WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Причини занепаду староукраїнської літературної мови. Народнорозмовне джерело як матеріал художньої творчості (пошукова робота) - Реферат

Причини занепаду староукраїнської літературної мови. Народнорозмовне джерело як матеріал художньої творчості (пошукова робота) - Реферат

сотенних канцеляріях. Незважаючи на те, що духовне життя в Україні було пригнічене московською владою, давні традиції місцевого самоуправління, а з ними й мова ще довго зберігалися. Судочинство здійснювалось за нормами Литовського статуту та Магдебурзького права. Мабуть, певний вплив на нього мали й "Права, по которым судится малороссийский народ" 1743 р., хоч офіційно царський уряд і не затвердив їх 3.
1 Горобець В.Й. Лексика історично-мемуарної прози першої пол. XVIII ст. - С. 98-99.
2 Там же. - С. 100-101.
3 Див.: Передрієнко В.А. Передмова до видання: Ділова і народно-розмовна мова XVIII ст. - К., 1976. - С. 6.
Писалися ці документи типовою староукраїнською літературною мовою, але народних елементів тут було набагато більше, ніж в інших стилях. Йшлося тут про суто побутові речі: убивства, крадіжки, ґвалтування і под. Деякі абзаци написані народною мовою, напр.: В понеделъковій, сентабря 8 день, сего году, порался онъ на току около пашнЂ вранцЂ, якъ начало слонце зходит>. И женучи овци на пасбу, козака рудовского Стефана Джеваgы овчаръ ?едоръ Криворутченко кликнуль его, Паламара, и объявилъ, что члв?Ђкъ а хто онъ таков, не вЂдает убитій. Якій лежалъ близъ Івана Товкачовского хуторця, в якой онъ, Паламаръ, з женою идЂтми своими, в единой хатЂ жиеть (ДНРМ, 282).
Мова сотенних канцелярій типово поліська. Тут майже регулярно /о/ чергується з /у/, а /е/ з /'у/: ослунъ, стеругъ, в голодний рук, жунка, люгъ, привюв, зъвювши; досить послідовно відбувається подовження приголосних на місці колишнього /je/: челобиття, оружжя, платтє, по сознаттю, на життю. У чоловічому роді минулого часу після голосних виступає або традиційне -л (пришолъ, не мислиль, ехал, пилъ, спалъ, слишалъ, ходилъ), або - частіше - -в (убивъ, бивъ, скончився, покинувъ, ударивъ, скочивъ, не чувъ, просивъ, чувъ, сЂявъ, пришов, випивъ); після приголосних у цій формі -л відсутнє (побЂгъ, принес, помер). У третій особі однини дієслів теперішньомайбутнього часу може бути присутнє закінчення -ть (повЂдаеть), але частіше його немає (не знае). Традиційно вживається форма перфекта, переважно в першій особі множини: ходилисмо, поzналисмо, велЂлисмо. Досить часто виступає давноминулий час: пошолъ билъ, сказалъ билъ, обомлЂлъ былъ. У сфері синтаксису треба відзначити активне використання безособових форм на -но, -то: A зъ за того замка украдено у его рЂчей немало (ДНРМ, 138); Наглянувъ въ пасЂку -аж там въже пчоли побрато (174); И бито мене и коня взято (192); убито у БорисполЂ чл?вка Демка Нестеренка до смерти (272); характерною для української мови є конструкція, що означає приблизність міри і складається з іменника в родовому відмінку множини й числівника, що може прилягати до іменника безпосередньо або ж поєднуватися з ним за допомогою прийменника с: И самъ з ними випивъ чарокъ д†горілки (275); лЂтъ съ пят (139); для надання мові офіційності писарі досить часто вдаються до церковнослов'янського сполучника понеже.
