WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Українська мова як інструмент реанімації національної свідомості (пошукова робота) - Реферат

Українська мова як інструмент реанімації національної свідомості (пошукова робота) - Реферат

("Добре роби - добре й буде"); "От істинно отець ік своїм дітям! І хіба ж тільки у нього і є, що ми? Еге! Слава тобі Господи! Є нашого народу чимало, а то ж ще російського, і німецького, і татарського, і калмицького... і якого-то народу нема! І усе ж то йдуть під нашу державу, бо дуже хороше усім жити! І усе ж то наш милосердний цар об всіх убивається і жалкує, як отець діточок своїх" (Там же).
І все ж ніхто інший, як Г. Квітка-Основ'яненко, підкреслював окремішність українського народу від російського: "Язык, имеющий свою грамматику, свои правила, свои обороты в речи, неподражаемые, неизъяснимые на другом; а его поэзия... Пусть попробуют передать всю силу, все величbе, изящность на другом!" 2.
1 Гребінка Є. Твори: В 5 т. - К., 1957. - Т. 5. - С. 304.
2 "Література". Київ. - 1928. - № 1. - С. 124.
Він же залишив нам чіткий відбиток слобожанського говору першої половини XIX ст., який мало змінився і в наші дні.
У лексиці Слобожанщини відчувається зіткнення української і російської мовних стихій: поряд із парубок виступає тут парень-друзяка, поряд із злякатись - зрябіти і под. Слово пан-отець означає тут не "піп", а "батько", чоловік - "людина", мужик - "чоловік". Кінь (кобила) зветься тут шкапою, могила гробом, бідолаха лебедахою, судак сулою і под. Наявність у Слобідській Україні західноукраїнського елементу засвідчують такі слова й вирази, як уконтентувати, нараяти, які є вони на твар, коцярка (заведи коверниць або коцярок), батувати "нарізувати шматками" і под. Специфічно слобожанськими є, очевидно, слова брусувати "їсти" (- Сідайте, дружечки, мої голубочки! та без сорому брусуйте, а ти, старосто, їм батуй - 3, 65), збіржа/збиржа "візницький екіпаж" (на передній збиржі троїста музика, .., а на третій збиржі сидить чоловік у хорошому жупані - З, 247), ляговитися "спати", закаркати "засміяти", личман "вівчар". Слово жодний "ні один" уживається тут у значенні "кожен". Абстрактна лексика виразно поділяється на три групи:
1) питома українська: біда, безчестя, вередовання, вигадування, вина, вік, вість, воля, втіха, втрата, гадка, глузування, гнів, горе, гордість, диво, діло, добрість, доля, достаток, доступ, дума, нудьга і под.;
2) запозичення з російської або церковнослов'янської: мученіє, одиночество, дарованіє, диханиє, допрос, жительство, забвениє, замішателство, зачатиє, защита, злодіяниє, істина, милосердиє, множество та ін.;
3) найвірогідніше створена самим письменником: послухнянство, молодожон, очуствуваться, пивомедиє і под.
Українські персонажі Г. Квітки-Основ'яненка загалом люди побожні. То ж не дивно, що в їхній мові чимало церковної лексики: діющий, наученіє, ізрадовався, муж, жона, рожденіє (дитя), родителі, покаяніє, наказаніє, создатель, сладкогласная гортань, Боже созданіє та ін. На той час була ще чинна Київська академія з її латиною. Студіози її знають, але й українську лексику до неї навертають. Тому-то й з'являються такі вирази, як "доміне Кутієвський пхне, доміне Пузановський поточиться, зачепить Галочку, а та швиденько одскочить, як муха відлетить, то доміне - плюхентус у грязенсус і закаля свою пикентус" (3, 310). Не вмерла ще на той час і староукраїнська канцелярська мова. Писар Пістряк з "Конотопської відьми" навіть більше кохається в мові "Литовського статуту", ніж Возний з "Наталки Полтавки" І. Котляревського: (Пістряк): - Возложіте каменія на нечестивую вию її, і на руці, і на нозі її і паки потопляйте її...; - Несумнительно сія баба суть од баб єгипетських. Вона єхидна прелюта, похитала дождевиє каплі і скри у себе у чванці, або в іному місцеві. Повели, пане сотнику, возмутити її розанами, да претерпить до нестерпимості і да розпустить хляби воднії, і да ороситься земля (3, 157-158).
