WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Tарас Шевченко — реформатор української літературної мови (пошукова робота) - Реферат

Tарас Шевченко — реформатор української літературної мови (пошукова робота) - Реферат

витікає;
Шука козак свою долю
А долі немає (І, 14);
Вітер віє, повіває, По полю гуляє.
На могилі кобзар сидить
Та на кобзі грає (І, 26).
Пізніше, скажімо в "Гайдамаках", паралелізми трапляються тоді, коли підкреслюється фольклорний характер мовлення, напр.:
Кобзар (співає):
"Літа орел, літа сизий
Попід небесами;
Гуля Максим, гуля батько
Степами, лісами" (1, 103).
Проте подібні приклади використання фольклорної формули поодинокі. Порівняно широко представлені слова-символи у складі порівнянь: Нехай думка, як той ворон, літає та кряче (І, 23); Старий батько коло неї, Як дуб, похилився (І, 283); Неначе птахи чорні в гаї, Козацтво сміливо літає (І, 202); І княгиня [...], мов горлиця, над нею Цілу ніч витала (II, 382); Було, вночі Сидить [Оксаночка] під тином, мов зозуля, Та кукає (II, 206); І військо, як море, 3 знаменами, з бунчуками 3 лугу виступало (II, 137); А сивий гетьман, мов сова, Ченцеві заглядає в вічі (II, 37); Як той явор над водою Степан похилився (І, 280).
Натяк на використання фольклорного джерела може бути й далеко тоншим. Так, у "Назарі Стодолі", де окремі елементи обряду сватання передані з етнографічною точністю, на деякі з них тільки натикається: господиня хати, в якій мають відбутися вечорниці, співає пісню "Зоря з місяцем над долиною Пострічалися; Дожидалися до білої зорі, Не діждалися" (III, 25). У пісні той же символ - вірне кохання, - що і в весільній, яка співається на дівич-вечорі:
Слала зоря до місяця
- Ой місяцю, мій товаришу!
Не заходь та раній мене,
Ізійдемо обоє разом,
Освітимо небо і землю, -
Врадується звір у полі, гість у дорозі (ВП, І, 264).
Але хоч символ в обох піснях однаковий, але в тій, що співає господиня, зустріч зорі із місяцем не справдила надій дівчини, а отже, і в сюжетній лінії драми "Назар Стодоля" можна сподіватися не тільки позитивного, але й негативного фіналу історії кохання.
Дуже ефективним поетичним прийомом є зведення кількох народних символів в єдиний образ. Так, через динамічну ознаку висушувати (сльози) поняття сонце ("радість") і сльози ("горе") перегукуються з народним символом роси ("сліз"), яку висушує сонце ("радість").
Освоєння фольклорної цілини - це не лише вирощення на зораних землях тих злаків, що ростуть самосівом у степу. Майстерність хлібороба полягає в тому, що він уміє відібрати найкраще зерно, помістити його в родючий ґрунт і добре доглянути посіви. Майстерність поета нагадує хліборобську працю: з паралелізмів і сталих порівнянь він видобуває слова-сим воли, добре знаючи, що символічність у них підтримується зв'язком із фольклорною образністю, і ставить їх у новий семантичний контекст. Так з'являються нові, суто авторські образи, переважно метафори. Ось як, наприклад, використовується слово вітер - символ стихійної сили: Надувся вітер; Як повіє - Нема нічого: скрізь біліє... (І, 42); Сердитий вітер завива (І, 3); Розбивши вітер чорні хмари, Ліг біля моря одпочить (І, 5); вражають динамізмом метафори із словом орел як символом волі, напр.: А думка край світа на хмарі гуля, Орлом сизокрилим літає, ширяє, Аж небо блакитне широкими б'є (І, 26); Бандуристе, орле сизий! Добре тобі брате: Маєш крила, маєш силу, Є коли літати (І, 68). Особливо сильне враження справляють метафори, у межах яких поєднуються два й більше слів-синонімів, стосовних того самого поняття, наприклад, природні сили: Вітре буйний, вітре буйний, Ти з морем говориш (І, 9).
