WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Розширення функціональних меж української мови (пошукова робота) - Реферат

Розширення функціональних меж української мови (пошукова робота) - Реферат

"Люборацькі". Дівчача половина священицьких сімей одержувала шляхетсько-польську освіту в різноманітних приватних пансіонах, а хлопчача - в духовних семінаріях, де панувала російська мова і суворо заборонялося "мужичити", тобто навіть у приватних розмовах уживати українську мову. Результат цих зусиль виразно представлений у діалозі поповича Антося з попівною Галею:
- А ви, панно Анно, давно приєхалі із пансіона?
- Ju? tydze? min??, - відказала вона.
- А я вот і нє умєю по-польскі, - каже Антосьо...
- A ja po rosyjsku nie umiem, - озвалась Гшія.
- Учієесь, - каже Антосьо. - Вас же там учат?
- Ucz?, ta wszystko po polsku...
Про що й говорити! Адже граматичний лад російської й польської мови був описаний, його викладали в школах.
Українська мова не була зовсім поза наукою.
Перша граматика української народнорозмовної мови - "Грамматика малоросійсского наречия" О.П. Павловського - була, як про це вже згадувалось, видана 1818 р. Фонетичні й граматичні особливості української мови подано тут у порівнянні з російською; до граматики було додано "Краткий малороссійский словарь", що містив понад 1100 слів, українські прислів'я і приказки та зразки творів української мови.
У першій половині XIX ст. у Західній Україні продовжувала функціонувати слов'яноруська літературна мова, доповнена деякими місцевими особливостями. Це, зокрема, засвідчує видання "Граматики языка словенорусского" (1823 р.) І. Могильницького; у вступі до цієї праці доводиться рівноправність української мови з усіма іншими слов'янськими і її спорідненість з російською та старослов'янською; 1830 р. видана "Grammatica Slavo-Ruthena" M. Лучкая. У 1826 р. завершено шеститомний словник української мови І. Лаврівського, який, на жаль, так і лишився невиданим. У 1834 р. видано працю Й. Левицького "Grammatik der ruthenischen oder kleinrusischen Sprache in Galicien", де аргументовано доводиться єдність української мови Наддніпрянщини і Наддністрянщини; 1849 р. опубліковано "Gramatyku j?zyka ma?oruskiego" Й. Лозинського; цього ж року виходить у світ у Львові "Граматика русского языка" Я. Головацького, що містила багатий матеріал, узятий переважно з місцевої народної мови.
Національне відродження в Галичині супроводжувалось заснуванням все більшої кількості шкіл з народною мовою викладання. Для них створюється ряд посібників з української граматики, як наприклад: "Граматика малоруського язика для шкіл парафіяльних" Т. Глинського (1845 р., рукописна), Граматика руского язика" М. Осадці (1862 р.), "Методична граматика езика мало-руского" П. Дячана (1865 р.) та ін. У 1870 р. вийшли: "Руска читанка для висшої гімназії" О. Барвінського (редакція П. Куліша), у 1873 р. - переклад "Ботаніки" і "Географії", 1879 р. - "Руська читанка для низших кляс середніх шкіл" Ю. Романчука. Ясно, що вся ця робота закладала певні підвалини для вироблення української наукової термінології. Особливо багато зробив у цій царині І. Верхратський. Він збирав українську народну номенклатуру. 1864 р. виходить перший випуск його словника наукової термінології під назвою "Початки до уложення номенклатури і термінології природописної і народної". Протягом 1869-1879 рр. було надруковано ще п'ять випусків цього словника, про які схвально відгукнувся Ф. Міклошич. Розвиткові українського мовознавства сприяли праці І. Верхратського з діалектної фонетики, морфології і синтасису: Uber die Mundart der Marmoroschen Ruthenen (Станіслав, 1883); Uber die Mundart der Galicien Lemken ("Archiv fur slavische Philologie". I. 14-16, 1891-1892); "Про говір замішанців" ("Записки Наукового т-ва ім. Т. Шевченка. Т. З, 1894); "Знадоби до пізнання говорів угро-руських" (у ЗНТШ і окремо: Т.1- 1899 р., т.2 - 1901 р.).
Помітним внеском у дослідження історії української мови, інших східнослов'янських мов були праці М.О. Максимовича, І.І. Срезневського, П.О. Лавровського. Заслугою цих учених перед східнослов'янським мовознавством було відстоювання самобутності української мови. "Тепер, здається, - писав І.І. Срезневський, - вже немає для кого і для чого доводити, що мова українська (або, як декому подобається називати, малоруська) є мова, а не наріччя російської чи польської, як дехто доводив; і багато хто переконаний, що ця мова є однією з найбагатших слов'янських, що вона навряд чи поступиться наприклад, перед богемською щодо багатства слів і виразів, перед польською мовою щодо мальовничості, перед сербською щодо приємності, що це мова, яка, будучи ще необробленою, може вже порівнятися з мовами культурними; щодо гнучкості і багатства синтаксичного - це мова поетична, музикальна, живописна" 1.
1 Срезневський 1.1. Погляд на пам'ятки української народної словесності // Тимошенко П.Д. Хрестоматія матеріалів з історії української літературної мови. Ч. 1. - С. 207.
Багато уваги в XIX ст. приділялося виробленню українського алфавіту і правопису. М. Максимович відстоював етимологічний правопис з використанням діакретичних знаків для відтворення української вимови. Спробу наблизити українське письмо до фонетичного зробив П. Куліш у виданні "Записки о Южной Руси" (1856 р.) та в "граматці" (1857 р.). Значно далі в фонетизації українського правопису пішов М. Гатцук. У книжці "Ужинок рідного пол'а", виданій під псевдонімом "М. Куций", він фактично застосував фонетичну транскрипцію з великою кількістю надрядкових знаків, наприклад: ?колиб н? ц'а важка скрута татарс'кого лиха, миб ўже здаўнаб мали своу рідну моўу, пис'мєнє і достоту °вироблєну; св'атоблиў? °слово Бож? і о'го заповіт вірісне кожнй-б тамиу; і н? було б ўн?вічин? рідн? слоўо; миб тоді мали своу' Літ?ратуру, своу' осноўу а'сного жит'а'.
Оригінальний правопис запропонував М. Драгоманов: він відмовився (як і М. Гатцук) від літер ю, я, є, ї, а натомість запровадив латинську літеру j і писав ja, моjу, моjі; він же відмовився від літери щ і писав шч.
Емський указ надовго поклав кінець і спробам виробити оригінальне українське письмо і намаганням впорядкувати українську граматику; згідно з ним вимагалося, щоб у белетристичних українських тестах не було жодного "відхилення від загальноприйнятого російського правопису", а видання будь-якої підручникової літератури взагалі заборонялося. Як дослідив В. Чапленко, "у Галичині великі перешкоди для творення українського фонетичного правопису чинила греко-католицька церква як могутня організована суспільна сила. От 18 грудня 1870 р. канцлер М. Малиновський в порозумінні з митрополитом Й. Сембратовичем, у своїм плані злиття "Просвіти" з москвофільською "Русскою радою" писав: "Уживати намъ припадає нашого народного галицько-руского языка... Украинщина вообще и такъ звана кулЂшовка въ частности суть нововведеніями, противними духу нашого языка галицко-русского..." 1.
Визначні праці, присвячені питанням історії української мови та її діалектних особливостей, належать учневі І.І. Срезневського О.О. Потебні. Творчість цьоговидатного вченого обстежена ще недостатньо, повної збірки праць його поки що не видано. Демократичні переконання О.О. Потебні,
Loading...

 
 

Цікаве