WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Причини занепаду староукраїнської літературної мови. Народнорозмовне джерело як матеріал художньої творчості (пошукова робота) - Реферат

Причини занепаду староукраїнської літературної мови. Народнорозмовне джерело як матеріал художньої творчості (пошукова робота) - Реферат

староукраїнська мова і в Східній Україні - вона довго трималася в усній і в рукописній формі у віршах школярів. Нею писалися й виголошувались колядки, твори духовного й світського змісту, акростихи і под. Вона мала в собі ще сильний елемент старослов'янщини, особливо у вишуканих літературних творах, але в колядках дедалі більше зближалася з народною мовою. Порівняймо уривок з акростиха з уривком із колядки:
Излій миЂ Боже, со небесе росу,
Да сему пЂнію начало принесу.
Откуду начну слези проливати,
Страннаго ми житія дЂла возвЂщати?
Ахъ, уподобихъ ся вранови нотному,
В денъ и в нощи вгрЂсехъ пребывающому.
Навикохъ на все дЂла моя злая,
Прето лишень буду небеснаго рая (Возн. II, 245);
Звичай тии в давних школяров бували,
Же по вЂршахъ коляди ся упоминали.
Чого и ми не хотячи понехати,
Мусимся к милостям вашим утЂкати (Возн., 50-51).
Школярські вірші позначені почуттям гумору, зокрема в описах власного життя-буття:
Але бо в нашой школЂ мало що доброго чувати.
Хвала Богу, маємся все хандого,
Ест що исти и пити, иногдЂ нЂчого (52);
Осей же я студента зе Лвова,
Учивъ мене еденъ дякъ...
Не девуйся, панови, що я недорЂкій,
Але в мене розумъ великій (65);
От юж и я, панове, щом ся бил забавилъ,
Алем ся пред особи вашЂ барзо пилне ставил.
О школних речех рад бим вам повЂсти,
Але вам здровя кажучи, хочет ми ся исти (48).
Про особливості мови цих творів промовляють уже наведені уривки. Варто відзначити ще декілька рис спеціально.
У школярських віршах частіше, ніж раніше, трапляються демінутиви: матуся, синку, борщик, дитятко, оченки, козочки і под.; форми теперішньо-майбутнього часу першої дієвідміни у третій особі однини практично втрачають флексію -т (-ть): гадає, не має, повЂжає, спотикае, справуе, керує, дурЂе, говЂе, лЂзе, не слухає, брикає, умЂе, умлЂе, хоч берет, ратуетъ, убЂгаетъ; у минулому часі після голосних форми чоловічого роду мають здебільшого -в, хоч зберігається й -лъ: укравъ, дбавъ, давъ, воювавъ, утинавъ, але сховалъ; часто трапляються форми давноминулого часу: волЂв бим бувъ, А я той доламан под пЂчъ бил сховалъ (49); іронічно-простацька мова не стоїть на перешкоді, а навпаки, сприяє появі вульгаризмів типу: А що то вас до церкви так много напхало? (66); дуже широко представлена побутова лексика, особливо назви їжі й напоїв: галушки, ковбаса, книши, каша, солонина, порося, печеня, горЂлка, мед, бринзя, масло, сало, лой, палениця, хлЂбъ, пампух у маслЂ, брага, перепЂчка, сухар, колач, кЂсЂлъ і ін.; зафіксовані й народні звичаї: вечЂрн[и]цЂ; полонізми майже зникають, але все ж іще трапляються: пожегнати, зацний, пєнькне, тераз, бозство, владза, моцъ, голдовати; з ними конкурують церковнослов'янізми: хощет, рожденный, свобожденній, Гой, гой, во вишних слава поюще, На земл[и] мир гл[агол]юще (37); оскільки це мова освіченої верстви населення, в ній досить часто зустрічаються запозичення, особливо з латинської мови: триу[м]фуеть, резидуе, респект, концепт, фортуна, процесия, елемент, триумф і под.; народний характер мови зумовлює появу в ній численних фразеологізмів типу и куска хлЂба в губЂ не має (49); c хаты якъ опарений утЂкавъ (68); Не дивуйте, п[а]н[ство], щом збрехав як пес (70). Як і класична українська поезія XVI-XVII ст., самодіяльна поезія XVIII ст. відзначається різноманітністю строфічної побудови, напр.:
