WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Розширення функціональних меж української мови (пошукова робота) - Реферат

Розширення функціональних меж української мови (пошукова робота) - Реферат

Стороженко, О. Кониський, А. Свидницький, І. Нечуй-Левицький, згодом Панас Мирний. В українській поезії розвинулися нові жанри, зокрема байка (Л. Глібов), гумористичносатиричні "співомовки" С. Руданського. Т. Шевченко високо оцінив роман П. Куліша "Чорна рада". Але заслуги П. Куліша перед українською мовою значно об'ємніші. Ніхто з українських письменників середини XIX ст. не працював стільки над жанровим урізноманітненням української мови. Адже це йому належать і перенесені з фольклору жанри думи й казки, історичні оповідання і романи, історична поема, історико-поетична драма-ідилія і т. ін., перші зразки української наукової прози ("Історія України від найдавніших часів", "Хмельниччина" та ін.), він же переклав українською мовою окремі твори світової класики.
Основне джерело Кулішевої мови - фольклор. Звідси він черпав лексику і фразеологію високого звучання. Не уникає він і церковнослов'янського джерела, при цьому з плином часу уживає старослов'янізми дедалі частіше: хлад, благо, [о]лжа, возвістить, да возвеличиться і под. П. Куліш багато в чому прислужився розвиткові мови української епістолярії, але його заслуга була б незрівнянно більшою, коли б він і сюди не вніс надто вже потужний струмінь церковнослов'янізмів, наприклад: ненавидяй обличения скончивається срамно; убо вам чтущу розуміти, яко суєтною гордістю єсм обольщаєм та ін. Спершу це були цитати зі священних текстів, а далі - компонент звичайнісінької розповіді: вознегодує, жажду, вповав, создать храм, Боже ж храни, недугующеє серце, подобіє, житіє совершаеш, раздраженіє, оправдається премудрость од чад своїх; Горняя мудрствуйте, а не земная!; воскресеніє мертвих; воля Всемогущого; частина Вашого духовного существа перейшла через творяшу силу душі моєї в істочник, животворящий роди. Велика заслуга П. Куліша у виробленні в українській мові засобів для передачі слова Божого. Разом з І. Полюєм він багато потрудився над перекладом Біблії. Гірше з термінологією науковою, зокрема філософською. В листі до О. Барвінського П. Куліш писав: "Пробував я перо на первих аркушиках Мальованої гайдамаччини у мові філософічній - так ні! Вимовніше б написав я те саме по-московськи" 1. Звичайно, найбільша заслуга П. Куліша в розбудові української літературної мови - це написання "Чорної ради" українською мовою. Це, як вже згадувалось, відзначив і Т. Шевченко. Він уводить тут таку лексику (частково запозичену з літопису Самовидця), яка дозволяє творити історичний колорит у новій українській літературній мові. Непересічне значення мають і його намагання творити українську наукову мову.
Як справедливо зауважив В. Чапленко, Марко Вовчок прийшла в українську літературу через етнографію та фольклор, що ними вона захопилася була під упливом свого чоловіка О. Марковича" 2.
1 Куліш П. Вибрані листи, українською мовою писані // УВАН у США. - Нью-Йорк; Торонто, 1984. - С. 222.
2 Чапленко В. Назв. праця. - С. 105.
Власне, це не дивина: всі українські прозаїки черпали словесний матеріал з фольклору і переймали його синтаксичний лад. Чи не найвиразніше залежність від фольклору виявляється в портретних малюнках - усі вони фольклорно узагальнені, однотипні, пор.: "Та й дівчина ж була! Велична, хороша, до всякого привітна й ласкава, і заговорить, і засміється, і пожартує"; "А в мого брата була дівчина, боже мій милий, яка дівчина! Вона було весь двір веселить собою як зорею. Таке ж молоде та щасливе!"; "Старший Якименко оженив сина та таку вже невісточку собі взяв, що й не сказати! Білолиця, гарна й весела, а прудка, як зайчик"; "Грицько був парубок високий, чорнявий, кароокий, - парубок як орел"; "Коли вийшов чумак, хороший-прехороший, чорнявий, очі як у орляти" і под.
