WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Розширення функціональних меж української мови (пошукова робота) - Реферат

Розширення функціональних меж української мови (пошукова робота) - Реферат

покришки "нічого", і на макове зернятко "зовсім мало" і под. Широке використання фразеологізмів дає письменникові можливість використовувати їх у синонімічних рядах, напр.: "Подивіться ж, яка з неї молодиця, що вона виробляє з бідолашним чоловіком! І моркву скородить, і кирпу гне, і од завійниць Ґедзається, а деколи рогачем і тьху дасть неборакові, і цибулькою нагодує". До фразеології слід зараховувати й сталі порівняння, якими також багата мова творів О. Стороженка, напр.: стоїть, як у землю вкопана; як риба об лід побивається; годили їй, як болячці печеній; їсти хочу, аж шкура тріщить; щастя, як горох з мішка, так і сиплеться на нашого Павлуся; стереже тих грошей, як рябко на ланцюгу; прилип до мене, як шевська смола до чобота; грається з ним, як кіт із мишею; пропаде, як собака на ярмарку і под. Широко використовуються прислів'я і приказки: Де чорт не справиться - туди бабу пішле!; Як кажуть, голод не тітка, не нагодує; Побачимо, який з цього пива буде квас!; Одна біда не ходить, а з дітками; Люди кажуть: "Біда одна - людей єдна"; Хвалить шинкар п 'яницю, а дочки своєї за нього не віддасть; Доки сонце зійде, роса очі виїсть; Як кажуть: дешева рибка - погана юшка; Брехали його батька сини, та й він за ними; Горбатого і могила не виправить! Правда очі коле; Не даром кажуть: "Мудрий лях по шкоді; як коней покрали, стайню став замикать!"; Або мед n 'є, або кайдани тре; Та вже ж ловить вовк, так і вовка піймають; Хоч з корита, та досита, а хоч з блюда, так дохуда; Як кажуть, не продереш очей, продереш калитку; Сидячого, кажуть, татари беруть!; Не поможе бабі кадило, коли бабу сказило; А ти забрався в чужу солому та ще й шелестиш та ін.
У творах, які О. Стороженко називає "З народних уст", приказки стають заголовками: Се така баба, що чорт їй на махових вилах чоботи оддав; Вчи лінивого не молотом, а голодом; Не впусти рака з рота; Лучше нехай буде злий, ніж дурний. У цих же творах письменник вдається до казкових зачинів і завершень: Був собі чоловік та жінка; Був собі цар, і мав той цар одного тільки сина; Так і теперечки у дурня живуть, хліб жують і постолом добро возять 1.
1 Стороженко Олекса. Твори: В 2 т. - К., 1957. - Т. 1.
Пейзажі О. Стороженко змальовує старанно, з любов'ю, але досить-таки стереотипно. Індивідуальні метафори бувають вдалі, з гумористичним підтекстом (годують скромно карбованцями), але деяким з них бракує смаку (онде ж вам і Основа, де батько наш Квітка збив собі з своїх повістей такий міцний човен, що до віку вічного буде плавать по плюгавій річці Леті).
Уживання побутових слів розкриває кухню українців, переважно мешканців Полтавщини (тетеря з загребами, галушки з постромою, малай, вареники, мнишки, жарений дрохвич, смажені в сметані карасі; борщ, хляки, риба настябло; тут же труні "напої" - варенуха, тернівка, оковита, наливка, запіканка, біломорські вина), особливості вбрання (переважно жіночого) (грозетова або єдамашкова юпка, шовкова плахта, виступці золотом вигаптувані, а на шиї гранати, коралі, дукачі). Як у творах, в яких чорти й відьми спілкуються з людиною, так і в опрацьованих О. Стороженком народних казках, а також у незакінченій повісті "Марко проклятий" неодмінно присутній елемент народної фантастики. Так, у казці "Три сестри" казковий ігрець ("смерч") вхопив царевича і помчав у зелений гай, де пасеться печений бугай, де й кабан гуляє, що зубом оре, вухом засіває, а хвостом загрібає.
