WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Українська мова у часи української державності і бездержав’я (пошукова робота) - Реферат

Українська мова у часи української державності і бездержав’я (пошукова робота) - Реферат

просі, в ячмені, у всякому насінні на печі. І запах всякого насіння приємний. Приємно тягати копиці до стогу й ходити навколо стогів по насінню. Приємно, коли яблуко, про яке думали, що кисле, виявляється солодким"; "Перед сном мені так захотілося розвести левів і слонів, щоб було красиво скрізь і не зовсім спокійно". Оригінально використовується фольклор. Письменник звертається до колядок, але вплітає їх у текст так, ніби їх зміст звернутий до нього: "Ой чи ти не забув, як у війську був, як ми з тобою бились з ордою, та як же за нами турки влягали, ой, да не самі турки, пополам з татарами. Да догнали ж бо нас аж на тихий Дунай, до крутого берега, - святий вечір".
Повість-спомин майже не містить метафор. Проте дитяча уява не позбавлена гіпербол типу: Коли б його (Самійла. - В.Р.) пустити з косою просто, він обкосив би всю земну кулю. Пейзажі не квітчасті, але дуже яскраві: "А сад було як зацвіте весною! А що робилось на початку літа - огірки цвітуть, гарбузи цвітуть, картопля цвіте. Цвіте малина, смородина, тютюн, квасоля. А соняшника, а маку, буряків, лободи, укропу, моркви!"
Не обходить О. Довженко своєю увагою церковнослов'янізмів. Все ж таки це було те Боже слово, з яким звертався до селян священик і яке поступово проникало і в їхній лексикон. Ось піп їздить на Великдень поміж затопленими повінню хатами і виголошує: " - Воскресенія день, просвітимось людіє! Пасха Господня, пасха од смерті до жизні і од землі к небесі..." І в мові неграмотних мужиків час від часу виринають такі слова, як проїзростати, утруждати, рождатися, розсудительність, возсідати і навіть возгавкнути. Зрідка трапляються й локально обмежені слова, як ловкий "гарний" хлопчик, кутчани "мешканці кутка" і под.
Поряд з цими корифеями - О. Гончаром і О. Довженком - працювали над розвитком української літературної мови й інші письменники-прозаїки: М. Стельмах, Д. Бедзик, О. Ільченко, Г. Тютюнник (старший), О. Десняк, О. Донченко, С. Журахович, П. Загребельний, Я. Качура, О. Копиленко, В. Кучер, І. Ле (Мойся), В. Козаченко та інші, в Західній Україні - П. Козланюк, Я. Галан, О. Гаврилюк, С. Тудор, І. Вільде та ін. У більшості з них є цікаві мовні знахідки, що сприяли розвиткові літературної мови. Але інколи їм не вистачало мовно-естетичного чуття. Не завжди вони дослухалися до слушного зауваження О. Довженка про те, що письменник повинен бути не фотографом, а селекціонером, який формує сучасну літературну мову. М. Стельмах виявив себе майстром метафори, пор.: "На подвір'ї, пориваючись угору, непокоївся стіжок соломи" ("Дума про тебе"); "Усе було переговорено, перегарикано, перемелено на жорнах досади" (там же); "Дні стояли тепер в шелестах золота, у вибухах блакиті, в потоках музики і чорнобривців, а ночі народжували печаль перелітних птахів" (там же). М. Стельмах уміє вдало персоніфікувати метафору або зробити її постійною ознакою чогось. Так, наявність у Івана Соколенка - персонажа роману "Дума про тебе" - сіранодебержераківського носа, що нависає над товстими губами, підкреслюється однотипно побудованими метафорами: назбирує сум на товсті губи; насадив на виступець нижньої губи самовпевненість і под. І все ж стельмахівські метафори, трапляється, нівелюють героя, стиль його мислення й висловлення, оскільки за ними, всупереч художній настанові, виразно відчувається особа автора. Наприклад: "Дорога неслави каламутно тінявилась перед молодим, вибивала на померклім обличчі мідяки плям" ("Дума..."). Нанизування різноманітних, не об'єднаних спільною ідеєю метафор, особливо в пейзажних малюнках, не створює цілісної картини. Порівняймо: "На розгорнуту книгу снігів опустився вечір і місячний підсмуток. Дорога звісила колії вниз і впала в підсинений полумисок долини, на дно якої хтось висипав пригоршу хат" ("Дума...").