Офіційно-діловий стиль, природно, не може оминути назв осіб, які займають ті чи інші посади в сотні, місті, селі. Це, скажімо, атаманъ городовий, воитъ, бурмистръ, сотникъ, старшина енералная, урадникъ, розищикъ, асавулъ, бунчужний енералний войсковий, ?бозный, хоружий полковий, писар городовий. Цю низову урядову піраміду увінчує гетман. Адміністративна лексика переплітається з юридично-судовою: скарга, протекція, жалоба, зълочинца, розискъ, допрос, свЂдителство, отвЂтчикъ, допрошуванний, челомбите, судія та ін. Серед цієї лексики чимало запозичень з латинської мови: публикация, інквизиція, аппеляция, конътроверсия, документъ, секвестръ, претенсЂя, аппробація, сатисфакция, аддукція та ін.
Серед добр, на які найчастіше зазіхають злодії, є худоба: кони, волы, корова, теля, кляч, товар ("худоба" взагалі). Не минають злодії і витворів рук людських: колесо, хомут, скатерт, казанець, мушкетъ, свердло, долото, сокира, подкова, коса, серп, верстат кушнЂрский, овчина, стругъ, ножны, шкатулка, носатка, пистолетъ, путо, барило, чарка, гапъликъ, перстень, образокъ, куманъ, пороховниця, ланцугъ, шворен, стругъ, скобля, ручница, зеркало, кулбака, крес ручничнии, подушка, уздечка, финжалъ, тарЂлка, пляшка, тринога та ін. Чимало тут і назв одягу, взуття та напівфабрикатів: кожух, плахта, пража, запаска, чоботи, панчохи, пояс, полотно, сорочка, намитка, хуста, шапка, кунтушъ, киндякъ, жупанъ, сподница, шнуровка, стіонжка, кошуля, ручникъ, кожушина, опанча, кеца та ін. Представлені й напої та потравний, але не дуже багато: сало, олЂя, горЂлка, мука, пшоно, соль, хлЂбъ. Коли розглядалася певна судова справа, свідками виступали присутні при вчиненні злочину; часто це були родичі злочинця або потерпілого. Тому лексика на позначення родичів і свояків представлена досить повно: мужъ, жена, дочь, сынъ, брат, сестра, брат двоюродный, шваgер, невЂстка, ?тец, матъка, тесть, дЂдъ, прадЂдъ, братинна, тютка, дядина, дядко, дЂвер та ін. Варто згадати й про вживані в цих документах прізвища. На той час на Лівобережжі вже запанував словотвірний тип із суфіксом -енко: Двирниченко, Голотенко, Соломченко, Лисенко, Дворяниченко, Ващенко, Куриленко, Криворутченко. Проте вживаються й безсуфіксні прізвища (Кулябка, Нинка, Тригуб, Скиба, Джeвaga), прізвища на -ский (Корчевский, Криловский, Товкачовскиії), -инъ (Волошинъ), -овъ/-евъ (Гавриловъ, Василиевъ), -ичъ (Савичъ).
Приватне листування ще недалеко відійшло від ділового стилю: люди діляться зі своїми рідними й знайомими тими ж проблемами, які інколи приводять їх у суд. Тому В.А. Передрієнко цілком справедливо зауважує, що приватні листи в умовах XVIII ст. окремого стилю ще не становлять 1.
1 Передрієнко В.А. Передмова до видання: Приватні листи XVIII ст. - К., 1987. - С. 7.
Цікаво зазначити, що тут, як і в мові сотенних канцелярій, майже зникають полонізми, які так густо вживалися в староукраїнській мові XVII ст.
Відмінність між діловими документами і приватними листами виявляється насамперед у прізвищах. Якщо в ділових документах переважає словотвірний тип з суфіксом -енко-, то в приватних листах він чи не на останньому місці: Жученко, Стороженко, Євдошенко. Очевидно, прізвища на -енко - хлопські і дрібної шляхти. Про це, зокрема, промовляє й такий контекст: поддано[г][о] моего Якова Тестяненка (ПЛ., 119). Великошляхетські прізвища мали іншу структуру: це були або безсуфіксні імена, інколи тюркського походження (Ширай, Кочубей, Мачуга, Лизогубъ, Псіоль, Борозна), або прізвища з суфіксом -ский (Скоропадській, Іскрицки[й], Gалецкий, Пекалицкий, Сементовски[й], Старжинскій, Есимон[ъ]тов[ъ]скій, Кониски[й], Новицкий, Сухан[ъ]скій), або з суфіксом -ичъ (Богдановичъ, Волкевичъ, Василевичъ,
Loading...

 
 

Цікаве