WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Розширення функціональних меж української мови (пошукова робота) - Реферат

Розширення функціональних меж української мови (пошукова робота) - Реферат

М. Старицький і Олена Пчілка зуміли навіть видати твори Шекпіра й Гоголя в перекладі українською мовою. Проте ця "відлига" тривала всього-на-всього два роки. Українські вистави не просто відтворювали народний побут і розкривали національну ментальність - вони пробуджували любов до рідного слова, виховували українську інтелігенцію. Та й у росіян пробуджувалася совість. "Ось перед вами талант, - писав І. Тобілевич про успіхи М. Заньковецької, - котрий показав всьому світові, що наша мова - не мова тільки чабанів", бо ж, мовляв, під впливом українських спектаклів навіть такий "камінь", як редактор "Нового времени" Суворій зазначав: "Коли українські артисти так люблять свою мову, то чому б їм не перекладати своєю мовою п'єс європейського репертуару? Коли я, росіянин, захопився українськими п'єсами, то чому я не міг би захопитися п'єсами Шекспіра в українському перекладі?" 2
1 Тимошенко П.Д. Хрестоматія матеріалів з історії української літературної мови. - К., 1959. - Ч. 1. - С. 294.
2 Чапленко В. Названа праця. - С. 124.
Звідси й виникали спроби перекладати Шекспіра українською мовою (переклади М. Старицького, П. Куліша), а це розширювало жанри українського культурного мововжитку.
Західна Україна до 30-х років XIX ст. у культурному відношенні спала. В небагатьох школах XVIII ст. дяки навчали початкам азбуки і арифметики, користуючись зробленими ними самими таблицями. Але наприкінці XVIII - на початку XIX ст. у Європі під впливом ідей просвітництва пробудився інтерес до народної творчості, а отже, й до мови. Ці ідеї в 30-ті роки докотилися й до Галичини. У центрі національно-культурного відродження тут стояла, як відомо, "Руська трійця" - М. Шашкевич, І. Вагилевич і Я. Головацький. Але ще й у 20-ті роки став помітним процес усвідомлення галицькою інтелігенцією єдності української мови наддніпрянської з наддністрянською, необхідності її вивчення й розбудови, впровадження в освіту й науку, створення з її допомогою видатних культурних цінностей, які б визнавалися усім слов'янським світом. Так, І. Могильницький у праці "Відомость о руськім язиці" пише про рівноправність української мови з іншими слов'янськими, розглядає мову як одну з головних етнічних ознак і вказує на "Енеїду" І. Котляревського як на зразок "мови руської в землях руських" 1. Офіційна віденська влада якихось особливих заборон на розвиток української мови й української школи не накладала. Вона взагалі тільки недавно зробила для себе відкриття, що в Галичині і в Лодомерії живе якийсь інший, ніж поляки, народ. І все ж ця влада не була зацікавлена в тому, щоб "рутенська" мова використовувалася з освітньою метою і рекомендувала молоді вивчати німецьку мову "ради їх особистої вигоди", а з метою "пізнання і виховання" - польську 2.
1 Кирчів Р.Ф. Етнографічно-фольклористична діяльність "Руської трійці". - К., 1990. - С. 14.
2 Білецький О.І. Вступна стаття до фотокопії "Русалка Дністрова". - К., 1972. - С. 8.
На перешкоді розвиткові української мови стояла і західноукраїнська клерикальна інтелігенція, яка відстоювала "вчений руський язик", тобто в основі своїй церковнослов'янську мову. Та й багатовікове панування в краї польської шляхти накладало на розвиток української культури свій гнітючий відбиток.
"Руська трійця" зросла, з одного боку, на глибокій зацікавленості її членів українським фольклором, з другого - на широких творчих зв'язках із чеськими і словацькими будителями - П. Шафариком, В. Ганкою, Я. Колларом, Ф. Палацьким, з третього - на великій науковій роботі в галузі українського фольклору й етнографії, яку вели молоді дослідники. Головною їх метою було на великому матеріалі, зібраному ними і їхніми послідовниками, довести єдність українського народу і відстояти вільний розвиток української мови від зазіхань на неї як з боку офіційних урядових кіл і польсько-шляхетських асиміляторів, так і з боку власної консервативно-реакційної інтелігенції. Про це виразно сказано і в передмові до виданої ними в 1837 p. "Русалки Дністрової": "Мали і ми наших півців і наших учителів, але найшли тучі і бурі, тамті заніміли, а народові і словесності надовго ся здрімало; однакож язик і хороша душа руска були серед Слов'янщини як чиста слеза дівоча в долоні серафима" (Р. Дн., III). У зв'язку з протестом реакційних клерикалів видана у Пешті 1837 р. "Русалка Дністровая" пролежала без руху до 1848 р. З великими перешкодами потрапляла сюди й література зі Східної України. Навіть повість Г. Квітки-Основ'яненка "Маруся" була під забороною австрійських властей. Революція в Європі, яка захопила й АвстроУгорщину, разом із кріпацтвом знесла заборону й на твір "Руської трійці". І безперечно, він справив значний вплив на національно-політичний розвиток галицького суспільства. О. Білецький серед головних позитивних якостей цієї книжки насамперед називає ставлення упорядників до мови й орфографії: "Пиши, як чуєш, а читай, як видиш" 1, тобто проведення принципу Вука Караджича, застосованого ним до реформованого сербського письма.
1 Білецький О.І. Вступна стаття до фотокопії "Русалка Дністрова". - С. 24.
Проте головне в тому, що і сама книжка, і створена діяльністю "Руської трійці" атмосфера звернули погляди галицької інтелігенції на схід, до Наддніпрянської України, до творчості Т. Шевченка, що й спричинило справжній спалах національної свідомості, бажання працювати не тільки для галицького люду, а й для всієї соборної України. Тут починається розбудова української мови не лише як засобу творення художньої літератури, але й як знаряддя всебічного розвитку науки й культури. Одним із свідчень пробудження національної свідомості була газета "Вечорниці", що почала видаватися в 1862 р. У її виданні брали участь не тільки західноукраїнські письменники (К. Климкевич, В. Шашкевич), а й східноукраїнські (П. Куліш, Марко Вовчок, О. Стороженко, М. Костомаров, В. Білозерський). Так започаткували свою діяльність "народовці" - напрям у галицькій культурі, що протиставив свою культурну діяльність "москвофілам" - підгодовуваним московськими "патріотами" провідникам "общерусской" культури і прихильникам "язичія" - штучної мови з орієнтацією на російську. Через п'ять років по тому заснувалося товариство "Просвіта". Року 1873 заходами О. Кониського та Д. Пильчикова з пожертви п. Милорадович був утворений "Літературний фонд", що став пізніше основою Літературно-наукового товариства ім. Т. Шевченка. Тому не дивно, що український мовно-культурний рух після злопам'ятного 1876 р. переноситься із Східної України в Західну, а головним осередком розвитку української мови стає Львів. В органі народовольців "Правда" (1867-1884 рр.) наголошувалося: "Настигла ж пора для галицьких русинів сповняти довг для цілої руської народності". Окремо слід сказати про мовну ситуацію в Правобережній Україні XIX ст., зокрема на Поділлі. Зважаючи на засилля польських шляхетських родів у цім краю, який з 1793 р. підлягав Росії, тут паралельно відбувалися два асимілізаторські процеси:полонізація і русифікація. Це дуже виразно відображено в повісті А. Свидницького
Loading...

 
 

Цікаве