До улюблених прийомів М. Стельмаха належить також нанизування синонімів - окремих слів і словосполучень, нерідко фразеологізмів. Але й тут треба мати почуття міри, бо інакше художнє мовлення може перетворитися на синонімічно-фразеологічний словник, наприклад: "І в них теж чогось вискакували клепки, розсихались обручі, губились ключі від розуму, не варив баняк, у голові летіли джмелі, замість мізків росла капуста, не робило в черепку, не було лою під чуприною, розум якось втулявсь аж у п'яти і на в'язах стирчала капуста" ("Гуси-лебеді летять").
До нанизування синонімів удається також О. Ільченко в химерному романі "Козацькому роду нема переводу, або ж Козак Мамай і Чужа молодиця":
"Покличеш москаля з білорусом на допомогу, та вже з ними разом тих панів мостивих добрим гуртом будете так сильно лупцювати, так дуже духопелити...
- Гамселити, - підказав Покивай.
- Товкмачити, - підказали з юрби.
- Дубасити!
- Гріти! Періщити!
- Гатити!Молотити! Дубцювати!
- Хворостити! Хвоїти! Шпарити! Чухрати!
- Складати! Банити! Гилити! Голомшити! Кулачити! Маніжити! -Локшити! Потрошити!"
Оригінальний прийом зрощення двох семантично далеких фразеологізмів застосовує П. Загребельний у романі "Переходимо до любові": "Всі ці розмови в цеху з мене, як з гуся сьома вода на киселі; "Не будемо ділити шкуру невбитого ведмедя в мішку. Раз мене сюди призначили начальником, то я не допущу, щоб мене підвели з вогню прямо в полум'я під монастир". Надмірне нагромадження таких зрощень також переливається через край художності.
У прозі з її широким тематичними обріями і різноманітними мовностильовими напрямками умовно можна розрізнити зображально-описову та характеристичну функції літературної мови. Від часу розвитку реалізму в літературі ці функції завжди співіснували в художньому творі - в них виявлялася різниця між мовою автора і мовою персонажів. Обидві функції художньої мови виразно виявили себе і в 50-ті та 60-ті роки.
Індивідуалізована мова персонажів художнього твору завжди спирається на усно-розмовне мовлення. Талант прозаїка полягає в глибокому відчутті усних інтонацій незалежно від того, чи це мова оповідача, чи діалогічне мовлення людей різних соціальних прошарків. Усно-розмовне мовлення набуває різних форм у прозових творах залежно від епохи, країни, ідейно-художнього напрямку та індивідуальної манери письменника. Орієнтація прози на уснорозмовне джерело виявляється насамперед тоді, коли вводиться фігура оповідача. Прикладом такої оповіді, побудованої на традиціях класичної української літератури, може бути монолог "сільського балагура і політикана" (так його названо у творі) Кузька Сорокотяти з роману Г. Тютюнника "Вир":
" - Було нас у сім'ї четверо, старші ходили по наймах, а я при батьках перебував. Але коли трохи підріс, повела і мене мати між чужих людей. Пам'ятаю: вийшли ми з нею за село, вона плаче, я так собі, не плачу, тільки серденько в мене болить, як у молодесенького телятка-сосунчика, якого налигали й ведуть продавати на ярмарок... Сонце пече, дорога тверда, мов камінь, аж водянки на ногах набігають. Йшли два дні, в степу ночували, на третій день приходимо в хутір. Посеред хутора - дім під залізом, клуні, повітки, на воротях чирва вирізана. "Оце, - каже мати, - тут твій хазяїн живе". Зайшли у двір. Собаки на цепах так і рвуться
Loading...

 
 

Цікаве