WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Українська мова на зламі віків (кінець XIX — початок XX ст.) (пошукова робота) - Реферат

Українська мова на зламі віків (кінець XIX — початок XX ст.) (пошукова робота) - Реферат

(поодинокий приклад - Як тільки ж полуда з очей нам упала), проте інколи творить афоризми сам, наприклад: Та коли ти Вкраїни не кохаєш, - ти не моя!
М. Вороний багато перекладав французьких поетів, що позначилося й на його власній творчості, зокрема на манері версифікації. Порівняймо переклад з А. Сюллі-Прюдома:
Тепер знемігся я і вже в блакить очима
Не смію линути з одвагою орла.
Але хто ж виростив у мене за плечима
Два дужих і дзвінких крила?;
з П. Бурже:
Гойдався той дзвін, як легіт весняний,
Із далечі літ.
До мене слав усміх чистий, коханий
Конвалії цвіт.
А тепер вслухаймось у вірш самого М. Вороного:
Кудою йти? І нащо сподівання,
Коли мети в моїм житті нема,
Коли утрачено і мрії, і бажання,
- Усе дарма!
Руки молитовні,
Погляди любовні
Німі...
Крила сніжно-білі...
Хвилі, сині хвилі
У тьмі.
Один з улюблених поетичних прийомів М. Вороного - завершення строфи тими словами, якими вона починається:
О рубіни червоні!
А хто ж вам дав багровість і полиск огня?
Моя гордість, ображена гордість моя,
Що тримала мій гнів на припоні.
О рубіни червоні...
Перегук із світовою поезією відчувається і у власних іменах. Героями М. Вороного є Дедал з Ікаром, дочки богів Електра, Тагота, Стеропа, Майя, Пелена, Меропа, Альціона, французькі поети Ронсар, Маріні та ін.
На епітети й метафори поезія М. Вороного небагата. Та є в нього і народні "біле личко, Чорні брови", і мистецьки відшліфовані кольори призахідних хмар - Круг його хмари хиткі, хвилясті, І позлотисті, і бурштинові, І фіалкові, і попелясті. Метафори здебільшого пов'язані з небом і нічною порою: Небо зорями сміялось, Ніч безока над містом стоїть; Нічка на землю упала Синім прозорим серпанком та ін. Порівняння мають фольклорний характер: Ой то не хижа сарана, Не круки степ укрили, - То Конрад рушив у похід свої потужні сили. Любить поет повтори типу: То літньої ночі було на Дніпрі... Чудової теплої ночі. Одним із засобів образності є алітерації: Тамара блудить як примара. Тамара терпить од катара І стогне: О Ма-да-га-скарр! Табло: Тамара і Оскар; Плачуть дзвони на дзвіниці. Інколи в поетичну мову вриваються розмовні інтонації: Ти питаєш, чи кохаю? Ба який! Або я знаю... Здрібнілих слів майже немає. Зрідка з'являються слізоньки, устонька і под.
У тогочасній і навіть у післявоєнній прозі й драматургії помітною фігурою був В. Винниченко. Високий інтелектуалізм, поєднаний з абсолютним мовним реалізмом, - ось головна особливість мовного матеріалу цього автора. З одного боку, він розбудовує виражальні можливості української літературної мови, продовжуючи творчі традиції І. Франка, М. Коцюбинського, Лесі Українки, І. Тобілевича й інших творців найголовнішого інтелектуального знаряддя нації, з другого - не боїться нелітературного слова, не сахається ні російщини, ні просторіччя, ні жаргону. У нього народ висловлюється так, як він говорить насправді. Бо є різниця між тим, як слово має звучати, і тим, як воно прижилося у різних верствах населення. Перше завдання - розбудова літературної мови - творчо-просвітницьке, друге - видати на світ Божий усе, що письменникові відомо, - чисто художнє.
