нормативної єдності мов. "Правильна вимова знаків китайського письма була предметом опіки не лише китайської філологічної науки, а й відповідних підрозділів міністерства церемоніалу, які займались справами освіти й екзаменами на державні посади".
У день прийняття Конституції Сполучених Штатів Америки Ной Вебстер говорив: "Коли ми стали незалежною державою, наша честь вимагає, щоб ми в нашій мові, як і в нашій формі управління, розвинули самостійну систему". Йшлося, як бачимо, про відокремлення від колишньої британської метрополії не лише політичне, а й мовне.
Успішне, недостатньо успішне чи й зовсім неуспішне завершення дії тенденції "одна держава - одна мова" в поліетнічних державних утвореннях залежить від багатьох чинників, проте завжди мовна політика в таких державах спрямована на прискорення дії цієї тенденції, тобто на ліквідацію мов підлеглих народів, витіснення їх мовою панівного (титульного) етносу.
Державна верства в усі часи має певне етнічне осердя, яке поступово "етнізує" на свій кшталт підлегле іншоетнічне населення країни - спочатку тих, хто на щаблях влади, а потім - решту підданих. Так, у всіх державних утвореннях стародавнього світу, тобто в державах-полісах і в державах-імперіях, "підметом у державі було одне панівне плем'я". Те ж саме спостерігалося в епоху середньовіччя, в нових і новітніх часах.
Якби національний інстинкт і розуміння ролі мови у правителів Риму були відсутні, то вони не запровадили б цілої низки державних заходів, спрямованих на зміцнення позицій латинської мови. Соціально й етнічно у цій державі панували латиномовні римляни, які не складали й однієї десятої населення країни. Мова була одним із чинників забезпечення цілісності імперії і відповідного становища панівного етносу.
Беручи до уваги подібні до перелічених явища, окремі вчені схильні вважати, що нації існували вже в античному світі. Такої думки дотримувався, наприклад, талановитий теоретик української національної ідеї, який писав свої твори під криптонімом П. Полтава: "Нації існували і при рабовласницькому, і при февдальному суспільно-економічному ладі. В період капіталізму вони лише незвичайно змінилися, і стали в цей час більше, як в яку-небудь іншу історичну епоху, основною рушійною силою історії". А видатний український педагог Григорій Ващенко стверджував: "Невірним є твердження марксистів, що нації почали творитися лише в часи розвитку капіталізму. Нації існували вже задовго до нашої ери. Так, напр., нацією були старовинні греки: вони мали свою територію, свою мову, свою культуру і традиції, свою релігію, мали свої національні держави, як мали їх у XIX ст. німці, мали свідомість національної єдности і окремішности від інших народів. Останнє видно хоч би з того, що всіх чужинців вони називали варварами, протиставляючи їх собі, як геленам. Приблизно те ж треба сказати про старовинних жидів, єгиптян, асірійців, персів і т. інш.".
Про старозавітних євреїв як про націю говориться і в юдаїстській літературі: "Сорок років пройшло, перш ніж Ісраель вступив у володіння давно обіцяною спадщиною. Це були роки блукань народу пустинею. За цей час у тяжких умовах життя в пустині, повного злигоднів і поневірянь, Моше зумів із порізненої строкатої маси вчорашніх рабів викувати єдину і високодисципліновану націю, в характері якої закарбувалися ті морально-духовні вартості, котрим судилося стати основою його долі"; "Б. Дінур стверджує, що євреї завжди, від самого початку своєї історії були нацією в сучасному значенні слова,- по суті, першою такою нацією (вперше цю ідею висловив М. Гесс)".
Принагідно зауважимо, що й антисемітизм, подібний до сучасного, існував ще в античні часи; були тоді й антисемітські кампанії. Очевидно, саме національний характер єврейського етносу був однією з причин виникнення цього феномена.
Зрештою, як писав "Галилей соціально-наукового пізнання" - Макс Вебер, "капіталізм існував у Китаї, Індії, Вавилоні у стародавні і в середні віки". "Дух наживи", "прагнення набувати", "гонитва за вигодою" і т. ін., відзначав М. Вебер, притаманні "all sorts and conditions of men" (людям будь-якого сорту і стану) усіх часів і всіх народів", а "капіталізм якраз може ідентифікуватися з намаганням приборкати чи принаймні раціонально регламентувати це ірраціональне прагнення".
Капіталізм не започаткував національної ідентичності так само, як не він породив дух наживи. Проте капіталізм, без сумніву, раціоналізував цей феномен і, якщо можна так висловитись, допровадив до масового усвідомлення вигоди для людини її належності до своєї нації - вигоди не лише вузько утилітарної, а й широкої - матеріально-духовної.
Аналізуючи подібні явища, Ентоні Сміт вживає щодо стародавніх спільнот терміни "антична держава", "етноцентричне суспільство", проте допускає можливість використання слова "нація" і похідних від нього. Зокрема, він пише: "Тут (в античній Греції та Ізраїлі) скорше, ніж будь-де можна сподіватися добачити спільне чуття національної ідентичності і не менш завзятий націоналізм".
З аргументів та контраргументів, які видаються Е. Смітові неоднозначними і "перешкоджають дати пряму відповідь", можна зробити висновок, що і в ті часи існували етнічні МИ з різним ступенем внутрішньої солідарності і самоусвідомлення, спостерігалося протиставлення МИ - не-МИ з неоднаковою культурною і релігійною інтерпретацією, були міжетнічні антагонізми, викликані передусім тим, що одні етнічні МИ хотіли панувати над іншими чи, навпаки, звільнитись від поневолення. Було б дивно, якби форми всього цього виглядали так само, як у наші дні.
Звичайно, не можна екстраполювати систему національно-політичних, як і будь-яких інших, понять нашого часу на попередні епохи, приписуючи їм те, що виникло чи, розвиваючись, набуло нової якості у більш пізні періоди історії. Проте, коли йдеться про міжетнічні взаємини людських спільнот, про роль мовного фактора, то впадає у вічі велика типологічна подібність чи навіть збіжність процесів, що мали місце у різні періоди історичного часу. І в античні, і в середньовічні,
Loading...

 
 

Цікаве