WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Tарас Шевченко — реформатор української літературної мови (пошукова робота) - Реферат

Tарас Шевченко — реформатор української літературної мови (пошукова робота) - Реферат

Шевченка. - Невже обидві ти сам скомпонував? "Дуда" наче мені знакома". Т. Шевченко відповідає йому:
"Заграй мені, дуднику,
На дуду:
Нехай своє лишенько
Забуду", -
оце тільки не моє, а то вся пісня моя". Наведений уривок ("Заграй... забуду") є строфа з відомої жартівливої побутової пісні "Ой ходила дівчина бережком..." 1 Очевидно, вона весь час спадала поетові на думку, бо ще в 1852 р. лист до Ф.М. Лазаревського він починав епіграфом:
1 Ревуцький Д. Шевченко і народна пісня. - К., 1939. - С. 34.
Заграй мені дуднику на дуду -
Нехай свого лишенька забуду.
Далі текст листа починався з народного прислів'я: "Сироті на чужині і сухар хлібом стане. То так і мені оце ваше письмо" 1.
1 Піпьгук І. Шевченко і фольклор // Літературна критика. - 1936. - № 4. - С. 75.
Тема взаємозв'язку Шевченкової музи з фольклорними джерелами невичерпна. До неї обов'язково доведеться повернутися і при розгляді історичної лексики, і при встановленні спільності сюжетів балад і поем Шевченка з баладами й поемами інших слов'янських поетів, і навіть при розкритті значення для творчості поета церковнослов'янського джерела. І все ж найголовніше в цій темі - це народнопоетичний символізм, який у принципі доступний кожному поетові, але, як свідчить історія розвитку літературної мови, використовується не завжди.
Друге джерело Шевченкової мови, як про це йшлося, - історичні свідчення. Вітчизняна історія вливалася у світ почуттів малого Тараса із вуст його діда:
Столітнії очі, як зорі сіяли,
А слово за словом сміялось, лилось:
Як ляхи конали, як Сміла горіла... (І, 144).
Звичайно, ні дитинство, ні юність, проведені в неволі, не були найкращою порою для знайомства майбутнього поета зі світовою і вітчизняною історією. Але літа, проведені у Вільні, а згодом у Петербурзі, не минули марно. Адже для того, щоб після визволення у 1837 р. читати "Історію хрестових походів" К.-Ф. Мішо, роман Ж.Ж. Бартелемі "Мандрівка молодого Анахарсіса по Греції...", історичні твори Е. Гіббона, Й. Лелевеля, треба було мати уявлення про історію людства. А після визволення до послуг молодого художника була бібліотека його улюбленого вчителя К. Брюллова, величезна книгозбірня книгопродавця і видавця О.П. Смирдіна й, мабуть, університетська бібліотека.
Вітчизняну історію Т. Шевченко, за непрямими свідченнями, почав вивчати за "Історією держави російської" М. Карамзіна, виданої в 1816-1829 рр., хоч пізніше, оволодівши першоджерелами, він називав цього історика "придворним історіографом". Така оцінка в основному збігається із ставленням до М. Карамзіна з боку декабристів - попередників громадсько-політичних рухів 40-х років XIX ст. Ще готуючись до вступу в Академію мистецтв, юний художник виконав малюнок "Смерть Олега, князя деревлянського", сюжет якого, очевидно, навіяний картинним зображенням цієї події у творі М. Карамзіна. Книжку М. Польового "Історія князя Італійського, графа О. Суворова, генералісимуса російських військ" (СПб, 1843) він ілюстрував, а отже, знав її чудово.
Т. Шевченко не міг оминути увагою "Історію Малої Росії" Д. Бантиша-Каменського, видану 1822 р. Далі, очевидно, були рукописи козацьких літописів, "Історії Русів", які в 20-30 роках ходили по руках; пізніше, перебуваючи на засланні, Т. Шевченко, як відомо, неодноразово звертався до своїх друзів з проханням надіслати йому здійснені на той час видання цих творів.
