WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Українська мова у часи української державності і бездержав’я (пошукова робота) - Реферат

Українська мова у часи української державності і бездержав’я (пошукова робота) - Реферат

"Коли поодцвітали вишні (позривали ягоди), поналивались яблука. В яблуках мед, пасіка, бджоли, дід сивенький - смачно" ("Колонії, вілли"); "Історія браунінга така: ліс, дорога, втікачі, вороги і хати, і дерева, і всім байдуже, вже дихати не можна, горять груди і згорають-згорають... Постріл..." ("Редактор Карк"); "Гапка - це глухо. Ми її: товариш Жучок" ("Кіт у чоботях"). Окремі уривки складаються тільки з називання іменників та інтер'єктивів, напр.:
Плакати! Плакати! Плакати!
Гу-у! гу-у!
Бах! Бах!
Плакати! Плакати! Плакати!
Схід. Захід. Північ. Південь.
Росія. Україна. Сибір. Польща.
Туркестан. Грузія. Білорусія... ("Кіт у чоботях").
Оце вам і історія громадянської війни 1918-1920 рр. До інтер'єктивів письменник звертається дуже часто. Порівняймо ще: "Вечір. А потім ніч. - Мяу-у-у!" ("Свиня"); "На баню церкви злітались галки, тисячі галок! Кричали, падали, злітались. Здавалось, що тут недавно проїхав Чичиков.
- Чи-чи!
- Kpa! Kpa!" ("Сивий листопад").
М. Хвильовий не часто користується епітетами. Зате вони в нього завжди оригінальні і якісь тужаві: тугі зітхання, нагартована спека, згоріло-голубе небо і под. Зате метафора - його улюблений художній прийом. Він не дозволяє собі використовувати народні метафори або так звані "просвітянські". Його образи цілком оригінальні, часто несподівані, наприклад: "...Ставок думав золоту пісню" ("Колонії, вілли"); "Налетіла на вікно сіра хмара і стало волохато" ("Редактор Карк"); "Прямо - широка церква проколола хрестом мовчазне небо" ("Синій листопад"); "Недалеко й калюжа, а в калюжі вовтузиться сонце, як порося" ("Чумаківська комуна"); "А над містом мчиться, як революція, молода весна. Зазирає в обивательські вікна, показує язика й летить далі" ("Чумаківська комуна"); "Над санаторієм ішла глуха тиша" ("Повість про санаторійну зону"); "По травах нечутно свистіла коса світанку; Спалене сонце уже давно зарилось у далеких пісках" ("Вальдшнепи").
М. Хвильовий полюбляє парадокси - поєднувати непоєднуване (жевріло блакиттю; Приваблювала вона анарха не красою своєю, а саме некрасивістю, в якій була своєрідна краса - "Повість...").
Нарешті, хотілося б звернути увагу ще на один стильовий момент. Колись П. Тичина писав: Ставте діези в ключі! Саме такі діези в смислових ключах знаходимо у М. Хвильового. В повісті або як її називає автор - новелі "Іван Іванович", присвяченій осміюванню компартійного міщанства, таким діезом є слово мажор і похідні від нього (мажорне сонце; так мило сміється Фіалка і Май, що прямо - мажор; Вона, Галакта, мажорно думала про нове літо; змагатися можуть тільки здорові мажорні елементи нашого суспільства; мажорну новелу скінчено). У "Повісті про санаторійну зону" таких діезів два: крик санаторійного дурня - очевидно, натяк на невпорядкованість, глупоту життя, і далекий гавкіт собаки - надія на те, що десь далеко є інше життя. Але крик дурня не вщухає (За рікою кричав санаторійний дурень), а собачий гавкіт припиняється (3 конторського плацу доносилось виття собаки: то здихав лікарів сетер).
До "Вапліте" належав М. Куліш. Як писав Ю. Лавріненко, "Іван Тобілевич створив класичну драму народного театру, Леся Українка - класичну європеїзовану українську драму. Микола Куліш був творцем модерної драми українського революційного відродження" 1.
1 Лавріненко Ю. Микола Куліш // Українське слово. - К., 1994. - Ч. 1. - С. 623.
