WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Основа давньокиївської літературної мови. Виклад головних поглядів на її походження (пошукова робота) - Реферат

Основа давньокиївської літературної мови. Виклад головних поглядів на її походження (пошукова робота) - Реферат

зі "Словом о полку Ігоревім". Вони належать хронологічно ще до часів княгині Ольги. Деревлянам, які прийшли сватати її за свого князя Мала після убивства Ігоря, вона відповідає: оуже мнЂ своего мужа не крЂсити (44); пор. у "Слові о полку Ігоревім": А Игорева храбраго плъку не крЂсити (СПІ, 31); згадується тут і Редедя, зарізаний перед полками касозькими (134).
Переповідаються події, що супроводжували Ігорів похід, під 1185 роком. Тут же згадується річка Каяла, невідома з інших джерел. І сюжетні лінії схожі. В "Повісті", як і в "Слові", Игорь видЂ брата своего Всеволода крЂпко борющасА. и проси дш?и своєи см?рти. ?ако да бы не видилъ падени?а брата своєго (ІЛ, 624); пор.: Игорь плъкы заворочаеть: жаль бо ему мила брата Всеволода (СПІ, 20). Правда, половець Овлур із "Слова" в "Повісті" зветься Лавором. Але тікають вони в Русь разом із князем Ігорем. У "Повісті" Ігор має інший маршрут, ніж у "Слові": він не одразу потрапляє в Київ, а спершу їде до свого Новгорода, потім до Чернігова, а вже звідти "Ђха до Києвоу к великомоу кн?зю Ст?ославу. и радь бы[с] ємоу Ст?ославъ. такъ же и Рюрикъ сватъ єго" (ІЛ, 651).
Фонетичні особливості "Повісті временних літ" досить своєрідні. Східнослов'янське начало виступає тут дуже виразно. По-перше, повноголосні форми переважають неповногосні, хоч паралельні форми трапляються досить часто (сторона - страна, владЂють - володіють, городъ - градъ, горожаны; але холопъ, хоромъ, болото, хоч скомрахы - давньоруське слово на старослов'янський лад); старослов'янське жд у літопису практично відсутнє (хожение, радающа?а, гражане, вижь, дажь, надеже, ?деже, жажа, чужеи), зате замість ч у більшості випадків уживається щ (нощь, хощю, не хощеть, сЂщи, свЂща); на місці старослов'янського початкового є досить послідовно вживається о (графічно ?) (?два, ?динъ, ?сень, ?лена, ?зеро); суто українськими фонетичними рисами є поплутання в з у (Всеволодъ - Оусеволодь, на въгры - оугры, вдарить - ударить) і м'яке ц' (сновець, вЂнЂць, жерець, конЂць). Викликає подив поплутання ч і ц (старечь, ?трочи, єдиновластечь, палчем і под.), що, можливо, пов'язане з пізнішими переписами літопису. Привертає до себе увагу досить часте поплутання Ђ з и: ?бищають, оукрЂпивсА, непобидимою стрилци, ослипилъ, раздилисА, свищи ("свічки"), о грисЂхъ, c письньми та ін.
Морфологічні особливості "Повісті" ті ж, що і в творах інших жанрів: в теперішньо-майбутньому часі, а також в імперфекті в третій особі однини й множини виступає закінчення -ть (втечеть, хулить, оумреть, одбЂжить, стоить, возмуть, створАть, мучать, сказають, сЂдАть, оучать, женоуть, имахуть, бАшеть і под.), трапляються поодинокі випадки відпадіння -ть в дієсловах першої дієвідміни (а кнАгини наш[а] хоче за вашь кнАзь - ЛЛ, 56), дієслівна частка с?а (сА) часто иступає у препозиції (се оуже сА есте покорили мнЂ - 47; оуже намъ нЂк[а]мо сА дЂти - 58); аще сА сбудеть - 95; аще ли сА покаємь - 158; рЂкы сА смерзывають - 406), особові форми дієслова хотЂти уживаються то в традиційному старослов'янському, то в українському варіантах (хотАть, не хощета, хочемъ, хочете); іменники чоловічого роду в давальному відмінку однини часто приймають закінчення -ови/-овЂ, -еви/-евЂ; це стосується як осіб, так і неосіб (мужеви, МоисЂ?ви, Бв?и, кесареви, Ге?ргиєви, РомановЂ, Володареви, Гюргеви, Кукнишеви, Рюрикови; коневи, голубєви, воробьєви, по Ручаєви, монастыреви, к волови, домови); ці ж іменники в називному відмінку множини можуть приймати закінчення -ове/-овЂ, -еве/-е†(поповЂ, разбоєвЂ, громовЂ, борове, ледове, дарове, сторожевЂ).