Можна відзначити й невипадкову появу слів-символів у формі орудного відмінка в ролі непрямих порівнянь: А ти, пречистая святая, Ти сестро Феба молодая!.. Із казарми нечистої Чистою святою Пташечкою вилетіла (II, 284) - символ свободи, незалежності від обставин; Дивися, чорная змія По снігу лізе... Утечу. У ірій знову полечу, Бо я зозулею вже стала... (II, 100) - символ безрідності, безпритульності, самоти.
Як в українській вишивці символічно поєдналися червоний і чорний кольори, так у поезії великого Кобзаря України переплелися любов і ненависть, ніжність і гнів, замилування і прокляття. Для всіх цих людських пристрастей є свої символи, які вросли в товщу прадавніх, ще дохристиянських вірувань і які єднають інтимними зв'язками поета з його народом.
Не в усіх творах Т. Шевченка використовується цей третій інтимізуючий засіб. Він, звичайно, відсутній у "Давидових псалмах", у творах, стилізованих під слова пророків. Тут виступає інша символіка - біблійна. Але в поемах на євангельські теми поет теж тяжіє до гранично узагальненого образу, до образу-знака, до символу, притчі, тобто до образів багатозначного смислу 1.
1 Див.: Івакін Ю.О. Образний світ // Творчий метод і поетика Т.Г. Шевченка. - К., 1980. - С. 179.
Не дає, здається, місця для народної символіки і поетичний простір сатиричних поем "Сон", "Єретик", "І мертвим, і живим, і ненарожденним", містерії "Великий льох". Але ж, мабуть, недаремно в поемі "Сон" з'являється зловісна сова, яка "летить лугами, берегами та нетрями, Та глибокими ярами, Та широкими степами Та байраками" (І, 241), а в поемі "Єретик" одним із центральних є символ моря, в яке впадають усі слов'янські ріки. І не випадково в гостро сатиричному посланні "І мертвим, і живим, і ненарожденним" слово орел - символ вільної людини - ужито з протилежним значенням: І люди б не знали, що ви за орли, І не покивали б на вас головою (І, 331). І все ж це вже лише відлуння народної символіки, яка пронизувала ранні твори Т. Шевченка, коли він, як сам каже, здатен був на "Тії добрі сльози. І По лилися з Катрусею В московській дорозі; Що молились з козаками В турецькій неволі І Оксану, мою зорю, мою добру долю, Що день божий умивали..." (І, 351). Утрата давніх романтичних мрій, розбурханий гнів проти несправедливостей соціального ладу ведуть його музу до суворого реалізму:
І тепер я розбитеє
Серце ядом гою -
І не плачу й не співаю,
А вию совою (І, 352).
Поет упевнений у тому, що "не вернуться знову його літа молодії й веселеє слово". Але залюбленість у запашний народний вислів, в пісенно-фольклорні переливи часто обриває гостро викривальні інвективи і веде Кобзаря в садок вишневий коло хати, і знов "дівчина заручена Калину сажає" (І, 386), і знов бачить він, "як у Дніпра веселочка Воду позичає" (II, 8). Здається, що Т. Шевченко відпочиває в фольклорі.Він настільки проникся народнопісенними мотивами, образами й символікою, що його власне самовираження зливається з народним. Тоді від сатири він повертається до лірики, яку можна назвати не індивідуальним, а усталено-народним самовираженням. Так народжуються Шевченкові пісні типу "Ой стрічечка до стрічечки", "Та не дай, господи, нікому", "Якби мені черевики", "Ой я свого чоловіка", "Закувала зозуленька", "Ой не п'ються пива, меди" та ін. У своїх віршах-піснях, стилізованих під народні, він широко використовує не тільки народну символіку, але й властивий фольклорові паралелізм:
Ой три шляхи широкії
Докупи зійшлися,
На чужину з України
Брати розійшлися (І, 388).
У 1858 році П. Куліш разом з "Неофітами" одержав від Т. Шевченка дві "пісні". "Пісні твої дуже гарні, - пише він в листі до Т.
Loading...

 
 

Цікаве