WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Розквіт староукраїнської літературної мови (XVII — перша чверть XVIII ст.) (пошукова робота) - Реферат

Розквіт староукраїнської літературної мови (XVII — перша чверть XVIII ст.) (пошукова робота) - Реферат


Розквіт староукраїнської літературної мови (XVII - перша чверть XVIII ст.)
Пошукова робота з мовознавства
XVII ст. в історії українського народу сповнене драматизму. З одного боку, це відстоювання своєї національної, релігійної і культурної самостійності, з другого - небачене з часів Київської Русі піднесення національної самосвідомості, розквіт науки, культури, мистецтва.
Від початку XVII ст. починає руйнуватися традиційна для України опора православ'я - княжа Волинь. Син великого подвижника віри й освіти Костянтина Острозького Януш Острозький прийняв католицьку віру. Відтоді, як пише один з дослідників історії релігії в Україні, "світ православ'я починає окутуватися густим туманом латино-польської пропаганди... Чинячи в дусі свого нового вірування, Януш після батькової смерті почав зводити костьоли на землях Острозьких і виганяти руських священиків з церков, побудованих його предками. Так, у 1610 р. він відібрав у православних церкву св. Трійці, засновану його прадідом у Межирічі і, добудувавши до неї кляштор, віддав ксьондзам Францисканського ордену" 1, а в 1624 р. внучка Костянтина Острозького Анна-Алоїза Ходкевичева на місці Острозької школи заснувала єзуїтську колегію 2. Те ж саме сталося і з князем Миколою Черторийським, який після смерті свого батька Юрія, ревно відданого православ'ю, просив Сигизмунда III повернути йому родовий маєток - Пересопницю з монастирем і обернути їх на користь заснованої ним у Клевані єзуїтської колегії світських ксьондзів, що звалися мансіонаріями 3.
1 Древние волынские православные помяники.- Житомир, 1892. - С. 33.
2 Возняк М.С. Історія української літератури. Кн. перша. - Львів, 1992. - С. 341.
3 Древние волынские православные помяники. - С. 41.
Так поступово руські князівські родини зраджували православ'я, а разом з ним і свій народ з його давньою оригінальною культурою і власною мовою. І хоч ще й на початку XVII ст. у віршах Д. Наливайка, звернутих до синів князя Олександра Острозького, чується заклик зберігати предківську віру:
Памятайте, же сте c княжат руских острозких вышли,
их вЂру, дЂльность и набожность мЂйте на мысли.
Вами хочу похвалитися перед божим маєститом,
кгды з вас жаден не будет апостатом,
Отъ вЂры кгрецкоє апостольскоє церкви вЂсточноє
дому нашему и славным продком нашим пожиточниє.
Продкове бовЂм ваши, кгды вЂpy, якъ тарч, держали,
непріятели дому ихъ завше предъ ними дрыжали (УП, 152),
але це вже був голос волаючого в пустелі: князівські роди приймали католицизм. Зникало й протестанство. Якщо під його впливом у XVI ст. один за одним з'являлися переклади св. письма на близьку до народної мову, то в XVII ст. такі твори поодинокі. Проте православ'я не здавало своїх позицій. Головними його захисниками були священики й православні братства, що розвивалися в містах, брали під свій захист церкви, фундували школи, дбали про розвиток науки й мистецтв. Спершу братство виникло у Львові, згодом наприкінці XVI - у перших десятиліттях XVII ст. вони засновуються в Гологорах, Замості, Любліні, Рогатині, Бересті, Перемишлі, Красноставі, Городку, Галичі, Більську, Києві, Луцьку та інших містах. Де виникало братство, там засновувалися школи, пожвавлювалося культурне життя. Близько 1572 р. князь Костянтин Острозький відкрив на свій кошт початкову школу в Турові, в 1577 р. другу школу у Володимирі на Волині. У своєму рідному місті Острозі він заснував школу вищого типу, яку його сучасники називали "Тримовним ліцеєм", "Колегією" або навіть "академією" 1. Школи позасновувалися також у Рогатині, Городку, Перемишлі, Комарні, Любліні, Бересті, Кам'янці на Поділлі, Замості, Галичі, Луцьку, Холмі, Вінниці, Немирові, Пересопниці та в інших містах 2.
1 Возняк М.С. Названа праця. - С. 341.
2 Там же. - С. 358.
Українське політичне, релігійне й культурно-освітнє життя з початку XVII ст. складалося під впливом берестейської унії, прийнятої у Бересті (Бресті) в 1596 р. Почалася велика свара між уніатськими і православними єпископами. Це й знайшло своє відбиття в розвитку полемічної літератури. Власне полемічну літературу, користуючись сучасною термінологією, можна було б назвати публіцистичною. Але здебільшого полемічний характер мала й тодішня художня література.
Як полеміст зажив собі слави Іван Вишенський. Перший свій твір він надсилає з Афону в Україну-Русь ще наприкінці XVI - у 1592 або в 1593 р. Це було "Посланіє до всЂх обще в лядской земли живящих". Далі він жив і писав переважно на Афоні і зрідка в Україні і закінчив свій життєвий шлях близько 1620 р. в Афонському монастирі. Влучну характеристику загальному напрямові творів І. Вишенського дав І. Франко: "Івана Вишенського зачисляють звичайно до полемістів, що боронили православіє проти заходів латинства та' унії. Се вірно, але тілько в часті. Властивої полемічної аргументації в його писаннях не так багато, як би веліла догадуватися назва полеміста, та й то властиві догматичні дискусії у нього не оригінальні, а взяті переважно з сучасних руських або польських полемічних творів. Головна сила полеміки Вишенського, яка дуже часто переходить у сатиру (виділення наше. - В.Р.) лежить у його глибокім розумінні етичної сторони спору між латинниками й православними, а головна сила його таланту - в ілюструванні релігійних віроучень та суспільно-політичних відносин драстичними прикладами, подробицями та порівняннями, взятими з дійсного життя" 1.
1 Франко Іван. Іван Вишенський. - Львів, б/д. - С. 25-26.
І. Вишенський, як істинний захисник православного християнства, всі інші віровчення сприймав як єресь. Тому переклади святого письма на просту мову засуджував. Він писав: "Евангелия и Апостола в церкви на литургии простым языком не вывирочайте. По литургии же для зрозуменя людского попросту толкуйте и выкладайте. Книги церковньте всЂ и уставы словенским языком друкуйте. Сказую бо вам тайну великую: як диявол толикую завист имает на словенский язык, же ледве жив от гнЂва; рад бы его до щеты погубил и всю борбу свою на тое двигнул, да его обмерзит и во огиду и ненавист приведет. И што нЂкоторие наши на словенский язык хулят и не любят, да знаеши запевно, як того майстра дЂйством и рыганем духа его поднявши творят. Ато для того диавол на словеский язык борбу тую мает, зане ж ест плодоноснЂйший от всЂх языков и богу любимший: понеж без поган - ских хитростей и руководств, се ж ест кграматик, рыторык, диалектик и прочих коварств тщеславных, диавола въмЂстных, простым прилежным читанием, без всякого ухищрения, к богу приводит, простоту и смирение будует и духа святого подемлет" (Виш. 23). Сучасники й наступники І. Вишенського, який сидів на Афонській горі і не відчував, що боротьба за віровчення йде пліч-о-пліч зі змаганням за освіту, усвідомлювали цю проблему значно краще уже наприкінці XVI ст., а XVII ст. у цьому
Loading...

 
 

Цікаве