Уже йшлося про те, що серед абстрактної лексики є чимало росіянізмів. Немало їх і в побутовій мові. На той час харківське міщанство уже переймало лексику і усталені звороти з мови, якою велися судові справи, якою розмовляла державна адміністрація, а від них вона колами розходилася поза межі губернського міста. Тож Квітка фіксує такі слова, як свідитель, царство-государство, защитить, одчот, подарки, увольненіє, закон запреща, а ось мені яке привиденіє було, наущеніє, рощот, наградити, дарованіє, удовольствіє, доказательство і под. Чимало діалогів вводиться в українську мову в російському озвученні, напр.:
- Каво табє надобно (3, 242); - Чаво табє, дєвушка, тут требанада? (З, 243); - Послушай же, любезная, ти тепер іспужалася і не можеш говорить, а минє нєкогда, у меня не одно дєло (3, 244) і под. Проте російська мова подається тут часто в її українському сприйнятті, напр.: Смотри ж, как прийдуть звожчики з лошадями, так пускай запрягають і везуть до моей лавки (3, 383); Cкорик: Што за пріятной оцей Харкові Єй, істинно! і за границею таково на видал! Таки што хазяїн, то і доброй чалавєк (2, 28). Як уже засвідчують і попередні приклади, Квітка, спираючись на тодішню мовну практику, вкладає в уста своїх персонажів чимало слів-дублетів, в яких перша частина є українська, а друга російська: требанада, тутечка-здесечка, хіба-разві, каже-говорить і под.
Не уникає письменник і перекручень типу скубент, хвитальний "квартальний", лепорт "рапорт", відлепертував і т. ін.
Характерною ознакою розмовної мови є наявність у ній значної кількості слів-вербоїдів. Немало їх і в словнику самого Квітки: аж гульк - хутір, очима луп, за полу сіп, за руку дьорг, беркиць з ліжка, зирк-зирк по церкві, свою гарну молоду цмок, невістки знай у противну хату рип та рип, гайда надвір, а у самої слізоньки кап, кап, кап..., шасть із хати, туж, туж... вибіжить і т. ін.
Не можна оминути увагою і ствердження - заперечення - питання. Як ствердження уживається спільноукраїнське так або його ускладнена форма так-таки так: - Так, так, так, ваше благородіє: от це так; ...Загула вп'ять громада, що як який чоловік скаже слово, то вона не розчухаючи, що і для чого, зараз і кричить - "так-таки, так, так!" Але не виключається й полтавсько-слобожанське еге, еге ж: А Галочка йому у відвіт тільки і промовила "Еге!" (З, 313); - Я вже... вибрала собі жениха... - сказала Олена та й засоромилась і почервоніла як рак. - А кого? - Пана сотника конотопського Забрьоху. - Що печеним гарбузом попоштувала? - Еге! (З, 177). Як ствердження уживається також слово атож: Далі Захарій, подумавши, перехрестився та й каже жінці: - А що? - Атож, - сказала йому Васька, утираючи сльози (3, 350). Як заперечення у всіх випадках виступає ні: - Адже ти посватаний? - Ні, Марусю, ні на кому я не сватаний (3, 40). Є й перекручене російське ніту: - Покажи. Ето письмоводитель писав? - Ніту, ваше високоблагородіє! (З, 229). Яквияв здивування уживається вільна морфема йо: Як сказала йому се бабуся, так він з радощів аж задрижав та щось хотів сказати, та й не зміг; а тільки вивалив очі та, силкуючись, ледве-ледве промовив: Йо? (З, 180); - То не живий солдат, а то його парсуна! - Йо!гукнули дівчата (3, 18). Дуже своєрідну роль відіграє вільна морфема але. Вона фактично не має сполучникового значення, а виражає реакцію на щось не зовсім сподіване з певним відтінком здивування або
Loading...

 
 

Цікаве