WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Українська мова на зламі віків (кінець XIX — початок XX ст.) (пошукова робота) - Реферат

Українська мова на зламі віків (кінець XIX — початок XX ст.) (пошукова робота) - Реферат

й перекладі, частіше ж - тільки в оригіналі, напр.: Dulce ot decorum pro patria mori (Солодко і гарно вмерти за отчизну); captando auram popularem; quantum satis; homo homini res sacra (ХТУ). Є. Тимченко наводить усталені в європейській літературі класичні звороти типу embarras de richesse (клопіт з багатства). В. Чапленко підкреслює, що це надавало молодій літературній мові особливої поважності, піднімало її авторитет 1. Донцов більше користується усталеними в той час у європейських мовах виразами лозунгового характеру типу "ніби воюючи за "the rights of the smaller nationalities of Europe" (Дон.).
Серед граматичних рис треба відзначити прихильність публіцистів до активних дієприкметників теперішнього часу як східнослов'янського, так і церковнослов'янського походження, тобто і з суфіксом -ч- і з суфіксом -щ-: хотящих; панування деморалізує, вироджує самого пануючого (ХТУ). Донцов вважає за можливе - звичайно, під впливом російської мови - використовувати навіть пасивні дієприкметники теперішнього часу із суфіксом -м-: невилічимий. У багатьох виданих тими часами граматиках ці форми рекомендувалися як нормативні. В. Чапленко зауважував: "Дореволюційні граматики, перевидані 1917-1918 рр., всі дієприкметникові форми і зв'язані з ними пасивні конструкції беззастережно приймали. От ми маємо у П. Залозного - "Явтух, усіма любимий", "Хата, спалена громом"; у Г. Шерстюка - "думаючий", "зріючий", "цвівший", "караємий" 2.
1 Чапленко В. Названа праця. - С. 346.
2 Там же. - С. 328.
У виданнях НТШ використовувалась, звичайно, желехівка. Цю традицію М. Грушевський переніс і на Східну Україну. У книжці "Виїмки з жерел до істориї України-Руси" 1 він уживає літеру ї на місці колишніх Ђ та е в новозакритому складі (по цїлім королївстві, бесїда); складові частини прислівників, часток, сполучників пише окремо одну від одної (себ то, на ново, як що) і навпаки, частку ж пише разом із попереднім словом (колиж), постфікс ся пише окремо від дієслова, а його фонетичний варіант -сь - разом із ним (здаєть ся, бавити ся, але не квапивсь, готуватись); апостроф у цьому письмі не вживається (імя, відїзд), хоч інколи його функції виконує ь (побьють); афікси -му, -меш та ін. у складному майбутньому часі пишуться здебільшого окремо від дієслова (цїнувати мем, уважати меш), але можливі й нероздільні написання (робитиме); майже регулярно за допомогою ь підкреслюється пом'якшуваність приголосних /н/ та /с/ перед наступним м'яким приголосним та /ш/ (меньших, иньша, досьвід, сьвідомий).
1 Див.: Вісник АН України. - 1992. - № 9. - С. 62-81.
Усі віддієслівні іменники середнього роду з абстрактним значенням мають у називному відмінку однини флексію -є; при цьому попередній м'який приголосний здебільшого - за галицькою вимовою - не подовжується (знанє, вигнанє, обробленє, пророкованє), хоч може відповідно до поліської вимови подовжуватись, що засвідчують його ж праці "Про українську мову і українську школу" (1912), "Українська література" (Т. 1, 1910) та ін. (пор. судя, сталітє, але шириннє).
Публіцистичні твори апелювали не тільки до розуму, а й до почуттів потенційного читача. Тому об'єктивний виклад супроводжувався непрямими порівняннями, метафорами. У Донцова вони лаконічні, традиційні, у Грушевського - майже завжди оригінальні й досить розгорнуті, напр.: "...Сходячу на політичному небі Європи звізду Прусію; Минувшина України була затоптана в болото; смітник світової історії" (Дон.); "В просторій хаті широкої автономії України; а коли буде утворена ся економічна база, можна буде дати більше уваги й культурі краси - щоб вона була окрасою організованого добробуту, а не світила яскравою латкою на убогих лахманах талановитого безштанька"; "після проголошення самостійності ніхто вже не може ховатися в хащі нейтралітету" (ХТУ).
