WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Українська мова у часи української державності і бездержав’я (пошукова робота) - Реферат

Українська мова у часи української державності і бездержав’я (пошукова робота) - Реферат

стигма Безвольної й самітної землі - "Будівлі"), шарлат (Одягнені в шарлат,
Тоді здвигав свої дзвіниці злотокуті, Мов пишні бунчуки бундючний гетьманат - "Будівлі"), торжище (До їхніх торжищ, пристаней та брам Зі всіх країв купці привозять крам - "Данило Галицький"), персть (Згоріла персть, пробиті віадуки, Зубці руїни, кіптява пожеж - "Роки"), поєдинчий (Де кожен сам, самітній, поєдинчий, - стрибне в ревіння, в хаос, в хлань - "Політ крізь бурю") та ін.
На відміну від П. Тичини та навіть і М. Рильського, М. Бажан рідко вдавався до творення неологізмів. Коли вони в нього й трапляються, то їхня структура настільки прозора, що вони зрозумілі й поза контекстом. Це слова типу врозпаш (пор.: вроздріб, врозбрід, врозтіч, врозтяж), горещі (пор.: радощі, любощі), зречевлювати (увійшло в літературну мову поряд із поширенішим уречевлювати), зубрій (пор.: орлій, левій), кругойдучість (пор.: кругойдучий, кругозір), мідноллятий, нездвижний, прямокуття і под.
Повернімося ще до Бажанового ритму. Карбованість його поетичного рядка підкреслюється нагромадженням називних і простих поширених речень:
Тривожних коней храп. Людей тяжкі колони.
Снарядні ящики. Бляшанки бомб. Харчі ("Батьки й сини");
Земля диміла. Починалось літо.
Був день грози. Був сорок другий рік ("Сталінградський зошит"). Суворий карбований ритм супроводжує лунка алітерація: у віршах і поемах М. Бажана частіше, ніж у поезіях інших його сучасників, звучить розкотисте /р/: "А в небі раною горів Червоний карб пожеж" ("Колискова"); "Багрові, як в кузні, жахтять вечори, Пурпурні, як присок, ряхтять реп'яхи" ("Уманські спогади"). Удається поет і до слів-паронімів, які додають до звукопису ще й приховане зіставлення:
Пора пожарів. Пора покари
віщує спалах
гуде на сполох ("Уманські спогади").
Порівняймо ще: "Плющать удари. Плещуть пожари" ("Нічні концерти"), "Цей струм прелюду жданий і жаданий" ("Уманські спогади") та ін. Навіть не звук, а форма літери може бути використана з художньою метою. Недалекого, босякуватого командира з розформованого полку часів громадянської війни, впевненого в собі, одягненого з претензією на моду, поет порівнює з літерою ф. А далі підбираються для характеристики цієї людини відповідні слова, що містять у собі звук, а відповідно й літеру ф:
Розпишавсь він фанфароном,
Розфуфиривсь фертом-фатом,
Всіх фартових франтів шеф ("Уманські спогади").
Широкий кругозір, енциклопедична освіченість, загострено чуйне сприйняття світу, свіжість думки у всі роки творчості М. Бажана йшли поруч із його поетичним баченням, шанобою до слова, умінням улити новий зміст у старі слова і знайти нове слово для сформованого змісту.
До "Гарту" якийсь час входив Володимир Сосюра. Він відомий насамперед як тонкий лірик. Навіть його епічні твори, як наприклад "Червона зима", "1871 рік", "Осінні зорі", "Оксана" та інші, пройняті ліризмом. Василь Гришко написав про поета статтю з характерною назвою "Серце "другого Володьки" і заборонена любов" 1.
1 Гришко В. Серце "другого Володьки" і заборонена любов // Українське слово. - К., 1994. - Ч. 2. - С. 197.
Про що йдеться? Про те, про що писав сам В. Сосюра:
...Рвали душу мою
два Володьки в бою,
і обидва, як я, кароокі,
і в обох ще незнаний, невиданий хист.
Рвали душу мою -
комунар
і
націоналіст ("Два Володьки").
