WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Українська літературна мова післямонгольської доби (друга половина XIII — XVI ст.) (пошукова робота) - Реферат

Українська літературна мова післямонгольської доби (друга половина XIII — XVI ст.) (пошукова робота) - Реферат

оу Подолской земли, оу Каменецком(ъ) повЂтЂ - 1383, 31; от мЂста до мЂста, от повЂта до повЂта, або от одное земли до другое земли - 1388, 45) та ін. Різні значення розвивають окремі слова, що позначали належність людини до певних соціальних станів, визначали її майнове становище і т. ін. Л.Л. Гумецька зауважувала, зокрема, що слово боярин у пам'ятках з території Великого князівства Литовського позначало дрібного землевласника - дворянина, згадуваного при переліку свідків юридичного акту після "князів" і "панів". І навпаки, в молдавських грамотах боярин - це великий феодал, вельможа. Такий же різний зміст у слова державца: у Польському королівстві - це помічник старости, що завідував королівським маєтком, у Литовсько-Руській державі - намісник, який управляв волостю 1.
1 Гумецкая Л.Л. K вопросу об определении значения слова в словаре староукраинского языка XIV-XV вв. // Вопросы исторической лексикологии и лексикографии восточнославянских языков. - M., 1974. - C. 56.
Українсько-білоруські грамоти засвідчують порівняно мало запозичень з мов інших народів - тюркських, балтійських, молдавської, угорської, південнослов'янських. Це лексеми, що потрапляли спершу в діалекти української і білоруської мов, а вже потім - у спільну літературну мову або в формовані літературні мови східнослов'янських народів. Серед тюркізмів слід відзначити кантарь "одиниця вимірювання ваги" (тюрк, kantar "вага" - ССУМ, І, 469), єсакь "податок натурою" (тур. jasaq - ССУМ, І, 349), орда "середньовічна феодальна держава у тюркських і монгольських народів, а також територія цієї держави" (тюрк, ordu "військо, воєнний табір" - ССУМ, II, 91), санжакъ "губернатор у давній Туреччині" (тур. sand?aq "невелика провінція" - 319), тебенка "шкіряна прикраса на кінському сідлі" (тюрк. t?b?ngii - 425). Литуанізми засвідчують грамоти з території північної України, Білорусі і Литви. Вони нечисленні. Це, зокрема, дякло "подать натурою від урожаю і загального прибутку в селянському господарстві, крім худоби" (лит. d?okle, d?kle - ССУМ, І, 342) і стиръта "скирта, стирта" (лит. stirta - II, 387). Запозичення з молдавської (румунської) мови можна розподілити на дві групи: 1) ті, що проникали в діалекти української мови; 2) ті, що використовувалися як терміни в мові грамот для позначення посадових осіб і згодом безслідно зникли. Серед першої групи слів можна для прикладу назвати такі, як орашанє "городяни" (рум. oras "місто" - ССУМ, II, 91), паровъ "потік, струмок" (рум. pfrau - 127), пискъ "вершина гори, верх" (рум. pisc - 148), оулмъ "берест", "в'яз" (рум. ulm - 475) і под. Через молдавську (румунську) мову в українські діалекти проникають окремі мадяризми і південнослов'янізми: оурикъ "спадкове феодальне володіння", "княжий привілей на спадкове землеволодіння" (рум. uric, мад. ?r?k "спадщина" - ССУМ, II, 482), хотаръ "природна або умовна лінія, яка відмежовує одне володіння від другого" (рум. hotar, мад. hat?r - 513), градина "сад", "город" (рум. gradina, бл., серб. градина - І, 259), слатина "соляне джерело, солотвина" (рум. slatina, серб. слатина - II, 351) та ін.
Однією з ознак українського синтаксису стає вживання сполучника поки в складнопідрядних реченнях із значенням часової межі: и тая Ганка мешкала на той дЂльници мужа своєго... до тыхъ часовъ, поки пошла замужъ (1494, ССУМ, II, 177). Варіантами цього сполучника є наколи, поколЂ, поколА, поколє (ССУМ, II, 179).
