WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Українська мова у часи української державності і бездержав’я (пошукова робота) - Реферат

Українська мова у часи української державності і бездержав’я (пошукова робота) - Реферат

вогнем..."); "Моя душа, немов тополя, Зазеленіла на снігу" ("Дзвенить у зорях..."); "Об'їдають коні чалі Місяць, наче сніп вівса" ("Мріє, наче сніг..."); "Море вранці шелестіло, Тліло, як осінній ліс" ("Море з моря..."); "І серце, як зорю, ношу в долонях слів" ("Моє дівча...") та ін.
Час від часу в авторській мові звучать фольклорні мотиви: "Що в лузі, та ще й при березі, Вдихнула ти в мене світ" ("Стерня, наче сніг...").
Д. Павличко пише чистою літературною мовою. Проте, як і інші поети доби, не відмовляється інколи від діалектизмів. Це, звичайно, слова з підкарпатських говірок: невіста "жінка", клювок "дзьоб", мовчкома "мовчки", карук "столярний клей", трина "сінна потерть", "тирса від пиляного дерева" та ін. Не цурається він і церковнослов'янізмів: возрадуйся, сокруши, сотворив та ін.
Про мову прози писати і легше, і важче. Легше тому, що тут іносистемні вкраплення, як правило, можливі тільки в мовленні персонажів. Скажімо, церковнослов'янські слова виступають, як правило, у мові служителів культу. Важче, бо в прозі інші, складніші принципи побудови образної системи.
Нелегка доля привела в українську літературу Григора Тютюнника: був він і в ПТУ, і в армії на Далекому Сході, і обточував колеса на Донбасі, але прочитав словник за редакцією Б. Грінченка і повернувся обличчям до української мови. Після такого непростого життєвого шляху він умів нею користуватися досконало. Народна мова представлена у нього у всьому її розмовному різноманітті: тут і зменшені форми (письомце), і збірні поняття (парубота), і назви осіб за способом поведінки (виступайло - на зборах,), і прислівники (бокаса, навзаплюшки); але найколоритнішими є народнорозмовні синоніми до таких народних, але емоційно нейтральних слів. Це рвицькати "смикати", винашуватись "задаватися", розпринджено "роздратовано", розджохкувати "роздражнювати", одпалити "щось смішне сказати", вкоськувати, "вгамовувати", пртучикувати "заспокоювати" та ін. Трапляються тут і екзотизми типу скракля "частина плуга або ткацького верстата", наврипитись "надокучливо домагатися", кімля "верша" і под. Оповідання позначені народною образністю ("Повиходили заміж, обквітчалися дітьми" - "Оддавали Катрю"), сучасною фразеологією ("Дають - бери, б'ють - тікай" - "Дядько Никін"; "Ну як скаже - то як у попіл торохне" - "Оддавали Катрю"; "Що вона машина - на дурику дісталася?" - "Син приїхав"; "Поки в неї є і переє" - "Бовкун").
Розмовного колориту надають мові оповідань скорочені слова - або з опущеним кінцем (" - Ідуть тато! Чуєте, ма?" - "У Кравчини обідають"; " - Ти ди, яким козиром став" - "Син приїхав"; " - Гирунчика отого не хо малювати" - "Дивак"), або з пропущеним середнім складом ("- Слот, якось одбудемо" - "Оддавали Катрю"; " - Жде, мать, не діждеться" - "Бовкун"). Уживаються дитячі примовки: "...А заодно ще й приказую, щоб вода з вух вилилася: "Коту, коту, вилий воду - чи на дощ, чи на грім, чи на блискавку" ("Обнова"). Діти до батьків звертаються на "ви" і навіть, говорячи про них, уживають форми множини: "Тато такий борщ їдять" ("У Кравчини обідають").
Дія оповідань Г. Тютюнника відбувається на Донбасі. Природно, що в мові його героїв уживається немало росіянізмів. Ось дядько, збираючись торгувати м'ясом "вєжліво", перепитує: "Скоко?, Іщо?, Хватіть" ("Дядько Никін"). А ось міський синок приїхав до батька в село на гостину: "Папа, как у вас тепер навпростец ходят до лавки?" ("Син приїхав"). Частіше ж росіянізми - це окремі слова, що вплітаються в український текст: полєзний, откровенно, "зажигання" і под. Є й приклади макаронічої мови, як у цій пісні:
