WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Розквіт староукраїнської літературної мови (XVII — перша чверть XVIII ст.) (пошукова робота) - Реферат

Розквіт староукраїнської літературної мови (XVII — перша чверть XVIII ст.) (пошукова робота) - Реферат

хотЂти то чинити - 217; Коли даха то и взяха - 229).
У віршах, як і в іншій літературі, трапляються форми третьої особи однини дієслів першої дієвідміни без закінчення -тъ/-ть: лЂзе, ргЂже, буде, може, поможе. Оскільки приказки відтворюють у більшості своїй живу мову, тут ці форми уживаються значно частіше: попсує, поре, меле/змеле, лопоче, взы[и]де, коле, каже, грЂе, гине, хоче, живе, влизе, гние, бреше і под. Тут уперше трапляються дієслова із суфіксом основи -ува- (замість традиційного -ова-, який був поширений ще навіть у XIX ст.): пробувати, забувати, але здравствовати, цр[ст]вовати. Форми минулого часу чоловічого роду з голосною перед /л/ нерідко виступають з /в/: вчинивь, починивь, наставивь, поставивь та ін. У приказках це вже майже норма: одубЂвъ, змЂшавъ, вылежавъсА, хотЂвъ, лЂтовавъ, дождавъ, давъ, догодовавъсА, по[и]мавъ, слуха[в], побачивъсА, з[ъ]мЂшавъ, вчинивъ, zaкoлynuвъ, zаробивъ, zаливъ, zбивъ, zвЂвъ, zавывъ та ін. Дотримуючись тодішніх літературних норм, K. Зіновіїв у віршах уживає форми минулого часу з допоміжним дієсловом - показником особи: Бо[м] з жалю мое[г][о] мо(г)лъ пра[в]ду написати (194); в прешлы[х] много кни[г] перечитале[мъ]; А ты ecu Хр[с]тови мл[с]ть не показалъ (194). У приказках і прислів'ях вони відсутні. Час від часу К. Зіновіїв послугується і формами аориста: повыше рЂхъ (31); до тре[х] дни[и] стра[ж] даше (32); бяше, сокрысА, о[т]крысА і под. Цікаво, що флексія -т в третій особі однини й множини теперішньо-майбутнього часу завжди тверда: мовятъ, подобаєтъ, желаетъ, бываетъ, животворитъ.
Найбільшою заслугою К. Зіновіїва є, звичайно, зібрані ним приказки, прислів'я та інші фразеологізми, які, хоч інколи й модернізовані, підведені записувачем під норми літературної мови, як він їх собі розумів, все ж дають правильне уявлення про тодішню народну українську мову.
Звернімося до драматургії. Спершу між віршами, що виконувалися учнями братських шкіл, і першими п'єсами не було істотної різниці. Так,у різдвяних віршах П. Беринди, написаних у 1616 р. "На рж[с]во гд?а Бг?а и сп?са нашего Іс? Ха?" замість дійових осіб виступають вт?рый отрокъ, трєтїи отрокъ, четвертыи отрокъ, пАтіи отрокъ, шестыи отрокъ і седмыи отрокъ. У кожного з них своя партія. У віршах Андрія Скульського "Христось Пасхон" (1630 р.) уже як дійові особи виступають ляментъ матки, Іоаннь - ?елогъ, Іосифъ, Никодимъ, Сvмон Киринейчинъ, Маріа Магдалена, Ликъ Мvроносиць, От зебраня всЂхъ. У драмі Іоаникія Волковича "Розмышлян'є о муцЂ Христа Спасителя нашего" (1631 р.) три побожні душі, десять вісників, милість Божа. Згодом, як побачимо далі, кількість учасників дійства набагато зростає.
Драми поділялися на великодні і різдвяні. Усі вони були своєрідним злиттям на українському ґрунті двох течій європейської драми-театру містерій та єзуїтського театру, що стали відомі в Україні завдяки польському посередництву. Як зазначає відомий дослідник історії давнього українського театру проф. В. Рєзанов, "у Польщі по костелах та по приватних господах грали п'єси, що обробляли були ті самі основні мотиви, які ми бачимо в західноєвропейській різдвяній містерії: пророкування про Христа, благовістя, як Йосип шукає притулку в Віфліємі, Різдво та поклоніння пастирів, Ірод та поклоніння