Мова М. Куліша - це цілий океан, особливо в таких гротескних драмах, як "Народний Малахій", "Мина Мазайло", у "Патетичній сонаті". Ясно, що в нього, як і в Хвильового, уживається притаманна цій епосі лексика (комсомольські збори, комсомолець, комуніст, радянський), не уникає він і росіянізмів як одної з ознак тодішньої Східної України (проізношеніє, безобразіє, етого не может быть). Фразеологія у нього лаконічна, але виразна: пішов на вивідки, тільки ти мовчок, ти його одним махом закохаєш. Мимохідь М. Куліш пропагує красу української мови:
"Мокій: - Або кажуть - думка бринить. Це треба так розуміти: тільки-тільки береться, вона ще неясна - бринить;
Рина: Ти знаєш як по-українському кажуть: ночью при звьоздах не спітся?
- Ну?
- Зорію. Правда, прекрасно звучит? ("Мина Мазайло").
До "Вапліте" належав М. Бажан, а формально й П. Тичина. Як неокласик М. Рильський, так і ваплітяни П. Тичина й М. Бажан пережили страшні 30-ті роки, Другу світову війну і продовжили свою творчість і вдосконалення української літературної мови у повоєнний час.
Як виміряти значення творчості М. Бажана для розвитку української мови? Для відомих поетів звичні методи літературно-мовної оцінки непридатні. І все ж спробуймо відповісти на одне з найскладніших питань: чому поезія М. Бажана виділяється з-поміж віршів таких його високообдарованих сучасників і соратників, як П. Тичина, М. Рильський, В. Сосюра? Творчість кожного з цієї великої четвірки, яка пліч-о-пліч пройшла всі етапи української підрадянської літератури, по-своєму неповторна. Завдяки літературно-художній діяльності цих майстрів, її громадській спрямованості, завдяки вихованим з допомогою цих корифеїв новим когортам українських поетів, прозаїків і драматургів, завдяки їх постійному втручанню в літературно-мовні процеси українська література постала перед світом як оригінальна громадсько-естетична цінність, а українська літературна мова як досконале знаряддя для втілення художніх задумів.
Творчий почерк М. Бажана пізнається одразу. Кожен його твір позначений глибиною філософського узагальнення суспільних явищ, виразністю образів і своєрідним ритмом, що є організаційним началом мовного матеріалу.
Ритм невіддільний від віршового розміру. М. Бажан в епічних творах віддає перевагу ямбу, в лірико-філософських нерідко звертається до амфібрахія. Разом з тим і ямб і амфібрахій у цього поета мають свої специфічні ознаки. У кожному рядку чотиристопного ямба він, як правило, лишає ненаголошені "просвіти". Залежно від поставленої мети ці "просвіти" можуть займати постійне місце в рядку, утворюючи своєрідну цезуру у всій строфі, або ж рухатися в строфі від кінця першого рядка до початку останнього чи навпаки - від початку першого рядка до середини чи кінця останнього.
Порівняймо:
Колонки електричних гроз
В дротах прогримотіли.
І лопає тривалий трос
Як лопаються жили ("Будівлі").
І той акант - не лавр на голові державця
І брами щедрої ніхто не розчиняв,
Щоб бранців пропустить
з подоланих держав,
Бо шлях звитяг крізь браму
не прослався ("Будівлі").
О безконечні дні в нетопленій хатині,
Картоплі мерзла слизь, крутий землистий хліб,
Розквітла по кутках на вибіленій глині
Зелена, мокра цвіль і рудуватий гриб! ("Батьки й сини").
Користуючись амфібрахієм, М. Бажан додає інколи до однієї із стоп ще по два ненаголошені склади, навмисне порушуючи ритм. Для чого це робиться? Для того, щоб підкреслити певне відхилення від норми в описуваній ситуації. Чи не нагадує рух самописця кардіологічного апарату ритм, що супроводжує нічні роздуми старого майстра:
Зигзаги свистків паровозних,
залізні розгони дороги,
і буферів
Loading...

 
 

Цікаве