Бела кофта, чорний бантик,
Ох, зачем розв'язував?
Я любила тібя тайно,
Ох, зачем розказував ("Обнова").
Євген Гуцало городній пейзаж писав не без впливу "Зачарованої Десни" О. Довженка: "Гарбузи в'ються поміж картоплею, спинаються на вишні, перелазять через тин, вони, прикріпившись чіпкими своїми вусиками, просочуються, пробиваютьсяскрізь, де тільки можуть знайти краплину сонця. Завойований простір відзначають високим зірчастим цвітом, цілими вогняними сузір'ями, які палахкотять поміж кущами картоплі, які завзято здираються на тини, на кущі, які перелазять через рови, з наївною безтурботністю вискакують на вигін, на стежку, на дорогу, розцвітають і там, нашорошуючи навсібіч свої чутливі струни-вусики..." ("Запах кропу"). Проте більший вплив на нього мав М. Стельмах: пейзаж у нього неекономний. У ньому забагато епітетів: "...Дощі вже не солодкі, не шовкові, не по-дівочому м'які, дощі стали студені" ("Весняна скрипочка згори"); для того, щоб змалювати вечірній пейзаж, подається повний драматизму малюнок: "...Вміти спалити свою картину і відкрити в спаленні той смисл, який воно може дати, почерпнути науку з цього - хіба це не вимагає від художника садистського натхнення! Зловтіха, дикий екстаз, хвороблива цікавість до того, як згоряє вечорова краса, народжуючи іншу красу цього ж таки вечора, - невже всі ці гріхи притаманні митцю і мають своє виправдання? ("Вечори"). Проте майстерно вплітає Є. Гуцало в пейзаж різноманітні запахи: "Згадую село, в якому ми тоді жили, і в моїй уяві постають літні вечори, і душу мою повиває елегія смеркання... Добре було сидіти на яблуні; внизу лежали зелені води городів, по них ясніли латки жита; соняшники повертались один до одного або ж зводили догори свої вогненні лиця, мовчали, немов заглибились у єство своє, немов хотіли осягнути таємницю буття; стебла тютюну пахли густо, а кріп - тонко і пряно; ластівки літали низько, наче хотіли пірнути в шумовиння рослин. Повітря тут, на яблуні, пахло листям і недоспілими плодами; над головою воно стояло чисте й незворушне, а там, у далечині, забарвлювалось у сиві тони, було достигле і наче аж густіше" ("У сяйві на обрії"). Залучення запахів у систему образів - порівняно нове явище в мові художньої літератури.
Ю. Мушкетик почав писати художні твори ще в студентські 50-ті роки. Перші його романи - історичні: "Семен Палій", "Яса". Згодом він перейшов на сучасну тематику. Філософське сприйняття світу як арени боротьби добра зі злом привело його в табір шістдесятників. Продовженням історичної белетристики є повість "Смерть Сократа". Автор дуже економний у мові. Його метафори лаконічні і стосовні переважно сфери почуттів: божевільна кіннота думок, чорним крилом впала на чоло стратегові 'важка задума, думка блукала в пітьмі, зерна твоїх слів проростуть на всіх ланах, нехай один розум не одягає кайдани на інший, плакала Тімасієва душа та ін. Широко залучається лексика грецького походження. Особливо це стосується назв осіб: стратег "воєначальник", архонт "вища службова особа", метек "чужоземець", гопліт "важкоозброєний піхотинець", ефеб "юнак вісімнадцяти років, який щойно закінчив школу", пельтаст "напівлегкий піхотинець, що мав на озброєнні круглий щит", геліаст "суддя". Є серед грецизмів і назви народів (лакедемоняни), арітектурних деталей (герма, портик, фронтон), одягу (гіматій), грошей (обол, талант), навчальних закладів (палестра, гімнасія), суден (трієра).
Історична проза Валерія Шевчука - нове явище в українській літературі. Це не реалістичний роман 3.
Loading...

 
 

Цікаве