WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Основа давньокиївської літературної мови. Виклад головних поглядів на її походження (пошукова робота) - Реферат

Основа давньокиївської літературної мови. Виклад головних поглядів на її походження (пошукова робота) - Реферат


Давньокиївська літературна мова
Основа давньокиївської літературної мови. Виклад головних поглядів на її походження
Пошукова робота з мовознавства
Літературна мова існує відтоді, відколи існують твори, написані нею. При цьому можна, не порушуючи цієї істини, зробити її на одне-два століття старшою, пам'ятаючи про те, що найперші пам'ятки могли й не зберегтися. Навряд чи можна сумніватися в тому, що мова Давньої Русі була тісно пов'язана зі старослов'янською мовою: про це говорять договори руських із греками (X ст.), свідчення про які зберіг наш Київський літопис. У своїй основі вони мають східнослов'янську мову, але щедро пересипані старослов'янізмами. Після прийняття Руссю християнства (988 р.) старослов'янська мова утверджується тут як головна священна літературна мова. На Західну Україну, зокрема в Закарпаття, вона прийшла ще раніше, під час діяльності Костянтина і Мефодія, тобто в другій половині IX ст. 1
1 Огієнко І. Українська літературна мова XVI-го століття. І. Крехівський "Апостол" 1560 року. - Варшава, 1930. - С. 110.
Поряд із канонічною старослов'янською мовою існувала юридично-ділова мова, що мала в своїй основі один із східнослов'янських (очевидно, старокиївський) діалектів, але не цуралася й старослов'янських слів та форм.
У науковій літературі йшли (та й досі ідуть) суперечки: то яка ж мова була головною в Київській Русі - старослов'янська чи руська? Спір цей ведуть головним чином російські вчені, які - незважаючи на різні вихідні позиції - доводять те саме положення: сучасна російська мова є прямим продовженням літературної мови давньокиївського періоду. Українські з походження вчені, наприклад, М.О. Максимович, цілком справедливо констатували генетичну відмінність старослов'янської і давньоруської мов. Разом з тим перший ректор Київського університету відстоював думку про те, що давньоруська літературна мова в основі своїй старослов'янська, але тривалий час зазнавала східнослов'янського впливу. Один із найвидатніших славістів середини XIX ст. І.І. Срезневський зводив усі жанри давньоруської писемності до єдиної літературної мови, східнослов'янської в своїй основі. О.О. Шахматов у низці праць обстоював думку про те, що російська літературна мова (про українську навіть не йшлося) за своїм походженням не російська, бо виникла вона на базі церковно-книжної мови, в основі своїй староболгарської; на російському (у даному разі краще б говорити на руському) грунті в процесі історичного розвитку ця мова зазнала русифікації, тобто стала літературною мовою росіян під впливом їхньої розмовної мови. Цю думку спробував категорично заперечити С.П. Обнорський: він висунув положення про самобутність давньоруської літературної мови. Витоки її вчений знаходив у стародавньому Новгороді, а наявність старослов'янізмів пояснював пізнішим (від XIV ст.) впливом південної, болгаро-візантійської культури 1. Дослідники пізнішого часу, зокрема Ф.П. Філін, все ж не підтримали високопатріотичного в своїй основі починання С.П. Обнорського. Адже важко заперечити залежність ділової писемності Стародавньої Русі від старослов'янської мови 2.
1 Обнорский С.П. "Русская Правда" как памятник русского литературного языка // Изв. АН СССР. Сер. 7. Отд. общественных наук. 1934. - № 10. - С. 776.
2 Филин Ф.П. Об истоках русского литературного языка // Вопр. языкознания. - 1974. - № 3. - С. 5.
Тут варто додати, що вірогідність східнослов'янського походження, тобто відповідність фіксованих у них слів і форм природній мові значно нижча, ніж текстів старослов'янських. Як зауважував І.С. Свєнціцький, найстарші копії руських пам'яток дійшли до нас в пізніших копіях: в Успенському Збірнику з кінця XII ст. ("Руська Правда" 1019 р.) у списку 1282 р.; повчання Володимира Мономаха з 1096-1113 р. (у списку 1375 р.); Паломник ("Житіє і ходіння..." ігумена Данила), у списках від XVI до половини XIX ст. Очевидно, що за цими списками не можна так впевнено говорити про звукові ознаки мови - доби, авторів і місця написання цих творів, як це можна робити за пам'ятками, що переписані в цей час із старослов'янських рукописів, тобто за Остромировим євангелієм 1056 р., Збірником Святослава 1073 p., Збірником Святослава 1076 p., Архангельським євангелієм 1092 р. та ін. 1
Як все ж таки визначити співвідношення між оригінальною старослов'янською літературою, старослов'янськими текстами, переписаними на Русі, оригінальною літературою, написаною старослов'янською мовою, старослов'янською з домішками староруської і староруської з домішками старослов'янської? Мабуть, варто відмовитися від конкуруючих у наш час теорій, згідно з якими ситуація із старослов'янською і руською мовами визначається або як диглосія, або як білінгвізм. Диглосія - нерівноправне становище двох мов, одна з яких (давньоруська) доповнює функції іншої (старослов'янської). Білінгвізм - рівноправне становище обох мов, кожна з яких має свою сферу вживання. Обидва положення були б правомірними, коли б носії літературної мови - старослов'янської і давньоруської - були різні. Так ні ж, це ті самі люди: князі, їхнє військове і духовне оточення. Для них старослов'янська й руська мови - різновиди тієї самої літературної мови. Давньокиївська літературна мова однаковою мірою використовувалась усіма східними слов'янами і складалася із трьох функціональних стилів: високого (конфесійна і ораторська література), середнього (мова літописів і художньої літератури) і зниженого ("Руська Правда", грамоти). Високий стиль репрезентувала старослов'янська мова, яка, набувши деяких східнослов'янських рис (фонетичних, граматичних і лексичних), наблизилася до місцевого київського діалекту. І. Огієнко цілком справедливо вважав, що "написи вЂра, спаси, мене і т. п. були для слов'ян вже з найдавнішого часу лише графічними формулами, а вимова їх була ріжною" 2.
1 Свєнціцький І.С. Нариси про мову пам'яток староруського письменства XI віку // Учен. зап. Львовского гос. ун-та. 1948. Т. 7. Вопр. славянского языкознания. Кн. 1. - С. 123.
2 Огієнко І. Українська літературна мова XVI-го століття. - С. 75.
Беручи до уваги головне функціональне призначення високого стилю, природно називати цей різновид літературної мови східних слов'ян церковнослов'янською мовою. Середній стиль поєднував у собі церковнослов'янські елементи - основа стилю - і в значній кількості місцеві фонетичні, граматичні і особливо лексичні особливості. Залежно від об'єкта опису мова цього різновиду змінювалась від майже стандартної церковнослов'янської до майже чистої народної. Знижений стиль може бути названий так тільки умовно. З походження, як про це вже згадувалось, він становить собою літературну мову східних слов'ян, що, очевидно, розвивалася ще до прийняття Руссю християнства. У ній домінують місцеві східнослов'янські риси, хоч наявні й церковнослов'янізми, які виступають тут не як природні елементи структури, а як своєрідний інкрустаційний матеріал.
У якій же послідовності викладати історіюстилів давньокиївської літературної мови? Очевидно, в хронологічному. Спершу треба схарактеризувати перекладні, неоригінальні твори, писані
Loading...

 
 

Цікаве