WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Українська літературна мова післямонгольської доби (друга половина XIII — XVI ст.) (пошукова робота) - Реферат

Українська літературна мова післямонгольської доби (друга половина XIII — XVI ст.) (пошукова робота) - Реферат

Росії, коли українська мова потроху зводилася до місцевого "діялекту", гідного хіба для вжитку селян" 6. Чимало слів, особливо з абстрактним значенням, запозичується з польської мови. Це, зокрема, іменники на -ость - модель давно узвичаєна в східнослов'янських мовах: вольность, добротливость, досконалость, зацность, непобожность, неповстяжливость, невстыдливость, неусътавичность, обличность, омылность і под.
У давальному відмінкові іменників чоловічого роду дуже поширене закінчення -ови: Авраамови, ангелови, антихрестови, апостолови, баранкови, волови, грекови, духови, жидови і под. 7 Регулярно вживається кличний відмінок: брате, гробе, доме, Павле, пане, Петре, Савле, жиде і под. 8
1 Огієнко І. Українська літературна мова XVI-го століття. - С. 160, 206-207.
2 Там же. - С. 206-207.
3 Там же. - С. 261.
4 Там же. - С. 263.
5 Там же. - С. 281.
6 Там же. - С. 302.
7 Там же. - С. 319.
8 Там же. - С. 321.
У називному відмінкові множини досить часто виступає закінчення -ове/-еве: ангелове, апостолове, арабове, богачове, грекове, духове, жидове, отцове, панове і т. ін. 1 У місцевому відмінку множини переважають давні форми із закінченнями -ох, -ex, -ix: о апостолех, о болванех, о волех, дарех, по домех, на конех, людех, в смуткох, греках і под. 2 Кінцеве -ть/-т у третій особі однини дієслів теперішньо-майбутнього часу інколи відсутнє: буде, дає, може, обецує, обманує, ознаймує, оказує, пише і под. 3 Характерною особливість КА як північноукраїнської пам'ятки є закінчення -ет у третій особі множини теперішнього/майбутнього часу: блудет, боронет, бурет, вчинет, говорет, грЂшет, губет, згладет, значется і под. 4 Перша особа множини наказового способу твориться, як це засвідчують й інші українські тексти, за допомогою закінчення -Ђмо або -мо (загрозЂмо, кленЂмо, єжмо, откинмо), а друга особа множини відповідно на -Ђте/-те (будьте, важте, очистЂте). У третій особі однини й множини використовується частка нехай: нехай бачит, нехай будет, нехай выкладает, нехай ся дЂет, нехай досвЂдчить, нехай згинут 5.
Багатий матеріал для пізнання всіх рівнів карпаторуського варіанту староукраїнської літературної мови дають "Нягівські повчання", або "Нягівська Постила" - пам'ятка середини XVI ст. невідомого автора. Докладний аналіз цього твору здійснено в праці Ласло Деже 6.
1 Огієнко І. Українська літературна мова XVI-го століття. - С. 311.
2 Там же. - С. 330.
3 Там же. - С. 338-339.
4 Там же. - С. 360.
5 Там же. - С. 373.
6 Дэже Ласло. Украинская лексика середины XVI века: Няговские поучения (словарь и анализ). - Дебрецен, 1985.
У тексті "Нягівських повчань" регулярно засвідчується чергування /о/ з /у/ (б[у]къ - бік, булше - більше, гурше - гірше, думъ - дім) та /е/ з /у/ (у своюй, у нюм, людюмъ), м'яке /ц/ (пяниця, загодованець, издавця, королиця, лиця), повноголосся (голова, голодъ, голосъ, городъ, дерево, дорого, золото), перехід /л/ у /у/ (довгъ, довгый, довжны) та ін.
Є чимало цікавих явищ у словотворенні. Так, поряд із абстрактними іменниками, утвореними за церковнослов'янською моделлю (изогнаніє, имЂніє, искунчаніє), уживаються українські на -ня, -тя (переважна більшість) (измаганя, исповнЂня, истисканя, келтованя, крещеня, проклятя); дієслова з основою на /г/, /к/ послідовно приймають в інфінітиві суфікс -чи (измочи, изогнечи, изречи, испомочи, истечи, печи).
