WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Українська мова як інструмент реанімації національної свідомості (пошукова робота) - Реферат

Українська мова як інструмент реанімації національної свідомості (пошукова робота) - Реферат

бито; Голодний Клим озвавсь з баса: "Найлучча птиця - ковбаса!" і под.
Найактивнішою групою Харківської школи романтиків були А. Метлинський (Могила), О. Шпигоцький, М. Костомаров (Галка), О. Корсун, М. Петренко. В поезіях Метлинського відчувається лірична туга за тим, що "наша мова конає". А він же був професором Харківського, а згодом Київського університетів. Отже, це не просто емоційний сплеск, а спостереження серйозного науковця. Згодом Метлинський проголошує право української мови на рівний розвиток з мовами інших слов'янських народів. Він славить її в таких словах:
Рідна мова, рідна мова!
Мов завмер без тебе я!
Тільки вчую: рідне слово
Обізвалось, мов сім'я... (АМІГ, 122).
Залежність поетики Метлинського від мови фольклору дуже відчутна, особливо в римуванні: у нього переважає дієслівна рима - іде - гуде, конає - завмирає, ходитиме - палитиме і под.
М. Костомаров відстоював життєздатність української мови. Зокрема, він писав: "Мова, яку звуть звичайно малоросійською і якою говорять в південно-західних губерніях Росії і в Галицькому королівстві, не є наріччям мови російської... Вона існувала здавна і тепер існує як наріччя слов'янського кореня, що займає за своєю граматичною і лексичною будовою середину між східними і західними наріччями величезного слов'янського племені, наріччя правильне, багате, гармонійне і здатне до розвитку літературної освіченості" 1.
1 Костомаров М.І. Обзор сочинений, писанных на малороссийском языке //
Науково-публіцистичні і полемічні писання Костомарова. - С. 41.
Разом з тим він бачить, що вона, осміювана й переслідувана, позбавлена права ввійти в сім'ю освічених народів:
Ох, тим молодий співець не співає,
що рідна мова, як свічка, сконає!.. (АМІГ, 158).
Характерними ознаками мови поетів-романтиків є, по-перше, звернення до козацької доби як до певного символу існування українського народу, по-друге - тверда віра у відродження української нації. Отже, з одного боку, бандура, козак-співака, а люду погибшого слава колишня у пам'яті тмиться (Мог.), а з другого - І як сонце із-під хмари - Рідне слово ізійшло (Мог.).
Мова поетів-романтиків насичена історичною лексикою. Тут військові козацькі звання (козак, сотник, гетьман - Мог.), назви зброї та оборонних засобів (бійниця, гармата, кулі, ручниця, самопали, стріли, шаблюка - Мог.), одягу (кармазинові жупани, гаптовані сап 'яни, пояси шалеві, басани зелені, адамашки і атласи, Оксамити, блаватаси - Гал.), і ймовірні неприятелі (лях, орда, татарин), і наслідки військової боротьби (кості по степах, могила, поминальная пісня). У М. Костомарова історична лексика сягає старокиївських часів (бояри, град, дружина, знаменіє, коромола, половчин, пороки, на поток). Є тут і відлуння "Слова о полку Ігоревім": Боян стародавній, Даждбожий внук, напитись шоломом Дону.
Непересічна заслуга романтиків у становленні абстрактної лексики як однієї з важливих складових літературної мови. Вони її не творили, а брали з народної мови, але вводили в свої твори щедріше, ніж це дозволяла безіменна фольклорна поезія: веселість, віра, воля, доля, думка, горе, жаль, жарти, життя, звичай, істина, кара, лихо, любов, милость, наука, недоля, ненависть, печаль, плач, помста, порок, радість, ревнощі, розум, свобода, святиня, слава, сподівання, темнота, туга, утіха, хитрощі, чвари, щастя і под.