У 40-ві роки посилюється загальна наукова увага до історії України, вивчаються і видаються історичні джерела, зокрема в "Архиве Юго-Западной России, издаваемом для разбора древних актов..." (ч.1-8. К., 1859-1914).
У 1845-1847 рр. співробітником цієї комісії - художником, збирачем фольклорних та етнографічних матеріалів був Т. Шевченко. Його безпосереднє завдання полягало в змалюванні історичних та архітектурних пам'яток, але ця праця відкривала поетові ще й можливість всебічного ознайомлення з джерелами історії своєї батьківщини. Отже, якщо наприкінці 30-х - на початку 40-х років поет заклав фундамент своїх історичних знань, то з середини 40-х років він не тільки вивершив цю будівлю, але й став історикомпрофесіоналом. На цей час припадає і його особисте знайомство з такими відомими істориками, етнографами і фольклористами, як М. Максимович, О. Бодянський, М. Костомаров, що не могло не позначитися і на розширенні кола його історіографічних інтересів, і на об'єктах його поетичного оспівування, і, природно, на мові.
Центральною постаттю поезії "Іван Підкова" ("Виправа на Царград") був молдавський господар, який до 1577 р. перебував у запорізькому війську. Про нього Шевченко міг довідатися з "Історії Малої Росії" Д. Бантиша-Каменського та із "Запорізької старовини", виданої І. Срезневським у 1833-38 рр. Цей же збірник послужив йому відправним пунктом і при створенні поезії "Гамалія". У листі до Ф.Н. Корольова Т. Шевченко писав: "Спасибі тобі, добрий чоловіче, за ласкаве слово, за гроші, і за Старину запорізьку... Лежу оце п'яті сутки та читаю Старину, добра книжка, спасибі вам і Срезневському. Я думаю дещо з неї зробить, коли здоров буду, там, бачите, є дечого такого, що аж губи облизуєш" (І, 558). У другому листі до цього ж адресата поет прямо називає твір, який йому навіяла "Запорізька старовина": "Пливши в Стокгольм, я скомпонував Гамалія, невеличку поему" (І, 558). У поемі "Тарасова ніч" історичні події передані так, як їх засвідчила усна народна творчість і як через неї вони були сприйняті й відтворені М. Гоголем і К. Рилєєвим. Є.П. Кирилюк уважав, що деякі фактичні дані Шевченко взяв із рукописної "Історії Русів" 1.
Історична правдивість поеми "Гайдамаки" базується насамперед на історичних піснях і оповіданнях про коліївщину. "Поет воїстину народний, - писав М. Рильський, - Шевченко все своє творче життя пройшов пліч-о-пліч з піснею, вона була його доброю і мудрою розважницею, вона окриляла його в "казармі нечистій, вона провідною зорею сяяла йому в глухій миколаївській Росії" 2.
1 Кирилюк Є.П. Тарас Шевченко. Життя і творчість. Вид. 2-ге, доповнене і перероблене. - К., 1964. - С. 69.
2 Рильський М.Т. Передмова до книжки: Ревуцький Д. Шевченко і народна пісня. - К., 1939. -С. 2.
Та разом з тим у поемі "Гайдамаки" помітне бажання Т. Шевченка подати картину цілої епохи. Відповідно до цього "надзавдання" в "Гайдамаках" використовуються фольклорні мотиви, фольклорна образність, але все ж переважає авторська оцінка історії, а звідси й його індивідуальний стиль. Він зливає воєдино найрізноманітніші художні прийоми: епос, лірика і драма, інтимне і громадське, прозаїчне і героїчне, вірш і проза схрестилися в одну цілість.
Треба зауважити, що між історичною піснею, усним переказом і історичним документом стоїть ще одне мовне джерело: давня індивідуальна художня творчість. Наскільки знав її Т. Шевченко? Можна припускати, що від часу його роботи в Археологічній комісії йому доводилося знайомитися з такими текстами. У другій половині XIX ст. збирачі фольклорно-етнографічних записів не гребували й уривками з давніх прозових і віршових творів на історичну тематику. І цілком слушно, тому що індивідуальні вірші не тільки збігалися з
Loading...

 
 

Цікаве