До засобів мовної виразності можна віднести й збереження ритміки й структури староукраїнських і староросійських текстів, які майстерно передає М. Грушевський у перекладі, напр.: 17 дня січня прислав гетьман Богдан Хмельницький до Василя Василевича Бутурліна і товаришів полковника Павла Тетерю - щоб йому, гетьманові, з ними побачитись, а грамоти при тім не передавати і промови ніякої не говорити; які незносні біди прийняли єсьмо; ближніх людей до нас з царською ласкою своєю прислати зволив; ...Аби його царське величество пожалував їх тим (дав їм те), про що битимуть чолом (проситимуть) посланники їх, а вони його царському величеству служитимуть во віки... (ХТУ).
Отже, магістральний шлях розвитку мови й стилю гуманітарної науки і публіцистики, які позначені на початку XX ст. великим поступом, збагатили українську мову всім необхідним для дальшого прогресу.
Українська публіцистика була невіддільна від художньої літератури. Хоч би як було, а саме красне письменство було законодавцем у розвиткові всіх стилів літературної мови.
Талановитим автором художніх творів ("Соняшний промінь", "На розпутті", "Під тихими вербами", "Ясні зорі", "Серед бурі" та ін.), збирачем і охоронцем українського слова був Б. Грінченко. У своїй художній мові письменник був типовим представником степової України. Він не визнавав приставного /н/ у займенниках, що починалися з /j/ (в їй, хоч у неї), дієслова другої дієвідміни в третій особі однини теперішнього часу уживав без закінчення -ть (виходе, виносе), не відбивав властивого більшості говорів української мови чергування /д/, /т/ відповідно з /дж/, /ч/ (засвітю), префіксові й прийменникові од віддавав перевагу перед від (од учителів, але відразу), форми вищого ступеня прикметників утворював за допомогою суфікса -іщ- (цікавіщий) і под.
В оповіданнях і повістях із селянського життя Б. Грінченко використав усі можливі різновиди мови селян: поважний (мова старого Сиваша з повісті "Під тихими вербами"), гумористичний (в оповіданні "Сам собі пан"), жіночий, відомий з часів Квітки-Основ'яненката Марка Вовчка, дитячий з використанням "дитячої" мови 1.
1 Докладніше див. про це: Чапленко В. Названа праця. - С. 169-171.
У творах про міське, інтелігентське життя ("Сонячний промінь", "На розпутті") мова письменника дещо змінюється: у ній з'являється чимало запозичених слів, зокрема й тих, що приходили на Схід із мови Західної України (повітря, життєпис, зацікавлювати і под.).
Чимало уваги приділяв Б. Грінченко перекладам з інших мов: російської (М. Костомаров), німецької (Гауптман, Зудерман).
Найбільшою заслугою Б. Грінченка перед українською культурою є, безперечно, "Словарь української мови", який без цього справжнього подвижника, мабуть би, ніколи не побачив світу або ж був би виданий далеким від досконалості. Сам упорядник у передмові до словника скромно зауважував: "...Ми не вважаємопропонований словник ні таким, що вичерпує багатства української мови, ні доведеним до такого ступеня досконалості, яка могла б задовольняти принаймні нас самих, і знаходимо собі виправдання лише в тому, що обмеженість часу, протягом якого треба було виконати всю роботу, була в цьому разі перешкодою, якої не могла збороти крайня напруга сил працівника. Ми вважаємо свою працю першим щаблем на шляху створення наукового українського словника, і усвідомлюючи
Loading...

 
 

Цікаве