WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Розквіт староукраїнської літературної мови (XVII — перша чверть XVIII ст.) (пошукова робота) - Реферат

Розквіт староукраїнської літературної мови (XVII — перша чверть XVIII ст.) (пошукова робота) - Реферат

літературних діячів: Іоаникій Галятовський, Лазар Баранович, Антоній Радивиловський, Іннокентій Гізель, Варлаам Ясинський, Стефан Яворський, Дмитро Туптало, Іван Величковський, а також маловідомі і зовсім не відомі письменники з "літературних низів" творили українське письменство" 1.
Не можна сказати, що вірші К. Зіновіїва одноманітні. Зовсім ні: серед них є епіграми, елегії, морально-дидактичні вірші, канти, псалми, молитви, орації, пісні і навіть панегірики, хоч вони виконані в іншому стилі, ніж у галицько-київських поетів-панегіристів. Фонетичні особливості віршів К. Зіновієва мало чим відрізняються від творів галицько-київських віршописців. Сам К. Зіновіїв походив, безперечно, з Лівобережної України. Є в нього проривне ґ, етимологічне /о/ частіше, ніж у його колег панегіристів, передається через у; на місці етимологічного е, що перейшло в і в новозакритому складі, виступає Ђ (хмЂл[Ђ], мЂдны[х], камЂн[ъ]л, ремЂн[ъ] і под.) 2;
1 Чепіга І.П. Визначна пам'ятка українського письменства // Зіновіїв Климентій. Вірші. Приповісті посполиті. - К., 1971. - С. 10.
2 Докладніше див. про це в названій праці І.П. Чепіги. - С. 17-27.
більше, ніж у панегіристів, трапляється поплутання ы та и (крывымъ, зымою, умыра(т), вымывати, птыца і под.), широко відбито чергування /у/ з /в/ (вчащаетъ, навча[т], вмираю[т], вшкоджае[т], вчит[ъ] і под.); давньокиївському ръ відповідає українське ры (трывогу, грымитъ); /л/ нерідко переходить у /ў/ (вовны, ковбасцЂ, мовчанка, вовчіе, в човнЂ та ін.). Є тут і суто чернігівські фонетичні особливості, зокрема, тверде /р/ (ратовати, господара, бурани, золотара(м)), тверде /ц/ (обЂцати, тво[р]цы, ошуканцах, молодица, птыца) та ін.
Що К. Зіновіїв пройшов певну школу, дивуватися не доводиться. Але пише він зовсім не так, як його колеги-панегіристи.Його можна було б назвати "натуралістом": він пише про те, що бачить, анітрохи не дбаючи про якісь там епітети, метафори, алегорії й інші художні засоби, напр.:
Да і тые будники в нш?о(и) землЂ бувають:
що потомъ ту(р)камъ сукна
хва(р)боват выро(б)ляют.
А наробивши много, то яко(с) то збуваютъ:
уже о то(мъ) не знаю, раз†люде знаютъ.
І знаю(т) тепе(р) дЂло люде на свЂтЂ всяко:
и дете(и) якіи е(ст) самы, уча(т) же тако.
І си(х) часъ есть будищ(ъ) где буды бували:
давные люде (б) тое и нн?Ђ признали.
І прислуха(и)сА ко(ж)ды(и) що стары(и) мови(т) на глумЂ:
a молоды(и) нехай бере(т) добре собЂ на умъ.
І поташники (ж) неха(и) здоровы пробувають,
а за вЂршъ се(и) ласкаве мА похваляють (Зін., 171 - 172).
Здавалось би, за такої творчої установки К. Зіновіїва в текстах буде дуже багато побутових слів. Але автор - моралізатор, тому тут на передній план виступають слова, що характеризують людину, її ставлення до інших людей й навколишнього світу: неборакъ, хорый, господынА, простакъ, брыдити, працовати, дывовати, сА цурати, ратовати, шукати, зневажати, ображати, кра[с]ти, памятати, скоштовати, гани[т], cА журити, поважати, шкодити, вадити і под.; назви реалій менш поширені: борошно, калытка, кий, горЂлка, жорна, страва, лю[л]ка, тютюн, сагайдак, хмыз, суржи[к] (суміш житньої й пшеничної муки - українсько-російського суржика тоді ще не було. - В.