Так, хоч В. Сосюра й був у петлюрівському війську, а потім перейшов на бік червоних, хоч і називав він себе "Я - Комуни великий електрон" ("У місті"), прославляв могутню волю ВКП, Леніна, хоч і твердив "Зброя нам - ленінізм, і Комуна мета" ("Україно моя"), але серцем горнувся до вишневої, червінькової України:
Україно, моя сторона! Україно, моя сторона,
Краю мій і сподівань, і мрій! ("Україно моя").
Була ще одна роздвоєність у психології поета: він нібито не визнавав політичної відстороненості поета, та разом з тим був закоханий у справжню поезію. У вірші "Неокласикам" він писав:
Що ж... марте про Париж і Грецію вивчайте,
дивіться на життя крізь килим і трюмо
та рибочку ловіть... Але назавжди знайте,
що потягти назад себе ми не дамо.
Так, спокійна золота осінь із її класичним спокоєм прийде до нього аж після Другої світової війни і зблизить його з неокласиком М. Рильським. На початку ж 20-х років він не цурався модерністських прийомів на зразок:
Мишенята сині на паркані,
то проміння одгадай чиє?...?
на траві дві тіні простяглися п'яні,
обнялися тіні...
Місяць
нижче
нахилився,
воду
п'
є
: ("У плащі").
Як і неокласики, він звертається до відомих у світовій літературі й історії імен: Дантон, Кампанелла, Рабіндранат Тагор, Дездемона, /кар, Еол, Клеопатра, Фламаріон, Діоген...
Для В. Сосюри не було заборонених тем. Перший голод 1921-1923 рр., спровокований більшовиками, він не замовчував:
А дома на печі - худа, голодна мати,
й здихає за селом наш тихий кінь гнідий ("Сніг");
Сестриця з братом
під вікном ходять... і на заводі
убило милу... ("Ґерґоче місто");
Під його [Леніна. - В.Р.] портретом
навколішках хлопчик стоїть,
простяг крізь одежу обдерту
до нього він руки свої ("Сон").
Поет не цурається міста, але залюблений він все ж у сільські пейзажі, запахи, шуми, напр.: "Розливається кров і по жилах тече, ніби пахне вона лободою" ("Так ніхто не кохав..."); "Місяць у полі бродить, в трави лице вмочив" ("Темні заплакані вулиці..."); "Але серце у мене козаче, - і нагадує кожна корова те село, де я вперше побачив горобця і зорю малинову" ("Не зустрінусь у полі..."); "Росяна калино, лопухи мої" ("Я на рани...") і под.
Поезія В. Сосюри не багата на епітети, проте всі вони оригінальні: синьоокий степ, жирні очі, золотий самогон, кароокий сум, день золоторунний, стомлені долоні землі, нічка розпатлана і под. Зате метафори в його віршах панують. Значна частина їх - антропоморфні: скиглить ніч, торохтить по бруку день, у колисці вій гойдався молодик, димарів сигари до неба простягли розтулені вуста, на хмарних рушниках зоря квітки виводить, рипнула дверима осінь, вітер на сопілку грає, у вітру розмотались обмотки, переставвовтузитись і плакать на снігу розстріляний мороз, розридались огні на попелі, багряний вечір плакав в травах, б'є осінь в бубон золотий холодними вітрами та ін.
Коли йдеться про юне кохання, то, мабуть, не було іншого такого поета в Україні, який би висловив це почуття так сильно і щиро. При цьому відверта гіпербола не сприймається як перебільшення:
Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
і земля убирається зрання ("Так ніхто не кохав...").
Поет знаходить потрібні гнівні слова, щоб засдити зрадників України:
Руками власними тюрму
творили ми собі одвічну...
О, будьте прокляті, кому
назад повернуто обличчя ("Сад").
А скільки натхненних слів сказав він про нашу мову; яким болем відгукнулися вони в серцях зневажених українців:
Без мови рідної, юначе,
й народу нашого нема ("Юнакові").
Любіть Україну у сні й
Loading...

 
 

Цікаве