У синтаксисі привертає до себе увагу так званий "давальний самостійний", тобто такий зворот, яким передається послідовність у часі, напр.: МоисЂєви же възмогъшю и бы[с] великъ в дому фараони (81); И пришедъшу МоисЂ?ви. и не послуша єго фараонъ (82).
У лексиці, звичайно, не можна було обійтися без місцевих слів. Це назви грошових одиниць (щелАгь, гривна), суспільних станів (смердъ), осіб, зокрема з оглядом на родинні стосунки (паробьци, оуй, сновець, стрый), робочих процесів і проведення часу (?рати, лЂтовати), податків (мЂсАчина), споруд (гребля), тварин (вЂверица), побутових предметів (вЂхоть, пазуха, веретено, сокира, ?прЂснокы, треска, цЂжь, лукно); часових понять (недЂля) та ін. Напр.: да что ти пропоремь. трескою чрево твоє, тольсто?є (130); мывсА Бъ? в мовьници и выпотивсА ?терьсА вЂхтемь (166); мало бЂсЂдоваше в суботу или в недЂлю (175) та ін. Грецькі християнські імена, що стали поступово заступати собою слов'янські, набували тієї форми, в якій вони й тепер відомі в українській мові: Дмитръ, Василь, Василько, (Олекса, Михалко, ?лена, Євга (дь?аволъ прЂлсти Євгою Адама - 91) та ін. Є місцеві сліди і в назвах місяців, напр.: поидоша c нимъ въскорЂ на колЂхъ. а по грудну пути. бЂ бо тогда м[с?]ць грудень. рекше но?абрь (236). Деякі конструкції нагадують собою скальковані з української мови, напр.: оуже намъ нЂ льзЂ камо сА дЂти (161) - уже нам немає куди подітися.
І все ж старослов'янська традиція в "Повісті" досить сильна. Це і форми аориста й імперфекта (правда, без подвоєння голосних: хожаше, привожаху, приношаху, жив?аху, имАху, раслабЂша, принесоша), і складні слова, уживані для позначення абстрактних понять (высокоуми?є, прелюбодЂань?а, братооубииство, братолюбь?є, братоненавидЂна?а клеветы, страннолюбивъ, срдцевидецъ та ін.).
Літописи вміру користуються приказками і прислів'ями типу "Аще сА въвадить волкъ въ ?вцЂ, то ?[т]носить по єдинои все ста[д] (43); и есть притча до сего дн?е. бЂда аки в РоднЂ (65); ї да не похвалитсА силны силою сво?єю (192); Бъ? бо егда. хочеть показнити чл?вка ?[т]иметь у него оумъ (551).
Порівняння і метафори в літописах не такі часті, як у "Слові о полку Ігоревім". Але природа їх така ж народна, як і в художньому творі, напр.: Сьи бАше єму акы тЂрнъ в ср[д]ци (69); БонАкъ же раздилисА на. г?. полкы и сбиша Оугры в мАчь ?ако соколъ галицЂ збиваеть (246); ?арославъ же пришедь сЂде в КыевЂ. оутеръ пота з дружиною своєю (133); Мьстислав же много пота оутеръ с дружиною своєю (577); проте є метафори книжні, які перегукуються зораторською літературою: ?ц?ь бо сего Володимиръ землю разора и оумАгчи. рекше крщ[с]ниемъ просвЂтивъ. сии же ?арославъ сн?ъ Володимерь. насЂ?а книжными словесы. ср[д]ца вЂрных. людии. а мы пожинаєм (140). Чимало є виразів, узятих із Святого письма: да въскр[с]неть Бъ? и разидутсА врази є[г] (88); ?ако ?вьца на заколеньє веденъ бы[с] (88); ра[д]йсА ?брадован[н]а?а Г[с?]ь c тобою (89); се єсть сн?ъ мои възлюбленыи co немъ же блгоизволи[х] (90) і под.
У літописній літературі розповідь ведеться, природно, з посиланням на третю особу, але інколи наводяться й діалоги типу: Незнаемою страною, языкомъ испаленым, нази ходящи и боси, ногы имуще сбодены терньем. со слезами отвещеваху друг к другу: глаголюще: аз бех сего города, а други: аз сея вси". Як і в ораторській та і агіографічній літературі, тут час від часу вживаються риторичні запитання, що сприяє піднесенню урочистості мовлення.
До агіографічної літератури можна умовно зарахувати й "Повчання" Володимира Мономаха. Чому умовно? Тому що за змістом це скоріше
Loading...

 
 

Цікаве