WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Основа давньокиївської літературної мови. Виклад головних поглядів на її походження (пошукова робота) - Реферат

Основа давньокиївської літературної мови. Виклад головних поглядів на її походження (пошукова робота) - Реферат

такі словотвірні елементи, що згодом збереглися тільки в українській мові. Це, скажімо, нал?ати, радущи, прикрутъ, ссЂсти. Не всі ці лексеми збереглися в сучасній українській мові, а недостатня вивченість лексичного складу її діалектів не дає змоги ні підтвердити, ні відкинути факт їхньої наявності на периферії сучасної лексичної системи.
Звичайно, значна частина слів, уживаних у східнослов'янських діалектах, вийшла з лексичного складу сучасних східнослов'янських мов. Проте збережені й досі в українській мові певні словотвірні моделі можуть свідчити про те, що їх походження й уживання локалізувалися в Україні-Русі. Привертає до себе увагу вжите тільки Данилом слово прикрутъ: Іорданъ же рЂка течеть быстро, бреги же имать обонъ полъ прикрутъ, а отсуду пологи (22). Префікс при- у поєднанні з якісними прикметниками передає в українській мові значення трохи зменшеної ознаки: приглухий, пристарий. Цей словотвірний тип українська мова зберігає як реліктовий. Можна припускати, що в південних східнослов'янських діалектах він охоплював ширше коло прикметників, а серед них і прикметник круть. У давньоруській літературній мові в значенні "забуття" (лат. oblivio) вживався утворений від дієслова забыти абстрактний іменник забыть: А еже отъ доуша погуби забыть и невЂдЂние, то естьствьное съвьрши разоумЂние лЂпоты - 36. 1073 (Ср., І, 899). Данило вживає присудкового типу сполучення не въ забыть, тобто на давгу пам'ять", "на незабудь": дабы не въ забыть было то, еже ми показа богь видати (2). У словосполученні покровъ ручный (въ той пещерЂ далъ бяше Богь Саула царя въ руцЂ Давидови, и не уби его, оному спящу, но урЂза скуть окрайнища его и и взя меч его и покровь ручный - 45) можна бачити попередника українського рушник. До місцевих слів належать, очевидно, й такі як всямокачень "однаковий вздовж і вшир", днероденъ "блискучий", "світлий", "який світиться денним світлом", на дозорЂ граду "на виду міста", лукаряво "звивисто" (варіант прислівника лукаво: Течеть же Іордан быстро и чисто водою, и лукаряво - 48; ВсЂмъ же есть подобенъ Іорданъ къ рЂцЂ СновьстЂи, и вширЂ и въ глубле, и лукаво течеть - 22), силяжи "кизил", поноровъ "земляний червяк", сколія, сколъка "двостулковий молюск, черепашка якого зсередини вкрита перламутром".
До історіографічної літератури належать насамперед літописи: "Повість временних літ", Київський і Галицько-Волинський літописи. І хоч вони дійшли до нас лише в пізніх списках (XIV-XV ст.), та все ж зберегли давньокиївський аромат. "Повість временних літ" - твір багатьох авторів-літописців, що змінювали один одного. Останнім з них був Нестор, який подбав про художню й ідейну завершеність літопису і дав йому назву, що в повному обсязі звучить так: "Се повести времяньных лЂт, откуду есть пошла Руськая земля, кто в КыєвЂ нача первее княжити, и откуду Руськая земля стала есть".
Мова літописів належить до середнього стилю. Її особливість полягає в тому, що суто старослов'янська (або вже церковнослов'янська) мова чергується із майже чистими східнослов'янськими текстами. Пор. Си бы[с] предътекущи?а хр[с]тьЂньскои земли. аки дЂньница пред слн?цем. и аки зарА предъ свЂтомъ. си бо си?аше аки лу[ч] в нощи. тако си в невЂрныхъ чл?вцЂхъ. свЂтАшесА аки бисерь в калЂ. калнЂ бо бЂша грЂхом. не ?мовени ст?ымъ кр[с]щением. си бо ?мысА ст?ою купЂлью, съвлечесА грЂховны?а ?деж[д]а ветхаго чл?вка Адама (ІЛ, 56); И послаша Ки?анЂ къ Ст?ославу глюще. ты кнАже чюжеи земли ищешь и блюдешь. а своє?а сА лишивъ. малЂ бо на[с] не възАша ПеченЂзи. и мт?рь тв[о]ю и дЂтий твоихъ. сице не придеши ни ?борониши на[с]. да пакы възмуть. аще ти не жаль ?тьчизны сво?є?а. и мт?рь стары суща и дЂти свои[х] (55).