Не уникає письменник екзотизмів: вовна з вівці сілезької породи у нього шльонка, опасиста й ледача людина - пудофет, зброя - броня.
Полонізми потрапляли в мову творів О. Стороженка двома шляхами: як характерологічна риса польського магнатства й панства (крулевство, мнішка, кляштор, найсвєнтша матка) і як залишки старої української літературної мови, інкрустованої польськими словами (нензний, крулева, ойчизна, звести до скутку).
Будучи всеросійським патріотом, О. Стороженко, безперечно, бачив подальше існування української мови в її народнорозмовному варіанті. Тому ставлення його до абстрактної і особливо термінологічної лексики своєрідне. Звичайно, він не може обійти увагою тих слів, які або вже здавна увійшли до складу української лексики, або ж прийшли з російської, набувши українських фонетичних і словотвірних особливостей (самоістність, чванство, ганьба, ненатля, надія, слідство, довіреність). Проте в більшості випадків юридична, адміністративна і особливо церковна лексика виступає в російськоцерковнослов'янській формі: рішеніє, спасеніє, преступленіє, прошеніє, наіменованіє, по доношенію, селеніє, заложеніє собору, водосвященіє, погруженіє хреста, глаголаніє і под. В авторській мові письменник допускає вживання народних варіантів термінологічних слів: абахта "гауптвахта", хундамент, скусна робота, хвилозоф.
Цікава особливість позначилася на мові драматургічних творів (М. Кропивницького, М. Старицького, І. Карпенка-Карого): представники української інтелігенції, згідно з життєвими обставинами, на сцені по-українському майже не говорили. Українська мова в устах інтелігента (вчителя, лікаря, актора) сприймалася як фальш. Хоча життя мови вимагало свого, і в творах цих драматургів уже є спроби примусити окремих інтелігентів заговорити українською мовою ("Не судилось" М. Старицького, "Суєта" і "Житейське море" Карпенка-Карого).
У І. Нечуя-Левицького і в Панаса Мирного російська мова із уст інтелігента майже не звучить. Що ж до фольклоризмів, то вони в обох письменників виступають уже тільки як орнаментація, як вишивка на комірі й на рукавах сорочки. Це виразно помітно вже у Нечуя-Левицького, а в Панаса Мирного фольклорна традиція майже затухає. Порівняймо у Нечуя-Левицького: "В Палажки брови, як шнурочки; моргне, ніби вогнем сипне. Одна брова варта вола, другій брові й ціни нема!"; "І де ти, красо, вродилася! - подумав Лаврін, - з твоїми шовковими бровами; коли б ти була зозулею в гаю, то я тебе й там піймаю"; " - Мелашко! - промовив Лаврін тихим голосом. - Як побачив я тебе над водою, то неначе з криниці погожої води напився"; у Панаса Мирного фольклоризми не ліричного плану, а скоріше іронічно-приземленого типу: "Як муха в окропі, бувало, вертишся цілий день. Зате ж у свято або в неділю як вирвешся на улицю - усе село розлягається... Нема мені впину, нема заборони! Як та вода навесні, розірвавши греблю, знай біжить та клекотить - так я: ані вгаву, ані втоми мені немає... Язик той, як вітряк увосени, повертається у роті та все меле, меле..."
Серед західноукраїнських письменників на шевченкових позиціях стояв Ю. Федькович. У прозі він перейняв мовостиль Марка Вовчка. У А. Свидницького головним джерелом мовотворчості є народнорозмовне. Як зауважував М. Зеров, А. Свидницький "хоче дати правдивий, тобто заснований на спостереженнях, а не з етнографічних матеріаліввиведений, малюнок селянського життя і життя інших шарів людності" 1.
1 Зеров М. Вступна стаття до видання: Свидницький А. Люборацькі. - X.; К., 1931. - С. VIII.
Є, звичайно, в його мові певна схильність до етнографізму. Це, зокрема, засвідчує лексика на позначення
Loading...

 
 

Цікаве