Такими ж фольклорно нерозгорненими є й пейзажні малюнки; оскільки оповідь в "Народних оповіданнях", та і в повістях ведеться від жінки-селянки, то її краєвид обмежується городом, садком, полем, звідки вона переносить у мову найяскравіші барви: "Зійшла на могилу та й глянула тоді на своє село; а сонечко саме сходить... Село як на долоні, так мені в очах і замигтіли білі хати, колодязне цямриння, розквітлі садки й городи"; "А сонечко заходить. Річка тече як щире золото, між зеленими берегами; кучеряві верби купають у воді віти; цвітуть-процвітають маки городні, і високоверхі коноплі зеленіють; де коло білої хатки червоніє рясне вишення чи високий кущ калини стріху підпирає, закриваючи всю білу стіну; а хатина ж у розквітлому городі, як у віночку ховається. І зелено, і червони, і голубо, і біло, й синьо, й рожево коло тої хатки".
Вражає насиченість тексту зменшено-пестливими формами слів: батенько, веселенько, віконце, віночок, голівочка, голівка, голуб'ята, грошенята, дітки, козаченьки, молоденький, молодичка, ніженька, нічка, одежинка, раненько, сорочечка, сіресенька, теперечки, хатка, хлопченята і багато ін. Серед здрібніло-пестливих слів, як бачимо, є іменники, прикметники і прислівники. Нерідко в сполученні іменник+прикметник обидва слова мають зменшено-пестливу форму: братичок ріднесенький, бідненький хлопчик, дитиночка маленька. Дуже багата народна фразеологія. Це здебільшого метафоризовані словосполучення, що вживаються замість нейтральних слів: серце в'яне, піду світ за очі, ґави ловить, і за холодну воду не візьметься, з лиця спав, знайдеш на свої руки муки, лучше з мосту та в воду, годити, як лихій болячці і т. ін. Багато вводиться у тексти народних прислів'їв і приказок. Марко Вовчок навіть виділяє їх у тексті іншим шрифтом: Кому не було добра змалку, не буде й до останку; Сон мара, а Бог віра; До любої небоги нема далекої дороги; 3 миру по нитці - голому сорочка і под.
Не позбавлена мова Марка Вовчка й подільських локалізмів - як фонетичних (під вісень, гурки), так і словотвірних (теперки, невзабарі, печаловитий, обрадіти, завтрий день). Мав рацію В. Чапленко, відзначаючи: "Маркова Вовчкова манера вплинула - і треба сказати потужно! - на багатьох українських письменників другої половини XIX ст., а серед них і на таких видатних діячів у царині мовотворення, як Кониський, Нечуй-Левицький, П. Мирний, а поза межами Наддніпрянщини - на Федьковича" 1. Визначаючи складові мовостилю письменниці, В. Чапленко зауважує: "Фольклорні елементи у мові Марка Вовчка були, на мою думку, вирішальні, але не тільки з самих цих елементів складалася її мова: друга складова частина її мови взята з розмовно-побутової селянської мови, переважно в жіночій її відміні" 2.
1 Чапленко В. Названа праця. - С. 107.
2 Там же. - С. 106.
Першим з російських поетів, шанувальників Т. Шевченка, ступив на грунт української мови Леонід Глібов. Прекрасні його ліричні пісні, що стали народними ("Стоїть гора високая", "Вечір", "Скажіть мені правду...", "Летить голуб понад морем"), а ще кращі байки, з яких струменить, немов джерельна вода, українська мова.
Л. Глібов переніс у байкивластиву Марку Вовчку пристрасть до зменшено-пестливих слів:
- Як ти співаєш, Півне, веселенько...
- А ти, Зозуленько, ти, зіронько, моя,
Виводиш гарно так і жалібненько...
Є в нього і
Loading...

 
 

Цікаве