волхвів, винищення немовлят і плач Рахілин" 1. У стінах Києво-Могилянської колегії читалися курси піїтики, одним із розділів якої була наука про драматичну поезію. Згідно з барочною традицією, алегоричні фігури зображувались так: Мудрість (Prudentia) - жінка в короні, що в лівій руці тримає берло, оповите віттю з шовковиці, у правій - кулю; коло неї журавель з каменем у кігтях; це може бути також зображення жінки у вінку із шовковиці, у правій руці тримає стрілу, у лівій - дзеркало; Душа блаженна (Anima beata) - вродлива дівчина з прозорим покривалом; на ньому змальовано діву, що загнуздала лева, на якому вона сидить і править ним; Воля (Voluntas) - сліпа діва з крилами у царській діадемі; з простягнутою рукою, начебто вона чогось шукає 2.
1 Рєзанов Вол. Драма українська. І. Старовинний театр український. Вип. І. Українська академія наук. Збірник історично-філологічного відділу № 7а. - К., 1926. - С. 13.
2 Рєзанов В. Драма українська. III // Українська академія наук. Збірник історично-філологічного відділу. Ч. 7. - К., 1926. - С. 23.
З ряду різдвяних і великодніх драм випадає "Драма про Олексія чоловіка Божого" (1673-1674). У ній розробляється мандрівний сюжет про Олексія, сина римського сенатора Евфіміана, який, одружившись, одразу ж утік з дому, покинувши молоду дружину й батьків, і повністю присвятив себе Богові й самоудосконаленню, за що його душа потрапила на небо. Тут багато дійових осіб: поряд з Олексієм, його батьками, дружиною, римським імператором, боярами, мужиками і под. виступають ангели, алегоричні фігури щастя, нищеты убогои, а також Юнона, Фортуна та ін. Як ця драма, так і всі раніше названі, написана староукраїнською літературною мовою і практично не відрізняється від мови поезії: українські фонетичні, граматичні і лексичні особливості в ній виявляються досить виразно, напр.:
Ище з каждого хору выпавши, дорогу
ЗвЂцали до пекла за гордость против Богу (Др. укр. V ч., 127).
А сие, що сут на мнЂ, дорогие шаты
ЗамЂню зъ якимъ старцем на подлые латы (129);
Юно: Парыс троянчикъ, знаєш щасливым был поты,
Поки моей дознавал ласки и охоты (130);
У цій драмі трапляються й фрагменти, написані народною мовою, напр.:
Вакуло, братко, ходи! и ты, Селивоне!
Скажу вам щос, ходи лиш и ты, Харитоне, - Иж Господь Богь веселе дал Ев?имияну,
Сенатору рымскому, а нашому пану (145);
НЂт, бачитца, не чули; я, правда, быв з дому
Отгодився, ходив там в лугь по солому (146).
У дусі народної традиції в мові "мужиків", - а це саме їхня мова тут представлена, - уживаються демінутиви, напр.:
Нехай ваши волики, козки, козенятка,
І ввес статочок здоров й егнятка! (149);
правда є демінутиви і в мові матері Олексія:
Скажи ми, старенки дЂду (159).
Наостанок, добре начастувавшись, "мужики" побилися, і з їхніх уст можна почути народні прокльони і порівняння, напр.:
За якую вы трясцу бьетеся? Да стойте! (153);
Тылко, прошу вас, болшей, як волки, не выйте (151).
Дехто з учених уважає, що цей уривок є інтермедією 1.
1 Гудзій М.К. Українські інтермедії XVII-XVIII ст. // Українські інтермедії XVIІ-XVIІІ ст. - К., 1960. - С. 8.
Але справа в тому, що інтермедії не були пов'язані з основним змістом драми, тоді як тут цей зв'язок явно простежується. Цікаво, що в драмі "Торжество єстества человеческого" мовою, близькою до народної, розмовляють євреї, які прийшли поставити сторожу біля гробу Ісуса Христа:
Я жычу, що би добро воинов наняти,
Хочь бы пришло им за то доброю мзду дати:
Ученици его всЂ пилно поглядают,
В ночи
Loading...

 
 

Цікаве