ПрійдЂте, крикнЂте на триумфъ согласно,
СпЂвайте, плещайте днесь Марій красно,
Се бо Царица Во церковъ входить
И владичица Молитвы творить
(1737, 206).
У цей час уже існували й посібники, в яких викладалася наука творення віршів. Були вони і в XVII ст., але писані латинською мовою. Велика кількість поетик збереглася з XVIII ст. Тут, крім курсів, читаних невідомо ким, збереглися поетики відомих професорів Києво-Могилянської академії, українських письменників XVIII ст. Серед них чи не найбільшим авторитетом користувалася поетика М. Довгалевського Hortus po?ticus (1736-1737 рр.). Будучи сам письменником, М. Довгалевський у дусі барочної поезії розглядає вірші як сад, а себе - як дбайливого садівника. Тому відповідні розділи і підрозділи у його "Саді поетичному" мають назви квіток, плодів і под. Поезія, на його думку, це вимисел, який спирається на наслідування природи і наслідування творів знаменитих авторів. Залежно від предмета зображення поезія поділяється на епічну, трагічну, комічну, сатиричну тощо. Велике значення в поетиці М. Довгалевського відводиться, як і взагалі в мистецтві бароко, емблематиці. Як зауважив І.В. Іваньо, "чимало з'являлося й творів, що мали наслідком синтез двох видів мистецтва - графіки і віршування. В поетичній теорії відводиться емблематичній та ієрогліфічній поезії чільне місце" 1. Що ж до самої поезії, то М. Довгалевський дає їй таке визначення: "Поезія, поема і поет - це грецькі терміни, які походять від слова ???? або ???????, з якого випливають ???????, ??????, ???????, які означають видумку, творіння й наслідування" 2.
1 Іваньо І.В. "Поетика" Митрофана Довгалевського. Передмова до видання: Довгалевський Митрофан. Поетика (Сад поетичний). - К., 1973. - С. 17.
2 Довгалевський Митрофан. Поетика (Сад поетичний). - С. 33.
Суто народна мова, як і в XVII ст., представлена в інтермедіях до різдвяних і великодних драм. Учитель піїтики Києво-Могилянської академії ієромонах Митрофан Довгалевський написав, як про це вже йшлося, різдвяну драму "Комическое дЂйствиіе" і великодню драму "Властотворній образ чедовЂколюбія божія". До кожної з цих одноактних п'єс додано по п'ять інтермедій, що перегукуються з окремими явами тієї і другої п'єси. Це побутові сценки, в яких діють полякастроном, мужик, Пархім (українець), циган, литвин (білорус), баба, циганка, козак, лях, поляк (окремо), жид, москаль та ін. Українці розмовляють українською мовою, поляки - польською, литвин - білоруською, москаль - московською, цигани - українською з елементами імітації під циганську і т. ін. Цікаво, що чорт закидає поцерковнослов'янськи:
Се уже обрЂтохом сожителя сЂни,
Котораго аз ношу на раменах нинЂ.
Сей мнЂ завсегда во всем послужливъ биваеть
І всю мою заповЂдь в себЂ сохраняеть (127).
Цією ж мовою розмовляють дяки-пиворізи:
Хто здЂ таков, хваляся, себе величаше?
Аще прійдеть кто к нему - нЂчого не даше.
А мы, було, як когдась на мЂсцЂ бували,
То до мене всЂ странии в школу прихождали (134).
Етимологічне /о/ тут майже послідовно переходить в /у/, а /е/ - в /'у/: Пархум, на пул, постул "постіл", плуд, пруч, вун, стуйте, тулко, макутра, не буйсь, принюс; форми третьої особи однини першої дієвідміни звичайно уживаються без -т
Loading...

 
 

Цікаве