Перший уривок і стилістично, і лексичне, і в фонетичному та граматичному відношеннях продовжує старослов'янську традицію, оскільки в ньому прославляється княгиня Ольга, яка першою серед князів прийняла християнство. У численних порівняннях, у біблійних ремінісценціях відчувається школа ораторського й агіографічного жанрів. У другому уривку йдеться про загрозу, яка нависла над Києвом з боку печенігів. Кияни звертаються до Святослава з проханням повернутися до Києва з чужих земель і захистити свою матір, своїх дітей і рідну землю. І хоч тут уживаються аорист і дієприкметники на -щий, старослов'янський сполучник аще, хоч форми дієслова теперішнього часу другої особи однини виступають і з закінченням -шь і з закінченням -ши, загальна тональність уривка чисто оповідна, а стиль побутовий.
Отже, залежно від об'єкта опису мова літопису іноді піднімається до високого стилю, але все ж переважно перебуває в межах середнього. Інколи ж опускається і до низького, тобто стає майже зовсім простонародною, коли літописець не гребує народними переказами. Читаючи наведений далі текст, зверніть увагу на синтаксис: замість ускладнених старослов'янських побудов тут переважає нанизування простих речень, з'єднуваних сполучником и: и налезоша волъ силенъ. и повелЂ раздражити вола. и побЂже волъ мимо нь. и похвати вола рукою за бокь. и вынА кожю c мАсы єлико єму рука ?а и рече єму ВолодимЂръ. може[сь] сА c нимъ бороти. и на завьтрЂє придоша ПеченЂзЂ и начаша звати вЂльможе. се нашь доспЂлъ (108).
Цікаво, що оповідь про Бориса і Гліба й відповідний уривок у "Повісті временних літ" майже збігаються: це дві редакції того самого тексту. Пор.: Блж?ныи же борисъ ?ако же cАбЂ воротилъ и сталъ бЂ на льтЂ шатьры. и рЂша къ немоу дроужина поиди сАди кые†на столЂ отьни. се бо вси вои въ роукоу тво?єю соуть. ?[т]нь же имъ отъвЂщааваше. не боуди ми възнАти роукы на брата сво?єго и еще же и на старЂиша мене, его же быхъ имЂлъ аки ?ц?а (УЗ, 46); И ста на АлтЂ пришедъ. рЂша єму дружина ?тнА. се дроужина оу тебе ?тнА и вои. поиди сАди в КыєвЂ на столЂ ?тнЂ ?нъ же ре[ч] не буди то мнЂ възнАти рукы на брата на старЂишаго. оже ?ц?ь ми оумре то сЂи ми будеть вь оц?а мЂсто (ІЛ, 118). У розповіді про Бориса і Гліба стосовно дійових осіб уживаються ті самі епітети: Святополкъ ?каньныи, Борись блж?ныи.
Близькі за змістом також розповіді про передсмертні години Феодосія Печерського у відповідному житії і в "Повісті временних літ". Пор.: и братии же вьсеи събравъшисА гл?а имъ. братие мо?а и оии. се ?ако оуже вЂмъ врЂмА житиюмоемоу кончаваеть сА. ?ако же ?ави ми г?ъ въ постьно?є времА соущю ми вь печерЂ, изиди ?[т] своЂта сего. вы же помыслите в себЂ кого хощете. да азъ поставлю и вамъ въ себе мЂсто игоумена. то же слышавше брати?а. въ великоу печаль и плачь въпадоша. и по сихъ излЂзъше вънъ и сами въ себЂ съвЂтъ сътвориша. и ?ако же съ съвЂта вьсЂхъ. стефана игоумена въ себЂ нарекоша быти. деместика соуща црковънааго (УЗ, 128); ?нь же ре[ч] имъ братьє мо?а. и ?ц?и мои и чада моЂ. се азъ ?[т]хожю ?[т] васъ. ?ако же ?ави ми Г[с?]ь. в постьное времА. в пещерЂ си сущю изыити ?[т] свЂта сего. вы же кого хощете. игоуменомъ поставити себЂ. да и азъ блг[с]ниє подалъ быхъ єму. ?ни же рекоша єму ты єси ?ц?ь намъ всЂмъ да єго же изволиши самъ [...] и начаша брать?а просити Стефа доместьвАника. суща тогда оученика Феодосьева. глюще ?ако сесь єсть въздраслъ (есть) подъ рукою твоєю (ІЛ, 176-177).
Є певні перегуки "Повісті" і
Loading...

 
 

Цікаве