Р.), штани та ін.; поширені назви осіб за професією і родом заняття: винникъ, ворожка, докторъ, козакъ, кухаръ, кул[ъ]бачникъ, пороховникъ, солЂтерникъ, сЂдляръ, цЂлюрикъ та ін.; є тут слова на позначення майна (худоба, достатокъ, статокъ), частин людського тіла (груди, кулак, лытка, ?чи, шия), особливостей природних утворень (долына, горы, пустыня, море), віку (дорослый, дытина, молодиця), родинних стосунків (родыч, родите[л]ка), приміщень (хата, ко[р]чма, шынокъ), природних сил (повЂтря, лихаА годына), часових понять (часо[м], зыма, лЂто, впя[т]). Невеликою кількістю прикладів, але все ж представлена тут і українська абстрактна лексика: зневага, приго-
да, рада, справа. Не цурається К. Зіновіїв і церковнослов'янізмів, переважно фонетичних, напр.: мразъ, град, драгий, даждъ, повЂждъ, увЂждъ; трапляються й лексичні: обрящемъ, sЂло, уповаю, согрешеніА, дЂтыщ; інколи наводяться й уривки церковнослов'янських текстів: Ища(и) рече обряще[т] и прося[и] получитъ (71). Порівняно рідкі полонізми, але все ж вони є, як і у всіх різновидах тодішньої літературної мови: латво, жекгнаетъ, не[н]дзный, ба[р]зо, ме[н]щызна, контентова[т], вЂкуисты, цвичене, ведлу(г), залецат та ін. Значно зростає кількість запозичень з латинської мови, звичайно ж, через польську: фундаментъ, елементъ, крvсталъ, декрет, структура, натура, тала[н]тъ.
Художніх засобів К. Зіновіїв не визнає. Проте порівняннями користується досить часто. Звичайно ними починаються окремі вірші, напр.: Яко ?гнь пре[д] водою хо[ч] не ра[д] смиряе[т]: тако и радо[ст] из[ъ] сму[т]ком житіА не мае[т] (79); Яко не пу[д]кованы[и] ко[н] в зымЂ попо[л]заеть: та[к] и чл?къ до всяки[х] грЂхо[в] ла[т]во скланяеть (126); Якъ птыца свои[мъ] носо[м] сыта повЂдає, та(к) чл?къ который собЂ промышляе (175). Чого не бракує творам К. Зиновіїва, це народних приказок і прислів'їв, напр.: Ко[л]ко в шелягу срЂбра то[л]ко у нихъ правды (45); Рече приповЂ[ст] во[л]къ що споткає то зъяде (46); дывнаА рЂчь, що в хатЂ пЂчъ (78); мусЂт на свЂтЂ такъ жи[т] я[к] набЂжи[т] (81); не може[т] інъ бЂдны[и] где певно сЂдЂти: и едного мЂсца я[к] потреба нагрЂти (83); а поку[л] взы[и]дет сл?нце выЂ[ст] ?чи роса (83); А женам (письма - В.Р.) як пятого колеса такъ треба (100); Якъ посполите мовя(т) іскра поле з[ъ]паляе[т] (106); А іна в гречку скачет (111); коло огню я[к] муха в[ъ] укропЂ ве[р]ти(т)сА (159). Не всі фразеологізми, зафіксовані в текстах, потрапили в "ПриповЂсти [або те[ж] присловіА] посполитые", що додаються до віршів, хоч тут зафіксовано 1560 сталих виразів. В окремих випадках текстовим прислів'ям у словнику фразеологізмів відповідають їх варіанти, напр.: Як вовкъ, що стрЂвъ, то з[ъ]Ђвъ (259); Искра и поле выжже[т], и сама згинетъ (228).
Зібравши українські прислів'я і приказки, К. Зіновіїв вельми прислужився нашому знанню про давню українську народну мову. Поряд із власне українськими народними афористичними висловами (Бг?ъ ламав и нам дававъ - 213; Бувши конемъ та [с]тати воло[м]ъ - 215; Без господара и това[р] плаче - 215; Багаты[и] диви[т]сА я[к] вбоги[и] живи[т]сА - 215; Все тое буде в ладу я[к] у меду - 217; Великь дубь да дупнать - 218; Где люде(и) купа не боли(т) у пупа - 219; Дома[ш]него zлодЂА не встерегтисА - 220; Ду[р]нА ни сЂю[т] ни пашу[т], са[м] сА роди[т] - 221; дме[т]сА я[к] пузы[р] на водЂ - 221; Добра и бре(д)нА, да не щоднА - 221; Мы c тобою, якъ рыба з водою - 223; мЂское теля[т]ко, я[к] сЂлское дытя[т]ко - 233 та переважна більшість інших) трапляються й такі, які народилися в попівсько-чернечому середовищі (бувши в РимЂ, да папЂжа не видати - 215; Во[л]но бг?у що
Loading...

 
 

Цікаве