В усіх східнослов'янських літературних мовах збереглися спільні для них і для більшості інших слов'янських мов первинні прийменники въ, для, до, изъ (исъ), за, къ, мєжи, мимо, на, надъ, о, отъ, пєрєдь, по, подъ, съ, оу; правда, відповідно до фонетичних і ритмікоінтонаційних особливостей української мови розвиваються і масово фіксуються варіанти цих прийменників: зу, исо, надо, одь (одо), поудъ (подо). Разом з тим помічається активне вживання вторинних прийменників, тобто прислівників у прийменниковій ролі: вниз, водле, въмЂсто, заради, звыше, зниже, напротиву, обаполъ, окромъ, пєрєжє, повєрхъ, подлє, понадь, попєрєкь, попоудь, посєрєдъ та ін. Активно проникають у прийменниково-сполучникову систему також запозичення з інших мов, переважно з церковнослов'янської і західнослов'янських: албо (альбо), але, ачьколи, водлуг, гдыжъ (кдыжь), гды, khdyby, дондєжє, идєжє, како, понєжє, пачє та ін. Активно розвивається категорія прислівника. Поряд з традиційними відприкметниковими прислівниками типу близько, вєрнє, вєньно, вирно, давно, далеко, добрє (добро), дївно, высоко, долго, должно, достаточнЂ, конєчно (конечнЂ) конно, криво, надобно, низко і под., уживаються нові, утворені від прикметників, що розвинулися на південноруському ґрунті або були запозичені з близькоспоріднених мов. Це такі, як безпечне, безправне, вдячно, велико, вЂчисто, доводливо, єдностайно, збройно, закладнЂ, заровно, знакомито, значне, зраднє, справно, непожиточне, непорухомо, непорушанно, нерухомо, нешкодно, потаємно та ін. Прислівники, утворені на базі сполучення імені з прийменником, мають рухливіший склад. Поряд з давніми в вЂкы, до вЂка, навЂкъ, вгору, влево, въ дроугоє, горою, горЂ "угору", дома, домовъ, замоужъ, наверхоу, навЂрхъ, навЂкъ, направо і подібними, уживаються українські новотвори вєрхомъ "горою", въ вєрхоу, въ готовє "напоготові", въ день, въ єдно "одностайно", кгвалтомь, додому, досыть, заєдно, за мЂсто "замість", нагору "вгору", на долЂ "внизу", напослиде, ниотколЂ і под.
Безпосередні традиції ділового стилю давньокиївської мови, трансформованого на українському (також білоруському) грунті, продовжувались і розвивалися у мові ділових документів Великого князівства Литовського, де ця мова в силу історичних умов стала офіційною в урядових канцеляріях. Навіть у XVI ст., коли з підкоренням Литовського князівства Польщею українська літературна мова уже не тільки в Галичині, але й на всьому просторі її поширення стала зазнавати польського впливу, Литовський статут 1588 р. вимагав: "Писар земский маеть по руску литерами и словы рускими вси листы, выписы и позвы писати, а не иным языком и словы". З 1529 р. скрізь в Україні постають актові книги - гродські і земські. Сюди вписувалися різні акти - судові, мирові, тестаменти, договори, дарчі, закладні, купчі і под. Зразком для урядової української мови були чеські актові книги, звідки взято й саму форму цих актів 1. "Руська мова", як тоді називали офіційну мову Литовського князівства, була по суті спільною мовою українців і білорусів, становлячи в цілому факт історії літературних мов обох народів 2.
1 Огієнко І. Українська літературна мова XVI-го століття. - С. 126.
2 Див. про це також: Булаховський Л.А. Питання походженняукраїнської мови. - К., 1956. Плющ П.П. Начальний этап формирования русского национального языка // Науч. зап. Ленинградского гос. ун-та. - 1961. - С. 220. Гумецька Л.Л. Уваги до українсько-білоруських мовних зв'язків періоду XIV-XVII ст. // Дослідження з української та російської мов. - К., 1964. - С. 252-258.
Немає сумніву в тому, що протягом XIV-XV ст. в Україні тривала робота щодо збагачення церкви богослужбовими книгами:
Loading...

 
 

Цікаве