WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Розширення функціональних меж української мови (пошукова робота) - Реферат

Розширення функціональних меж української мови (пошукова робота) - Реферат


Розширення функціональних меж української мови
Пошукова робота з мовознавства
Коли вийшла друком "Енеїда" І. Котляревського, її привітали не тільки в Україні, а й у Росії. Звичайно, ні Москва, ні офіційний Петербург на такі дрібниці, як жарти на "малороссийском наречии", уваги не звертали. Інтерес до української мови як репрезентанта окремої від російської слов'янської нації виник в офіційних колах у ході розслідування діяльності Кирило-Мефодіївського братства. В окремих документах навіть любов до України, користування українською мовою розцінювались як антидержавний злочин. "В Києві і Малоросії, - занотовується в матеріалах слідства щодо Кирило-Мефодіївського товариства, - слов'янофільство перетворилось було в українофільство. Там молоді люди з ідеєю поєднання слов'ян поєднують думки про відновлення мови, літератури і звичаїв Малоросії, доходячи навіть до мрій про повернення часів колишньої вільності й гетьманщини 1. М.О. Маркович, який не належав до членів товариства, був висланий за межі України тільки за те, що він "питает такую привязанность к родине своей, Малороссии, какую он должен питать к отечеству, России" 2, і "в письмах своих выражал неумеренную любовь к Малороссии" 3.
1 Кирило-Мефодіївське товариство: В 3 т. - К., 1990.- Т. 3. - С. 379.
2 Там же. - С. 118.
3 Там же. -С. 137-138.
Товариство було розгромлене, його учасників засуджено й розкидано по різних закутках Росії і питання з українською мовою на якийсь час забуто. Але приходить 1863 рік - вибухає польське повстання. Відомо, що воно було жорстоко придушене, а наслідки позначилися не тільки на поляках, а й на українцях.
Правобережна Україна (підросійська) в XIX ст. різко відрізнялася від Лівобережної тим, що великими землевласниками тут були переважно поляки, які дотримувались католицького віросповідання і виховувалися у традиціях польського шляхетства. Чимало вихідців із цього польського середовища навчалося в той час у вищих навчальних закладах, розташованих на території України, зокрема в Київському університеті. Коли в 1863 р. спалахнуло польське повстання проти царської Росії, то потерпіла й Україна. Українська мова й культура були розцінені як "польська інтрига", хоч підстав для цього не було ніяких. Спрацювало звичайне чиновницьке невігластво. Можливо, до цього спричинилися публікації в польських виданнях, де українська мова називалася діалектом польської. Зокрема, ця думка рельєфно була виражена у статті В. Міцкевича - сина знаменитого польського поета - і почала розгулювати і в російських виданнях. Наслідком цього став сумно відомий Валуєвський циркуляр (1863 р.), яким заборонявся, крім художньої літератури, будь-який друк українською мовою. Правда, й на художню літературу накладалися різноманітні обмеження. Міністр внутрішніх справ Російської імперії П.О. Валуєв твердив, нібито "ніякої окремої малоросійської мови не було, немає і бути не може". Як писав М. Костомаров, у розмові з міністром він почув таке: "Хоч думка про написання популярних творів по-малоросійськи з метою поширення в народі корисних знань не тільки не злочинна, але й похвальна, однак, у даний час уряд, за своїм міркуванням, вважає за необхідне зупинити його, щоб не давати нагоди людям з недобрими намірами скористатися для іншої мети і, під приводом дозволеного поширення в народі популярно-наукових книжок, не дати їм можливості поширювати законозлочинних підбурювань до бунтів і безпорядків" 1.
1 Костомаров Н.И. Автобиография. Бунт Стеньки Разина. - К., 1992. - С. 266.
Це, звичайно, була недалекоглядна, ретроградна і брутальна політика, яка могла викликати тільки негативні наслідки для тих, хто її проводив. На це прямо вказували вчені, які тверезо завбачали можливий розвиток подій. Так, О. Пипін відзначав: "З загальноруської точки зору, - якби вона була вірно усвідомлювана в суспільстві або могла бути вільно висловлена, треба було б бажати встановлення тісного зв'язку нашої південноруської літератури з такою ж південноруською літературою в Галичині, а зовсім не розриву цього зв'язку, до якого повинні вести утиски нашої малоруської літератури" 1. Проте навіть наукове розуміння ситуації з українською мовою не утримало того ж О. Пипіна заявити в іншій статті ("Спор между Южанами и Северянами" - "Вестник Европы", 1885, апрель), що українська мова провінційна, а тому їй судилося потонути у "всеросійському морі". Заперечуючи йому, К. Михальчук писав: "Ніякі спокуси й аргументи не переконають нас віддати перевагу не своїй рідній, хоч і вбогій та загнаній літературі, - а чужій, хоча й близькій нам і гордій своїм багатством і всесвітнім значенням. Не багатством творів і не ступенем світового значення вимірюється висока цінність і велика притягальна сила південноруської літератури, а тим, що в її скромному змісті і формі кожна жива душа багатомільйонного південноруського народу знаходить те, чого не знайде в жодній літературі світу. - У своїй рідній літературі й мистецтві ми знаходимо самих себе, своє власне життя, свою інтимну побутову і природну обстановку, свої непідробні мораль, ідеали і смаки, свою живу душу..." 2
1 Пипін О. Малорусько-галицькі відносини. У виданні: Тимошенко П.Д. Хрестоматія матеріалів з української літературної мови. - К., 1961. - Ч. 2. - С. 65.
2 Михальчук К.П. Открытое письмо к А.Н. Пыпину по поводу его статей в "Вестнике Европы" о споре между южанами и северянами. - К.,1909. - С. 75.
Циркуляр спершу діяв у досить м'якій формі. Варто згадати, що після 1863 р. виходять друком твори Марка Вовчка ("Кармалюк", "Жива душа", "Казка і бувальщина" та ін.), І. Нечуя-Левицького ("Дві московки"), Панаса Мирного ("Лихий попутав") та ін. Але 1876 р. був прийнятий так званий "Емський акт", яким заборонялося видавати книжки українською мовою, зокрема переклади з інших мов, а також ввозити із-за кордону українські книжки. Було припинено й діяльність Південно-Західного відділу Російського географічного товариства в Києві. Чому? Тому що воно за чотири роки свого існування здійснило велику роботу в розширенні знань про українську історію, збагатило українську етнографію і лінгвістику. Як писав М.І. Костомаров, "з 1876 р. все, що стосувалось малоруської народності, почало зазнавати труднощів до появи в світ. Видання будь-якої книги, написаної малоруським наріччям, обставлялось перешкодами і вимагало зносин з Головним управлінням у справах друку; подібні труднощі лягали і на малоруські книги, друковані в Галичині, відносно їх довозу; утруднювалося навіть видання музикальних нот до малоруських пісень. Навіть у чисто російських творах наведення малоруських розмов викликало у цензорів сумніви і потребу звертатися за дозволом до Головного управління в справах друку" 1. Усе це спричинило перенесення центру розвитку української культури до Львова.
Єдине, що лишалося у Східній Україні, - це театр. У 1881 р. указ 1876 р. був удруге розісланий губернаторам, але з додатками, в яких знімалася заборона на українські вистави, що, правда, мали відбуватися разом зросійськими. Скориставшись цією нагодою,
Loading...

 
 

Цікаве