Безперечно фольклорною ознакою є здвоєні слова. Серед них переважають іменники, але є й дієслова та прислівники. Здвоєні слова-це переважно іменники з прикладкою, що виконує означальну функцію (вороги-гадюки, травиця-зелениця - Мог.; панич-неборак, дівка-сиротина - Гал.); проте є чимало таких іменників, що передають близькі за змістом поняття (Дніпр-вода, в степу-полі, степ-земля, з силою-раттю, рожа-квіт, щастя-доля - Мог.; пуща-чагар, степ-долина, мати-неня, голубонька-горлиця, по балках-тернах, роду-племені, отця-неньку, мед-вино, час-година, шуря-буря, дуб-дубок, душка-душа - Гал.). Здвоєні дієслова - це зведені воєдино синоніми (казав-завіщав, ростуть-цвітуть - Мог.; сохне-в'яне - Гал.); те саме стосується і прислівників (тяжко-важко - Мог.; сумно-жалібно - Гал.).
Романтичній поезії, як і фольклорові, притаманні увага до здрібнілої лексики. Це переважно іменники (вітрець, дібровонька, діточки, зозуленька - Мог.; вишеньки, вітронько, дитятко, дівчинонька, квіточка, коненько - Гал.), прикметники (пустісінький - Мог.; золотенький, зелененька, маленький, вірненький - Гал.), прислівники (нікогісінько, веселенько, жалібненько - Мог.), дієслова (питки, їстки - Гал.); та чи не найчастіше трапляються сполучення іменника з прикметником - обидва в здрібніло-пестливих формах: громадонька веселенька, садочки зелененькі - Мог.; молоденький козаченько, дітки маленькі, сивенькі голуб'ятка, вітрець студененький - Гал. Вражає різноманітність пестливих слів, нагромадження різних словотвірних моделей, напр.: Ой вербице зеленая, Вербонько моя (АМІГ, 307).
Увібрала в себе романтична поезія і фольклорні постійні епітети: на воронім коню, козак чорнобривий, тихий Дунай, річка невеличка, вороненький коник (Мог.); сира могила, місяць блідний, темна діброва, яснеє сонце, небо високе, земля широка, море глибоке, козак молоденький (Гал.) та ін. Метафора в цих творах суто романтична. До її складу входять такі слова, як вітер, ворон, зоря, кохання, місяць, могила і под. Напр.: Його бандура, схоче він, завиє, його бандура й вороном закряче (АМІГ, 35); Колись, мій синку, ми тії могили Трупом та трупом начиняли (39); Уже вечірньої зорі Погасло світло, з-за гори Встав місяць повновидий (294) і под.
У поетів-романтиків була тенденція до нормалізації мови української літератури. Спеціально уникаю тут терміна "літературна мова", бо про неї можна говорити тільки після творчості Т. Шевченка. Зразком чистоти мови був, звичайно, фольклор. І поети романтики, як і безіменні творці фольклору, намагалися уникати вузько локальних слів. Та стежити за цим було дуже важко, тому локалізми, звичайно, з'являлися. Це, скажімо, у І. Галки рябець "шуліка", увійнятися "вгамуватися", ізгарб "сніговиця", "хуртовина", меріти "мріти", оцваньок "пеньок", музувіри "турки", плавочки "качки", утворний "стрункий", "гарний" та ін. У галузі морфології А. Могила навіть допускає стилізацію підособливості західноукраїнської народ. ної мови. Так, у вірші "Думка червонорусця" знаходимо: Край в цю пору згадує мі ся частенько; Хто тя, краю милий, хто по волі кине? Хто к ті із чужини, краю, не полине (АМІГ, 56).
Романтична традиція позначилася й на мові творів В. Забіли. Як і в решти романтиків, у нього стогне пугач, гуде вітер вельми в полі і т. ін. Він часто використовує народно-пісенні порівняння, соковиті епітети. Та разом з тим деякі твори В. Забіли (як, до речі, й П. Білецького-Носенка, С. Писаревського) позначені стилем бурлеску, що є даниною так званій "котляревщині".
Основні постулати романтизму поділяли й члени "Руської трійці" - західноукраїнського відгалуження спільноукраїнської літературної течії. Але якщо харківська школа романтиків виявляла себе переважно в творенні літературної мови, то М. Шашкевич,
Loading...

 
 

Цікаве