WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Українська мова як інструмент реанімації національної свідомості (пошукова робота) - Реферат

Українська мова як інструмент реанімації національної свідомості (пошукова робота) - Реферат

(незначні) відхилення в фонетиці і морфології. Це докладно висвітлюється у зазначеній праці В. Чапленка: "Маємо докази на те, що Котляревський свідомо ставився до цих явищ (фонетико-морфологічних) у своїй мові. Так, у замітці, що була пізніше опублікована в "Основі" ("Основа", лютий, 1861 р.) він відзначив: "Въ Полта†и въ смежныхъ городахъ: конъ, волъ, ножъ, котъ, подолъ, мость и проч. произносят простолюдины: кинь, вилъ, нижъ, китъ, подилъ, мистъ и проч., но в сихъ же словахъ въ другихъ падежахъ единственного и множественного числа сохраняютъ о: вола, коня, моста".
З огляду на це він і відбив фонетику і морфологію своєї місцевості, що, в основному, належить діалектно до південно-східного наріччя української мови, себто того наріччя, що пізніше стало основою української літературної мови... Якщо й є в нього подекуди порушення цього закону, то це сталося або внаслідок фонетичної недослідженості української мови (звідси в нього вагання: написавши в одному місці спочатку "кисть", він потім виправив на "кость", як і навпаки: написавши спочатку неправильно "нашей", виправив потім на правильне "нашій"), або внаслідок впливу близької смуги переходових говорів (написання "поспульство", може, також "вечеръ", "старость", "познайте"). В окремих випадках до цього призводили його традиційнокнижні навички, і він писав "рость", "бой", "война", "подняли" 1.
1 Чапленко В. Історія нової української літературної мови. - С. 33-34.
З появою "Енеїди" інтерес до народної мови перестав бути абстракцією. Національна самосвідомість акумулює народжену в суспільстві увагу до простолюду, особливостей його життя й культури. Вона заходить у суперечність із уже згаданими трьома постулатами імперської ідеологічної системи: самодержавством, казенним православ'ям і хибно трактованою народністю. Зароджуються нові суспільні течії, які своєрідно інтерпретують імперську тріаду в цілому і кожну з її частин зокрема.
Назвімо спершу тих, хто її повністю сприйняв, поділяв і (можливо, всупереч своїй волі) пропагував. Найвизначнішою фігурою тут був, звичайно, М.В. Гоголь. Письменник він насамперед російський, але вилучити його творчість з українського культурного контексту було б неправильно. Адже це він, слідом за І. Котляревським, геніально представив світові і українського селянина з його побутом, віруваннями, звичаями і фольклором, і козака, і дрібного дворянина; не хто інший, як він, любовно описав красоти української ночі і велич безберегого Дніпра. Разом з тим участь М. Гоголя в українському культурному житті була скоріше деструктивною, оскільки від одібрав в України її мову, інкрустувавши її словами мову російську. Високо оцінюючи внесок М. Гоголя в російську літературу, М. Костомаров разом з тим із жалем зазначав, що "багато з того, що автор "Вечорів" і "Миргорода" прекрасно виразив поросійському, природніше звучало б по-українському" 1. У "Тарасі Бульбі" розвинуто ідею безперспективності козацтва як свавільного війська, що було співзвучне великодержавній історіографії. І хоч тут ідеться про українських козаків з їх природними іменами й прізвиськами, проте, за М. Гоголем, всі вони плоть від плоті єдиного російського народу і "да разве найдутся на свете такие огни, муки і такая сила, которая бы пересилила русскую силу!" Українська тематика завжди живила творчість М. Гоголя, але цілком точну характеристику "Мертвим душам" дав В. Бєлінський, оцінивши поему як витвір чисто російський, національний, вихоплений із тайників "народного життя" 2.
1 Костомаров М. І. Обзор сочинений, писанных на малороссийском языке // Науково-публіцистичні і полемічні писання Костомарова. - К., 1928. - С. 42-43.
2 Белинский В.Г. Похождения Чичикова или Мертвые души // В.Г. Белинский о Гоголе. Статьи, рецензии, письма. - М., 1940. - С. 164.
Разом з М. Гоголем ниву російської літератури обробляли такі вихідці з України, як М. Гнідич, В. Капніст, В. Марковський та ін.
Друга група української інтелігенції - це ті, хто не поділяв офіційної думки про народність як ознаку "єдинонеділимості". Серед діячів цієї групи треба назвати Г. Квітку-Основ'яненка, Є. Гребінку, Л. Боровиковського, А. Метлинського, а також М. Костомарова, який все ж більше схилявся до третьої групи. Вони повністю поділяли другий постулат офіційної ідеології і фактично не заперечували перший. Що ж до третього, то важливою ознакою народності вони вважали рідну мову, народні звичаї, фольклор. За їхнім розсудом, рідна мова має стати підоймою народної освіти, хоч вони й не розраховували на те, що колись, навіть у далекому майбутньому, вона буде засобом всебічного розвитку українського народу. Ось характерна заява М. Костомарова: "Нам потрібне викладання науки нашою рідною мовою, викладання не тим, які вже звикли говорити та й мислити загальноросійською мовою, а тому народові, для якого рідна мова й досі - найзручніша й найлегша форма передачі й вираження думок. Замість повістей, комедій, віршів, - потрібні наукові книжки. Звісно, при виборі треба бути мудрим. Смішно було б, коли б хтось переклав українською мовою "Космос" Гумбольдта або "Римську історію" Момзена..." 1
1 Костомаров Н. Мысли южнорусса. О преподавании на южнорусском языке // Науково-публіцистичні і полемічні писання. - С. 137-138.
У творах І. Квітки-Основ'яненка, як відомо, вперше українською мовою заговорив злодійкуватий Шельменко. Згодом письменник звернувся до прози українською мовою, в якій вивів привабливі, переважно жіночі постаті українського простолюду. Дворянство в нього українською мовою не заговорило. Правда, в "Щирій любові" "охвицер" "каже просто, по-нашому: "Куди ти, чоловіче добрий, устаєш? Сиди!" Але далі його мова тільки переповідається. І. КвіткаОснов'яненко не тільки не засуджував добровільну русифікацію українського дворянства, а навпаки, бачив у цьому явищі закономірне прилучення української інтелігенції до загальноросійської і світової культури. Рештки давніх українських звичаїв часів гетьманщини Квітка їдко висміює, водночас ставлячись з великим співчуттям до селянства. Фактично він повторив на українському грунті те, що започаткував у російській прозі М. Карамзін: звернувся до простої людини з її простою мовою. Тільки мова ця була не російська, а українська, що й утвердило її в жанрі прози. Є. Гребінка мав на кого послатись, спростовуючи поширені в його часи думки про непридатність української мови для літературної творчості. Він уважав, що в Квітчиній "Марусі" "лагідні почуття висловлені так вдало, що навіть прихильники цієї думки, збираючись реготатися до упаду при самому імені Марусі, плакали під кінець повісті" 1. Звичайно, на перший постулат ідеологічної тріади - самодержавство - ні Квітка, ні будь-хто з письменників з його кола не зазіхав. Усе лихо, описуване в його повістях, ішло віддрібних чиновників, які порушували волю царя зробити щасливими всі суспільні стани всіх племен і народів. Особа царя у них, зокрема у Квітки, просто обожнюється: "Господь нас усіх по милосердію своєму не оставив і послав нам такого милосердного царя, що й міри нема. Без його любові, хлопіт і старання об нас що б з нас було? Пропали б ми усі"
Loading...

 
 

Цікаве