WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Походження і розвиток української літературної мови - Реферат

Походження і розвиток української літературної мови - Реферат


Реферат з мовознавства
Походження і розвиток української літературної мови
Літературна мова на Україні в своєму іст. розвитку пройшла кілька досить виразно відмежованих періодів: давня доба охоплює 10 - 13 вв., сер. - 14 - 18 і нова 19 - 20 вв. Досить кардинальні зміни в типі Л. м. на межах періодів зумовлені змінами в політ. і культ. історії України.
Л. м. давньої доби засвідчена для Києва церк. й наук. текстами, починаючи від сер. 11 в. і грамотою 1130, для Галичини церк. текстами від кін. 11 в. і грамотами від сер. 14 в., які відбивають почасти попередню традицію, безпосередньо не збережену. Пам'яток з Чернігова, Тмуторокані, Переяслава нема або майже нема, тому судити про Л. м. цих князівств можна лише порядком гіпотез. Крім церк. і наук. жанрів, той же варіянт Л. м. представлений матеріялами приватно-епістолярного характеру, літописами, красним письменством. Мова усіх цих жанрів у своїй основі ц.-слов. (див. Староцерк.-слов. мова), хоч до неї чимдалі більше просочується місц. рис у словництві, фонетиці, морфології, синтаксі. Ця мова не була реґульована жадною спеціяльною інституцією, але патронат церкви й зосередження літ. життя навколо церк. центрів роблять її доволі витриманою, так що тексти, створені в Києві, не надто різняться від переписаних з болг. оригіналів. Припускають, що ця мова була і усною мовою найкультурніших верств інтеліґенції (Шахматов). Спроби довести існування місц. літ. мови, посталої на основі мови міст, перед засвоєнням ц.-слов. мови (Обнорський, почасти Якубінський, Свєнціцький), не підтримуються жадними відомими фактами. Тільки мова гал. грамот має місц. характер, але нема даних, наскільки давня ця традиція.
Занепад Київської, а пізніше Галицько-Волинської держави і входження укр. земель, крім Галичини й Закарпаття, до білор. в своїй основі В. Князівства Лит. переривають традицію Л. м. давньої доби. Зокрема стається розрив між церк. і урядовою мовою. Розвиток Л. м. в церк. жанрах і стилях характеризується в кін. 14 - 15 вв. поновною церковнослов'янізацією її (т. зв. друга хвиля ц.-слов. впливів). Але це не стара ц.-слов. мова, а зреформована в Болгарії патріярхом Євтимієм у дусі часом штучної архаїзації, наближення синтакси й письма до грец. мови, плекання реторичного стилю. Тим часом урядова мова розвивається в напрямі зближення з живою мовою, вбираючи в себе також впливи мови центр.-евр. канцелярій (латинські, нім., чес., поль.). Політ. розрив укр. земель між Польщею й Литвою спричинився до того, що ця мова виступала в двох відмінах - гал. і волинсько-поліській. Гал. відбивала фонетику й морфологію півд.-зах. говірок і мала більше польонізмів, волинсько-поліська з центром у Луцькому відбивала фонетику й морфологію північно-укр. говірок, а в дальшому розвитку, ставши основою офіц. мови Лит. держави, вбирала, в себе чимраз більше білор. рис, здебільша орієнтуючися на спільні північноукр.-південнобілор. риси (розрізнення е і Ђ під наголосом, тверді р, ж, ч, ш тощо). Гал. парость канцелярійної мови незабаром завмерла в наслідок переведення урядів на латинську або поль. мову (1433), півн.-укр. парость канцелярійної мови набрала рис своєрідного койне, виступаючи подекуди як дипломатична мова Сх. Европи.
Розвиток міст, становлення укр. міщанства і впливи Реформації спричиняють наближення мови ін. жанрів до канцелярійної й розмовної мови. Постають навіть спроби перекладу Св. письма на мову близьку до живої (Пісня пісень 16 в., Пересопницьке євангеліє 1556 - 61, Крехівський апостол 1563 - 72 та ін.). Одначе цей рух був загальмований т. зв. третьою хвилею церк. слов'янізації. Гол. причиною її було те, що після Люблінської унії, в умовах поль. культ., політ. й екон. експансії підривалася фактична можливість оформлення укр. Л. м. на основі живої мови, бо шляхта польонізувалася, а укр. міста втрачали своє значення й спроможність бути центрами нац. культ.-політ. життя. З другого боку, ідеологічний провід укр. спротиву перейшов у руки духівництва, що підносило саме ц.-слов. мову як носія старої, ще греко-візант. традиції. Рух за відродження й нормалізацію ц.-:слов. мови виявляється в опрацюванні граматик ц.-слов. мови (Острозька 1586, Л. Зизанія 1596, М. Смотрицького 1619 та ін.) і словників І(Л. Зизанія 1596, П. Беринди 1627, 1653 та ін.). Відбудувати чисту ц.-слов. мову не пощастило, і до неї ввійшли елементи довільні, як і окремі укр. (напр., у фонетиці вимова Ж, А як у, я, г як г, Ђ як і, невимовляння ъ, ъ). Об'єктивно, проти бажання учасників руху, цей тип мови, відриваючи літ. мову від нар. й перешкоджаючи секуляризації літ. мови, сприяв успіхам польонізації.
Та навіть у сфері писемного й офіц. вживання не пощастило втримати чистоту цієї мови хоч би в межах приписів M. Смотрицького, і в неї продирається багато елементів живої мови і зах. впливів, насамперед латинських і поль. Так витворюється на ц.-слов. основі такого типу літ. мова коз. держави 17 - поч. 18 вв., чий строкатий склад відповідав панівному стилеві доби - барокко. Ця мова культивується в проповіді, наук. літературі, красному письменстві (драма, вірші, повість), а з значно зменшеним ц.-слов. елементом і в діловій мові й приватному листуванні. Через штучний характер цієї мови тяжко говорити про її діялектну основу, хоч загалом півд.зах.-укр. елементи переважали над півн.-укр.
Занепад коз. держави після Полтавського бою 1709 р. підірвав нормальний розвиток цієї мови. Під впливом заходів рос. уряду (укази 1721, 1727, 1728, 1735, 1766, 1772 про цензурування мови укр. друків, русифікація освіти), а почасти з бажання певних прошарків коз. старшини й вищого правос. духовенства ствердити своє становище в Рос.
Loading...

 
 

Цікаве