Серед найхарактерніших морфологічних рис можна зазначити такі. У першій особі множини іменників теперішньо-майбутнього часу виступає флексія -ме (береме, лишаєме, чиниме, не можеме); у чоловічому роді однини дієслів минулого часу кінцевий суфікс -л- регулярно переходить у -в- (натокмивъ, лишивъ, заказавъ), хоч інколи може зберігатися й традиційне -лъ (любилъ, миловалъ, ходилъ); у майбутньому синтетичному часі флексія -му, -меш часто виступає в препозиції (кулько мете што просити у о[т]ца моего у мое имя, дасть ся вамъ 1; а кто меть пити, што я ему дамь воды, будеть у нюмъ кырниця 2). Замість узвичаєної українською мовою частки нехай, за допомогою якої утворюється третя особа однини й множини наказового способу, в "Нягівських повчаннях" уживається її варіант нагай (Нагай не лестить ся никто на васъ; "Коли чинить милостиню, нагай не знаєть лЂвая твоя, што чинить правая твоя",) 3.
1 Дэзке Ласло. Названа праця. - С. 163.
2 Там же. - С. 166.
3 Там же. - С. 169, 172.
Найцікавішим рівнем мови цієї пам'ятки є лексика. Поряд із спільноукраїнськими словами і церковнослов'янізмами (а таких більшість), уживаються місцеві слова типу вершинокъ "кінець", винниця "виноград", вогень (огень) "вогонь", выдказъ "відповідь", выдку "звідти", вырозумЂти "зрозуміти", добытокъ "худоба", доку "поки", дотудъ "доти", дЂтвакъ "дитина", житлусть "життя", заранокъ "ранок", идця "ненажера", извуръ "джерело", издавця "зрадник", изудну "назовні", ино "хіба", иства "їжа", казда "господар", калный "брудний", кмЂть "селянин", кортань "покарання, марга "маєтність", "домашні тварини", назадарь "даремно", найбулма "найбільше", натокмити "створити", "зробити", "набути", спасти та ін.
Чимало слів утворено від угорських коренів: будушловати "блудити", уг. bujdosik; бЂзентовати "свідчити", "доводити", уг. bizon?sit; бЂзоншакъ "свідок", уг. bizonys?g; бЂнтетовати "карати", уг. b?ntet; бЂчелованя "повага", "честь", уг. becs?l (becs?l); валость "відповідь", уг. v?lasz (v?luszt); валтовати "викупити", уг. v?lt; варошь "місто", уг. v?ros; гаталомъ "влада", "зловживання владою", уг. hatalom; ингедливый "слухняний", уг. engedl; кедведзовати "догоджати", уг. kedvez; келтованя "витрати", уг. k?lt "витрачати"; керешкедовати "скористатися", уг. kereskedik "торгувати"; мештершикь "ремесло", уг. mesters?g та ін.
Трапляються тут і румунізми: дуката "м'ясо", рум. bucat?; варе "справді", рум. oare (пор. також похідні варе де, варе котрый, варе кто, варе кулько, варе чій, варе што, варе якъ) та ін.
Отже, конфесійний стиль староукраїнської мови формується під впливом церковнослов'янської, на той час уже досить розхитаної з погляду норм. Значна частина церковнослов'янізмів, уже адаптованих на українському Грунті, лишається в мові конфесійної літератури, звідки проникає і в інші стилі староукраїнської літературної мови: художній, полемічний і, як про це вже йшлося, навіть діловий.
Художня література зароджується в останній чверті XVI ст. у вигляді панегіриків іполемічних віршів, спрямованих проти папи й католицизму. Символом кінця віку можна вважати рядки із одного з тогочасних віршів: Не въ школахъ латинськихъ розум купуйте и их трутизмами души не питайте (УП, 131). Українська поезія кінця XVI ст. бідна тропами, але для неї вже характерні ті ключові слова, що згодом визначатимуть особливості барокових творів. Це солнце (крест животворящий царєм и народом, яко солнце свЂтящий - 38), сердце (сердца вЂрных людей увеселить значне - 38; сладость в сердцу стане - 100), небо (коли его узрять на небеси - 38), вЂра (цвЂты прекрасныи вЂры - 38; вЂра бо єсть дар божій - 74); звЂзда (въсіяла звЂзда ясно от востока - 61), свЂтъ (сіяет бо
Loading...

 
 

Цікаве