Отож, розгляньмо спершу внесок В. Винниченка в нормалізацію української літературної мови. Письменник широко використовує вже досить вироблену на той час абстрактну й термінологічну лексику, переважно стосовну почуттєвої сфери: бажання, біль, злість, роздратовання, заздрість, горе, істина, ненависть, легковажність, почування, напруженість, непорозуміння, обман, обставини, хитрощі та ін. Як свідчать приклади, найпопулярнішими суфіксами абстрактних іменників є -ість/-исть, -ння, -ття, -ини, -ощі, а також нульовий (пор. біль, горе, розмова, суть, сором, туга, сум, огида) і под. Звичайно, використовувались ті варіанти суфіксів, які були прийняті на Східній Україні. У львівських виданнях творів В. Винниченка суфіксові -ття часто відповідає -тє, а суфіксові -ння - -ннє і -нє: забитє, електризуванє, мовчаннє, брякотіннє, шапотінє ("Боротьба", львівське видання 1903 р.). Джерелом поповнення абстрактної лексики служать також інші мови, звідки невпинним потоком вливаються слова типу інтуїція, сюрприз, апатія, скандал, лібералізм, демонстрація та ін. "Згущення" абстрактної лексики в психологічних повістях і оповіданнях В. Винниченка, наприклад, в "Історії Якимового будинку", надзвичайно високе. Порівняймо: "Разом з сміливістю, одважністю, силою волі, у неї ще стільки дитячої ніжности, безпорадности, шо зворушує аж до сліз". В непоодиноких випадках нагромадження абстрактної лексики підпорядковане певному творчому задумові - викриттю політичного верхоглядства певних кіл інтелігенції, наприклад: "Яким трохи помовчав і почав виясняти, що він думає. Але це було все те саме: свобода, рівність, незалежність женщини, вільна праця, будівництво і т. д." ("Історія..."); "Годі з нас крикливих обіцянок, "творчих процесів", ідеалів, непевності й обманів" ("Таємність").
Звичайно, велика увага письменника до абстрактної лексики - це не просто прагнення всебічно розбудувати лексику української літературної мови. Проглядає тут і суто творча підоснова: глибокий психологізм, притаманний переважній більшості його творів. В. Винниченко не належав до письменників-побутовістів, тому ні місто, ні село з їх одвічними аксесуарами не дуже займають його увагу. Головне для нього - людина з її духовним світом, мотивація її поведінки, а також невмотивованість багатьох її вчинків. І все ж реалії тогочасного життя хоч-не-хоч потрапляють на сторінки його творів. Це й назви різного типу владних структур, елементів системи управління (волость, сход, староста, соцький, писар, земство, казна - "Салдатики"), і слова позначення різних форм творчої діяльності (Він [Сидор Іванович] пише вірші, драми, повісті, оповідання, наукові статті, романси, популярні брошури, псалми, байки, оди, афоризми - "Історія..."), і назви деталейінтер'єру приміщення інтелігентної сім'ї (бокальчик, шезльонг, гравюри, преспап'є, портьєри - "Історія...").
Велика заслуга письменника перед літературною мовою в тому, що він широко користується усталеними зворотами, які втратили образний зміст і служать своєрідними кліше для передачі певного типу взаємовідносин між людьми, виступають варіантами тверджень і заперечень, передають певний психологічний стан і под. Ось деякі з них: розходились в поглядах, пускається на хитрощі, вся штука в тому, нічого не матимеш проти, не надаю цьому великої ваги, не в тому річ, не дивлячись на те, не було сумніву, скористувати ситуацією, затоптати в багно, кинулась в плач ("Історія..."). Кожна з таких сполук має однослівні семантичні відповідники (затоптати в багно - зганьбити, кинулась в плач - заплакала і под.), але наскільки їх присутність збагачує літературну мову, робить її гнучкішою, а думку виразнішою.
Кожен період історії певного народу, особливо якщо він бурхливий, позначений соціальним напруженням, характеризує певна лексика. Насамперед це найпоширеніші слова, слова, які в усіх "на вустах". Один з героїв оповідання В. Винниченка "Уміркований" і "щирий" в листі до своєї дружини пише:
Loading...

 
 

Цікаве